Золоті руки дідуся Віталія

2021-09-29 06:37

Віталій Антонович і Ніна Василівна Дулі живуть за кілька кілометрів від Данівки, у сусідньому Курганському. Обидва на пенсії, живуть нехитрим життям, порають господарство, обробляють город. І дуже-дуже чекають, коли до них знову завітає їхнє маленьке і кохане сонечко – онучка Нікуся, Вероніка. 

Дівчинці лише два рочки, але, приїжджаючи до бабусі з дідусем, вона їм уже допомагає – адже дідусь їй зробив гарнесенький кошик: яскравий, зі зручними ручками, просто іграшковий, якраз для такої маленької помічниці. І Нікуся дуже старається, посміхаючись, розповідає Ніна Василівна.

Питаю, як познайомилася з чоловіком? Розсміявшись, Ніна Василівна каже: «На дорозі знайшла». А потім розповідає, що була в клубі, коли вже поверталася, зустрілася на дорозі з Віталієм Антоновичем. Заговорили, подивилися одне на одного і зрозуміли, що мають бути разом. З тих пір не розлучаються, пан Віталій переїхав в Курганське до дружини, яка тут народилася і виросла. А він сам, каже, задесенець, із Бондарів.

Ніна Василівна – з багатодітної родини, у мами було шестеро дітей. Нині вона залишилася одна – всі її брати і сестри пішли в засвіти. «Така доля у нашій родині – помирати молодими. І батьки, і брати з сестрами майже всі пішли близько 60 років», – каже вона. 

Про батька згадує, що той хоч і закінчив чотири класи, був дуже розумним чоловіком. Недарма його навіть обрали головою колгоспу, працював і головою сільради. Його ясний розум передався всім дітям, вони всі вивчилися, брат навіть був військовим льотчиком. 

«Та й син у мене дуже розумний – є в кого! – хвалиться Ніна Василівна. – Закінчив інститут – по комп’ютерах. Він із родиною живе в Києві, але в гості до нас приїжджають часто». Син у Ніни Василівни – пізня й довгоочікувана дитина, вона народила його в сорок років. І нині він для них – підтримка й опора на схилі років.

Після школи Ніна Василівна працювала дояркою – 12 років. І встигала ще й вишивкою займатися – дрібним хрестиком. Каже, що краще і скоріше за неї ніхто не вишивав. Ці роботи досі зберігає, вони прикрашають хату, нагадуючи про молоді роки. Зараз голку в руки вже не бере – зір став підводити.

Маючи гарний хист до приготування їжі, пані Ніна багато років працювала поваром у різних організаціях, навіть у Києві на заводі Патона. На заводі її коронною стравою був плов. Та і загалом, її страви подобалися, тож без роботи не була ніколи. Дуже вдавався борщ, плов і рисова бабка. Для їхнього приготування має свої секрети. Рецепт рисової бабки такий: на трилітровий казан – кілограм рису, півтора літра молока, десяток яєць, дрібка солі, цукор за смаком і щонайменше півкіло масла. Приварити на вогні рис у літрі молока, додати яйця, цукор, масло, долити ще півлітра молока, гарненько все перемішати, накрити кришкою і поставити в піч. Головне правило – потім не чіпати, не мішати, доки не буде готове і не зарум’яниться. І бабка виходить тоді запашна, смачна і розсипчаста. 

Віталій Антонович також працював усе життя – здебільшого був водієм. Вийшовши на пенсію, у вільний час займається плетінням із лози. Вироби в нього виходять красиві, міцні та якісні. Люди, знаючи його роботу, завжди залюбки їх купують. Це для подружжя – підмога до невеличких пенсій.

Пан Віталій розповідає, плести навчився ще в дитинстві. Ходив пасти колгоспну череду, там із товаришем і освоювали це мистецтво. Каже, що для того, щоб вироби виходили якісними, лоза підійде не з кожної верби – тільки жовта чи червона. Раніше такої було повно, але в останні роки навколо села все розорали, тож за лозиною доводиться ходити далеко – 7 км. А потім стільки ж назад, та ще й із лозою в руках. Важко, звісно, але треба ж довгими зимовими вечорами чимось займатися? Та й звик він уже, що руки зайняті, і не уявляє себе без улюбленої справи.

У його доробку – верейки, корзини з двома ручками, кошики для покупок, маленькі дитячі кошики й обплетені бутлі, які стали користуватися надзвичайною популярністю – вони не дають ємності розбитися, навіть якщо вона падає. 

Тож не дивно, що коли Віталій Антонович і Ніна Василівна приїхали на ярмарок із нагоди Дня Незалежності України, що відбувся в серпні в Козельці, вироби пана Віталія розбирали, як гарячі пиріжки. Адже таких майстрів нині залишилося одиниці. І досвід передати нікому, ніхто нині не цікавиться цим традиційним українським ремеслом. 

Тому Віталій Антонович плете і плете свої кошики, і мріє разом із Ніною Василівною, щоб скоріше підростала Нікуся, пішла в дитсадок, а потім і в школу. І вже там вона обов’язково розкаже і покаже своїм друзям, які надзвичайні речі робить її дідусь своїми золотими руками.

Алла ПРИМА
Фото авторки

Інші новини:


Запобігти страшній недузі

У  Всесвітній день боротьби з раком молочної залози варто вкотре привернути увагу суспільства до проблеми цього захворювання. Адже цей вид раку посідає перше місце в структурі онкологічної захворюваності у жінок. І в зоні ризику − кожна представниця прекрасної статі репродуктивного віку.

2021-10-25 11:53