Майстер своєї справи

2021-09-19 06:59

42 роки трудового стажу в одній організації. Саме стільки працює в ДПТНЗ «Сновське вище професійне училище лісового господарства» старший майстер Сергій Федорович Мойсіяш.

Він і сам закінчував цей навчальний заклад, щоправда, в роки його юності він мав іншу назву – Професійно-технічне училище №7. 

Народився Сергій Федорович неподалік від Щорса, в селі Рогізки. Закінчив там 8 класів і батьки наказали синові, щоб він їхав навчатися. «Політика тоді була така, – розповідає Сергій Федорович, – людям було заборонено виїжджати з сіл, сільрада навіть документів не давала. Це робилося для того, щоб зберегти чисельність населення. Єдиний вихід – вступити на навчання, і то лише після 8 класу до училища. Після закінчення 10 класів це вже було проблематично. Спочатку подав документи на лісника в технікум у Лубнах, що на Полтавщині. Але туди потрапити не вдалося. Тому вирішив повернутися на Чернігівщину і подати документи до відкритого нещодавно училища – продовжувати сімейну традицію. Мій батько був будівельником, а я став освоювати професію столяра і тесляра».

Закінчивши училище, Сергій віддав борг Батьківщині, відслуживши в армії, а потім вирішив продовжити навчання по своїй спеціальності. І вступив до Остерського будівельного технікуму. Після отримання диплому рік попрацював на виробництві у Чернігові. Тоді на радіоприладному заводі був столярний цех і молодий спеціаліст там відшліфовував отримані знання – на практиці. 

У цей час у Сергія Федоровича вже з’явилася родина, народився син, а тоді, в 1967 році, службове чи відомче житло в Чернігові отримати було не реально. І тут йому запропонували гарну роботу в Щорсі, за кілька кілометрів від рідного села, на одному з ведучих підприємств району. А головне, там забезпечували житлом. Звісно, Сергій Федорович погодився. І пропрацював там столяром два роки.

Якось про старанного працівника і колишнього випускника розповіли тодішньому очільнику ПТУ №7 Василю Михайловичу Гоманку, і він запросив його до закладу майстром. І з тих пір Сергій Федорович готує спеціалістів у своїй рідній алма матер – 20 років він був майстром, а потім, ось уже 21 рік, працює старшим майстром. 

За ці 42 роки з-під надійного крила Сергій Федоровича Мойсіяша вийшло понад 500 учнів. Вони розлетілися не тільки по всій Україні, а й по всьому світу. Завдячуючи отриманій професії, багато з них відкрили власний бізнес, пов’язаний із деревообробкою. Сергій Федорович із гордістю називає імена своїх учнів. Олег Король – один із кращих у районі майстрів із виготовлення меблів із справжнього дерева, замовлення до нього надходять навіть із Києва. З ним працює його товариш і одногрупник Олексій Бурдело. Мають свої майстерні Юрій Красноголовий, Микола Приходько та багато інших. 

Надзвичайно приємно, каже Сергій Федорович, що колишні випускники його не забувають. Вони всі часто зустрічаються, згадують роки навчання і розповідають про свої досягнення. Яких, звісно, не було би без знань і навичок, котрі вони отримали завдяки своєму майстру.

Пригадує, що колись, коли тільки починав працювати в закладі, всі випускники вже заздалегідь були «розписані» по підприємствах і йшли туди працювати за розподілом – цього дотримувалися дуже суворо, спеціалістів не вистачало. І коли двох його кращих учнів хотіли забрати на роботу до Верховної Ради, тоді ще УРСР, щоб їх «відкріпити» від розподілу, отримували дозвіл керівництва тресту «Чернігівсільбуд». Один із них – Віктор Симоненко з села Авдіївка Сосницького району – працює столяром там досі. Це був перший випуск Сергія Федоровича – 1979-1982 років. 

Та й сьогоднішні випускники училища – столяри-верстатники – дуже затребувані. Найбільший замовник спеціалістів саме такого профілю – Корюківська фабрика технічних паперів, на якій працює цілий цикл обробки деревини – від заготівлі лісу-кругляка і до виготовлення виробів із дерева. 

Питаю в Сергія Федоровича: як це – працювати з деревом? Посміхаючись, він ділиться своїми секретами. Каже, тепер, із роками і набутим досвідом, знає, що саме може вийти з деревини, з першого погляду. Відчуває якість матеріалу практично на підсвідомому рівні, а коли доторкається руками, розуміє, куди спрямовані його волокна і як саме потрібно обробляти, щоб якнайкраще зберегти структуру деревини і не зашкодити якості. Адже сучасний замовник – дуже прискіпливий, хіба що на зуб не пробує готовий виріб. Принцип «і так згодиться» вже давно не проходить.

Цьому своєму вмінню працювати з деревом Сергій Федорович вчить усіх учнів. І свого сина Владислава також навчив – він пішов по стопам батька і нині працює поруч із ним, у цьому ж навчальному закладі майстром виробничого навчання в групі столярів-верстатників. Та й інші майстри також усі випускники училища і вихованці Сергія Федоровича.

Щоб заохотити учнів вступати до училища й обирати саме цю спеціальність, каже Сергій Федорович, проводиться дуже багато роботи: запрошують на екскурсії до навчального закладу, їздять по школах, розповідають, показують, які вироби можна навчитися робити. Тож ті, хто вступає на навчання, обирають свою професію свідомо. 

Навчання ж розпочинається з азів – теорії, яка поступово переходить у практику: як із кругляка зробити дошки різної товщини, як їх правильно сушити, щоб не покрутило. У всіх процесах учні беруть участь, і коли доходить черга обирати матеріал для виробів, вони вже точно знають, яке «підводне каміння» може на них очікувати, адже починають розбиратися в текстурі деревини і в якості матеріалу. Знають, що двері, в основному, роблять із сосни, меблі – з дубу, ясеню, буку, акації, тобто твердих порід. А потім і пробують свої сили у виготовленні якихось виробів, звісно, під суворим наглядом майстрів. 

Цього року, розповідає Сергій Федорович, учні за його проєктом самі зробили двоярусні ліжка для гуртожитку, відшліфували, пофарбували в білий колір. Вийшло дуже гарно, а головне, міцно – гарантія на 10 років, а то й більше, запевняє старший майстер. 

Навчаються професії столяра-верстатника три роки. Після цього присвоюється ІІІ розряд. Потім можна ще підвищити розряд – теж на базі училища. Цього року вперше набрали групу, яка називається «ОД» – «Обробка деревини». Відучившись у ній, можна отримати кваліфікацію «фахового молодшого бакалавра». І тоді відкривається прямий шлях до вишу – Національного університету «Чернігівський колегіум» або Чернігівської політехніки.

На жаль, саме на цій спеціальності є гендерна нерівність, тобто, навчаються тут винятково хлопці. Якось не прийнято в нашій країні жінкам працювати столярами-верстатниками. А шкода, говорю Сергію Федоровичу, можливо хтось із дівчат залюбки б освоїв цю професію. 

І Сергій Федорович на це мені розповідає історію. Каже, заклад давно співпрацює з німецьким містом Меммінген – там також є подібний навчальний заклад, тож викладачі до пандемії їздили одне до одного за обміном досвідом. Звідти приїжджав старший майстер Йозеф, який якраз і дивувався з того, що у нас цій професії навчаються лише хлопці. У них – із точністю до навпаки. Пояснюється це дуже просто: дівчата мають дуже тендітну шкіру на долонях і можуть відчувати на дотик найменшу шорсткість поверхні. 

Всі столяри-верстатники, закінчуючи навчання, мають захистити дипломну роботу. І саме вона якнайкраще демонструє ті навички і вміння, котрі набули за роки навчання учні. 

Звісно, одразу напросилася подивитися на ці роботи, адже найкращі зберігаються в училищі і стають наочним прикладом майстерності випускників. Довго не могла відвести погляду від стола, ніжки якого з’єднує майже справжній корабельний штурвал. Люстри, виконаної в модному нині стилі «лофт». Дивної конструкції – чи то полички, чи то стільчика, котра невідомо як і за рахунок чого тримається, адже здається, що всі її деталі просто підвішені в повітрі на мотузках. Сергій Федорович каже, що хлопці знайшли цю ідею в інтернеті і захотіли втілити її в дипломній роботі. І мріє, що вже незабаром ці, без перебільшення, витвори мистецтва, посядуть гідне місце в музеї училища, створення якого давно на часі.

Після роботи Сергій Федорович поспішає додому, адже він – багатий дідусь і на нього чекають аж семеро онуків. Вони – його помічники, а дехто вже змалечку цікавиться дідусевою професію. Можливо, вони теж стануть столярами, полюблять дерево так, як його любить їхній дідусь. І теж продовжуватимуть сімейну династію.

А Сергій Федорович просить долю про одне: щоб всі його близькі були здорові. Адже здоров’я – це найголовніша цінність для людини. А сила духу, оптимізм, дружня підтримка і любов близьких завжди допоможуть здолати всі випробування, що трапляються на життєвому шляху. 

Алла ПРИМА
Фото авторки

Інші новини:


Запобігти страшній недузі

У  Всесвітній день боротьби з раком молочної залози варто вкотре привернути увагу суспільства до проблеми цього захворювання. Адже цей вид раку посідає перше місце в структурі онкологічної захворюваності у жінок. І в зоні ризику − кожна представниця прекрасної статі репродуктивного віку.

2021-10-25 11:53