Юрій Тарасовець: «Той, хто хоче, шукає можливості, хто не хоче – шукає причини»

2021-09-10 13:54

Він навчався в Америці, здобув учений ступінь і мав усі можливості залишитися в країні безмежних можливостей. Натомість, повернувся до України, в своє рідне місто Чернігів. Будучи сином відомого фінансиста, обрав іншу стезю – відкрив будівельний бізнес. І здобув у цій галузі ім’я відповідального забудовника і чесного партнера. 

Спробував свої сили в політиці, маючи достатньо коштів і впливовості, міг би бути нардепом. Не склалося, але в майбутньому він навіть не розглядає цей варіант. Адже бачить свою місію в роботі у місцевому самоврядуванні на благо рідного Чернігова. Мова про депутата Чернігівської міської ради, політика і бізнесмена Юрія Тарасовця, який взяв участь у проєкті «Деснянської правди» #НЕЗАЛЕЖНІ.

– Що для вас особисто означає слово «незалежність»? 

– Особисто для мене «незалежність» – це можливість ухвалювати рішення самостійно, не зважаючи на якісь зовнішні вказівки. Самостійність, відсутність підлеглості... Незалежність тотожне слово волі, на мою думку. Незалежна країна – вільна країна, незалежна людина – вільна людина. Вона вирішує і чинить так, як вважає за потрібне. Має свою думку, позицію, принципи, почуття…

– Ви народилися в Чернігові, тут навчалися в школі, здобули вищу освіту. А потім продовжили навчання в США – в Michigan business school, США. Після закінчення цього навчального закладу отримали вчений ступінь MBA (Master of Business Administration). Напевно, мали гарні перспективи, якби залишилися в Америці. Що спонукало повернутися на Батьківщину, в Чернігів?

– Я тут народився, Чернігів, Шерстянка – моя батьківщина. Я ніколи не розглядав Америку, як країну для постійного проживання. І полетів туди, щоб, насамперед, здобути, освіту. Я закінчив 29-ту чернігівську школу, був в англійському класі, в математичному – для мене не вистачило місця. Але завдяки такому збігу я вивчив англійську. І потім поїхав на навчання до Сполучених Штатів. Завжди цікаво заглянути за лаштунки чужої школи, американської – і поготів, адже те, що побачиш на власні очі, не прочитаєш у жодному посібнику. Система освіти у США «на голову» вища за нашу. У мене було бажання запозичити найкраще і трансформувати його в наші умови. Освіта в галузі бізнесу, отримана в іншій країні, не зрівняється з освітою, отриманою у Штатах. І це не моє припущення. Сполучені Штати Америки є однією з таких країн, університети якої регулярно потрапляють до рейтингу кращих навчальних закладів світу. Після отримання освіти я спробував організувати там свій перший будівельний бізнес. Це була невдала спроба – перший млинець грудкою, але це був безцінний досвід із набитими шишками, де я пройшовся не по одному ряду «грабель». Там я і зрозумів, що дуже важливо довіряти і бути впевненим у своєму партнері. Тож друга спроба, другий «млинець» вже був набагато кращий, а третій і поготів. Але кажу відверто – я ніколи не мріяв лишитися в Америці. Вдячний цій країні за знання, особливо фінансові – вони безцінні. Я й зараз їх використовую у своєму бізнесі. 

– Ваш батько – відомий у Чернігові фінансист. Ви також маєте неабиякий хист до цієї професії. І раптом – одним із основних напрямків вашої діяльності стає будівельний бізнес. Чому?

– Це лише на перший погляд здається, що будівельний і банківський бізнес – два різних бізнеса. Але і мій батько, і я, виконуємо одну й ту ж саму функцію – примножуємо гроші людей, які їх нам довірили. Функцію – економити та заощаджувати кошти. Він це робить через відсотки, я – через «цеглу». Люди вкладають гроші «в цеглу» – заробляючи на цьому. У всьому світі інвестиції в нерухомість давно є одним із найпоширеніших і найобдуманіших типів вкладень приватних осіб. Це вдалий спосіб не лише збереження, а й примноження капіталу. 

– Куди краще інвестувати – у фінансову галузь чи в будівельну?

– Питання просте. Якщо термін інвестування невеликий – 6-12 місяців, краще нести гроші до банку. Якщо у вас «довгі» гроші – рік-два, тоді, звісно, краще вкладатися у будівництво.

– Що зараз є більшим брендом – прізвище Тарасовець чи компанія «Основа-Буд-7»? 

– Вважаю, що «Основа-Буд-7». Прізвище Тарасовець все ж більше асоціюється з фінансами. «Основа-Буд-7» – це компанія, котрій люди вже не перший рік довіряють свої заощадження. Але якщо починають пов’язувати компанію з прізвищем Тарасовець – це добре. Це також вияв довіри і теж бренд. Наприклад, як Трам – Trump Organization.

– Про статки. Разом із братом і батьком ви є власниками сосницької фабрики «Еліта», яка виробляє спідню білизну. Також маєте акції чернігівської швейної фабрики «Елегант». Спрацьовує принцип – не тримати яйця (грошові вкладення) в одній корзині?

– Ніколи не займався сосницькою фабрикою. Це бізнес мого брата. З приводу «Елеганта» – два роки тому Наталія Романовська запропонувала придбати цінні папери акціонера, який виходив із компанії. І я придбав. Але сказати, що я керую цим бізнесом – ні! Це було зроблено для того, щоб допомогти їй зберегти фабрику, робочі місця… Бо там був рейдерський захват і, щоби фабрику не відібрали у нахабний спосіб, – я придбав ці акції, тим самим зберіг фабрику у місті Чернігові. 

– Коли вас було вперше обрано депутатом до Чернігівської міської ради – в 2010 році, ви очолювали земельну комісію. Тоді ви втрапили в скандал, проголосувавши за виділення в приватну власність близько 3 га землі в Ялівщині. Якби це відбувалося зараз, проголосували б також? 

– Це мова йде про землю, яка межує з лісопарком «Ялівщина». Я розбирався з цим питанням дуже скрупульозно і прискіпливо. Це вже була приватна власність. Я жив за кордоном. Я знаю наскільки святе має бути словосполучення – «private property». Тільки суд може посягнути на приватну власність, але це лише в тих крайніх випадках, коли вже геть нічого не можна зробити. Приватна власність – недоторкана. Тому коли кажуть, що я голосував за виділення землі у «Ялівщині» комусь у приватну власність – ні, шановні, там вже була приватна власність. Це була законна земля Гармаша, яку він законно купив на аукціоні. І хотів, до речі, там розвивати «зелений туризм». Я був у Мінську кілька років тому. Там у центральному лісопарку зроблено все для культурного проведення дозвілля, для активного відпочинку. Чому те саме не можна зробити з «Ялівщиною»? Це ж легені нашого міста – нехай люди там відпочивають. А в якому вона зараз стані?.. Ну то вже інше питання. Але, я ще раз повторюю: ніколи не займатимуся реприватизацією чи комунізацією чогось. Тож може досить спекулювати на цих питаннях?

– Якщо я не права, виправте мене: у вашій власності перебуває, земля під колишнім м’ясокомбінатом. У минулому році ви купили річковий порт Чернігова. Що плануєте робити із цими придбаннями? Доля річкового порту в чернігівців викликає особливе занепокоєння…

– Ми купили трохи більше, ніж 60 % акціонерного товариства комплексу «Любецький». Там все як було – так і лишилося. Там навіть стайні лишилися. Ніхто нічого не вирізав, як дехто розповідає. Приходили туди депутати і перевіряли… Ніколи не займався металобрухтом – мені це нецікаво. А земля ніколи не була в нашій приватній власності, це землі громади. Міська рада надала її в постійне користування акціонерного товариства комплексу «Любецький». Зараз розглядаємо різні проєкти, що можна там зробити.

З приводу річкового порту – ми не квапимося щось там забудовувати, як пішли чутки. Це серце нашого міста і ми розуміємо, що ця локація є надважливою. Ми навпаки хочемо зробити її родзинкою нашого міста. Щоб вона була привабливою. Ми залучили два креативних архітектурних бюро із Києва, щоб вони запропонували там щось цікаве, чого нема в нашому місті. Це перш за все – тенісні корти. На жаль, Чернігів єдиний обласний центр, який не має тенісних кортів. Хочемо зробити зону активного відпочинку. Реконструювати будівлю річпорту, облаштувати там станцію човнів і добудувати дорогу до Золотого берега. Під забудову ми відводимо лише один гектар землі із шести! Решта – це зона відпочинку для мешканців Чернігова, які зможуть там займатися спортом, активно проводити своє дозвілля.

– Давайте поговоримо про політику. Адже ви – не тільки відомий бізнесмен, а й політик. Ви двічі стали депутатом міської ради – в 2010 році і в минулому.  А ось на виборах до Верховної Ради вам не поталанило. Що це – злий рок чи результат невдалої виборчої кампанії?

– Злий рок! Це для мене прикрий досвід, як не варто робити. Це те ж саме, як ми говорили на початку про бізнес. Перш ніж щось починати, треба прискіпливо обирати партнерів. Те ж саме було й тут. Тож для мене – це була повчальна сторінка мого життя, з якої я зробив висновки. Але я завжди кажу – не соромтеся зазнавати невдач. Хто ніколи не падав – ніколи не піднімався. 

– Ви взяли участь і у виборах на посаду Чернігівського міського голови минулого року. Чи не було сумнівів, коли включилися в перегони? І чому, власне, вирішили брати в них участь?

– У житті треба все випробувати. Я спробував. Рішення, звісно, не було спонтанним. Були обговорення, зустрічався з народними депутатами, з Президентом… Можна сказати, що це було командне рішення. Не шкодую, адже участь у виборах на посаду міського голови – це ще один досвід в моєму житті, який мені показав, що люди ще не готові до змін. Бути мером – це велике навантаження і відповідальність за всі рішення, часто ризиковані, котрі потрібно ухвалювати. 

– Давайте уявімо, що ви виграли вибори і таки опинилися в кріслі мера. Які найперші рішення приймали би?

– Продовжив би розвивати туризм. Щоб залучити якнайбільше туристів до Чернігова, подумав би про сполучення – високошвидкісне, щоб люди добиралися не 2-3 години маршруткою, а електричкою ще й довше… Варто запустити, наприклад, щось на кшталт «Інтерсіті», щоб час скоротився до 30-40 хвилин. По-друге, розвивав би високотехнологічні робочі місця – ІТ-шники. У місті багато вільних офісних приміщень, котрі можна було б використовувати під ці потреби – будівлі ЧеЗаРи, «Хімволокна», КСК… Шукав би гроші в бюджеті, щоб викупити ці приміщення, привести їх до ладу і запропонувати розміститися там компаніям, котрі займаються ІТ. Зробив би з Чернігова своєрідну Силіконову долину. І найголовніше, звернув би пильну увагу на околиці міста та прибудинкові території! Центр міста в Чернігові вже приведений до ладу. Тут ремонтуються дороги, замінюються комунікації. А ось у віддалених районах люди цього все ще чекають. 

– Свою політичну кар’єру ви розпочинали в партії «Удар» Віталія Кличка, навіть очолювали міську й обласну організації. Потім була «Європейська солідарність», в минулому році зайшли до міської ради від провладної партії – «Слуга народу». Чим була викликана зміна політичної орієнтації?

– Я ніколи не був в партії «Європейська солідарність». Єдина партія, членом якої я був – це партія Віталія Кличка. І коли «Удар» з’єднався з «ЄС», я вийшов з партії. Тож ніколи не змінював своєї політичної орієнтації. Лідери партій не повинні сваритися між собою, а мають дивитися в один і той же бік – у бік розвитку країни. Мені близькі по духу погляди тих партій, які орієнтуються на західні країни. У партії «Слуга народу» саме таке спрямування. Головний вектор розвитку України — інтеграція до європейського співтовариства. Треба йти в ногу з часом. А Україна і Чернігів, звісно, зараз мають просто надзвичайний потенціал для розвитку.

– Зараз, як відомо, склалася коаліція між «Ударом» і партією «Рідний дім», яку очолює мер Чернігова Владислав Атрошенко. Спрогнозуйте: чи є майбутнє в цього союзу?

– Головне, щоб не вийшло, як в тій байці Леоніда Глібова «Лебідь, рак і щука»… Якщо це дійсно партнерство – чому б і ні. Якщо підписаний ними меморандум допоможе вирішити нагальні проблеми, сприятиме розвитку міста, країни в цілому – тільки «за».

– Будете брати участь у наступних мерських чи парламентських виборах?

– Ні. Хочу займатися розвитком місцевого самоврядування. Тож, швидше за все, братиму участь у місцевих виборах. 

– Якби була можливість, хотіли б щось змінити в своєму житті?

– Нічого б не змінював. Головне, щоб не було гірше. Кожна сторінка мого життя – це безцінний досвід, який робив мене сильнішим, витривалішим, відповідальнішим, обережнішим… Були злети, були падіння, були «граблі», круті «сходи». Але це все моє. Це моя книга життя. Переписувати її не маю жодного бажання! 

– Якби ви зустріли себе молодого, що би сказали, порадили?

– Дуже правильне рішення – навчання в Америці. А ось так багато часу – дев’ять років – не варто було там жити. Треба було повернутися раніше, через 5-6 років. Це саме той час, коли встигаєш отримати освіту, досвід роботи і зрозуміти, що це таке. А в іншому – роби все так, як робиш. 

– Як ви реагуєте на критику на свою адресу?

– Дуже добре реагую на конструктивну критику. Вона завжди рухає вперед. Якщо критика об’єктивна – навіть дякую. Бо це свого роду порада або робота над помилками. На неконструктивну критику просто не звертаю уваги. 

– Чи бувало так, що вам коли-небудь доводилося робити щось, що суперечить вашим принципам?

– Був випадок у моїй політичній кар’єрі, коли довелося після дзвінка від лідера партії, дещо змінити свої принципи. Мені було прикро. Бо мої наміри на той час були геть інші. Але тоді ще діяло правило «партія сказала треба…». Наразі, я б діяв на власний розсуд. 

– Ви – багата людина? Загалом, на вашу думку, чим вимірюється багатство? Дорогими автівками, віллами на березі океану, золотим «Ролексом» на зап’ястку? Чи чимось іншим?

– Для мене багатство – це бути щасливим від того, що я роблю. У мене нема вілл, ролексів і дорогих автівок. Матеріальні блага для того, щоб зробити життя комфортним. Все! Багатою можна назвати людину, яка радіє кожному дню у своєму житті. До цього і прагну!

– За що хотіли би подякувати долі? 

– За те, що народився у Чернігові, в Україні. За доньку й сина, за живих і здорових батьків. За те, що маю сили і розум працювати. 

– А ще – ви будівельник, і залишаєте свій слід в історії спорудами, котрі будуєте. Вас згадуватимуть і через 100 років…

– 100 років – це мінімальний термін, на який ми даємо гарантію. Тож навіть і більше… Тому дуже хочеться будувати цікаві об’єкти, які б вирізнялися серед усіх. І щоби люди, які приїжджають до Чернігова, були у захваті. Як буваю в захваті я, коли бачу щось незвичне в архітектурі Америки, Європи, Еміратів. Мої діти цікавляться тим, що я будую. Син любить бувати на моїх об’єктах і порівнює їх із тим, що зводять в Америці. А завдяки доньці на одному з наших об’єктів «КиївSKY» на вулиці Київській з’явилися незвичні вікна. Вона якось сказала: «Тату, зробіть вікна, в яких буде блакитне небо». Цю її ідею втілили в життя. Тоді їй було 15 років. На жаль, вона обрала інший шлях – не бізнес і не архітектуру чи будівництво, а медицину – вона навчається в Мічиганському університеті. Займатиметься біотехнологіями – це її рішення і я його підтримав.

– Є щось, без чого ви не зможете обійтися жодного дня?

– Я не забобонна людина. Не вірю у всілякі прикмети чи то ритуали, щоденні традиції. У житті звик розраховувати лише на себе. Без чого не можу обійтися, мабуть, як і всі люди – без задоволення базових потреб. Точно не обійдуся без води.

– Як вважаєте, чому батьки мають обов’язково навчити свою дитину?

– Відповідальності за свої вчинки і самостійності. У вихованні я дотримуюся правила: краще дати вудку, ніж рибку. 

– Яку вудку вам дав ваш батько?

– Він мені завжди казав, що я відповідальний за свої вчинки і маю навчитися сам приймати рішення. І так було з самого малку. Хоча, звісно, коли я розпочинав свій бізнес, він мені допоміг, дав стартовий капітал.

– Як відпочиваєте у вільний час? Маєте хобі?

– Наразі це глибоководна риболовля. А взимку, звісно, лижі, сноуборд. Сідаю у потяг і мчу до Буковелю. Мої діти теж полюбляють такий відпочинок. А що може бути краще за хобі, яке з тобою розділяють твої діти? Активне дозвілля – кращий спосіб провести час разом.

– Ваше життєве кредо?

– Життєве кредо – не брехати. Це інструмент слабкої людини. Ну і звісно працьовитість і відданість тому, що ти робиш. Той, хто хоче, шукає можливості, хто не хоче – шукає причини. 

Підготувала Алла ПРИМА

Інші новини:


Жіноча команда Білоцерківців – їм усе до снаги!

Жінки – це керівна, спрямовуюча та відповідальна сила. А ще креативна, винахідлива, весела… Епітетів можна підібрати багато. І все це – про справжню жіночу команду, яка зустріла нас у Білоцерківцях: староста сільської ради Тамара Миколаївна Лук’яненко, діловод Тамара Михайлівна Сергієнко, бібліотекарка Ольга Михайлівна Олійник і соціальний робітник Ганна Павлівна Корнійченко.

2021-09-24 10:36