«Я дуже люблю своє село»

2021-08-20 09:37

По різному складаються долі людські – хтось їде з Батьківщини назавжди, щоб навіть не згадати про рідну землю і ніколи до неї вже не повертатися. А хтось, поїхавши, зі щемом у серці її згадує, переживає, й приймає, врешті, непросте, вистраждане, рішення покинути вже налагоджене на чужині життя. Щоб повернутися до батьківської хати, рідного села, рідної Чернігівщини.

Саме так і сталося з Валентиною Горбенко з Карпилівки. Невисока, струнка, із синіми, мов волошки, очима, Валентина Миколаївна пригадує, як після закінчення 10-річки, поїхала навчатися до Стаханова, що на Луганщині. Швидко промайнули роки навчання… На Луганщині пані Валентина зустріла своє кохання, народила діточок. 

Але дня не проходило, щоб вона не пригадувала свою Карпилівку, вулиці, якими бігала в дитинстві, шкільних подруг, не думала про батьків, які, на жаль, не молодшали з роками.

– Я дуже люблю своє село. Коли їхала в гості до батьків, в мене сльози кипіли на очах, коли я в’їжджала вже в Київську область – я вважала, що я вже дома, а на душі ставало спокійно й радісно. І в 1993 році, проживши на Луганщині 15 років, не витримала – вмовила чоловіка, і ми переїхали до Карпилівки. Жили в батьківській хаті спочатку. Але там і без нас було тісно – жили ще бабуся, батьки, брат… І ми приїхали вчотирьох – я з чоловіком і наші двоє діток. Тож майже одразу купили стареньку хату і вирішили поруч із нею будувати новий будинок, – розповідає Валентина Миколаївна. 

На жаль, побудувати його встигли тільки до половини, і чоловік пані Валентини раптово помер. Він був шахтарем, тож, імовірно, ця тяжка, виснажлива робота підірвала його здоров’я… Чи можна словами передати горе жінки, яка втратила назавжди свого коханого, залишилася без надійної опори, з двома дітьми на руках? Але, виплакавши всі сльози, вона знала, що мусить жити далі, добудувати вже свій рідний дім – заради своїх дітей. І двох онуків. Зараз вже всі вони – молодший син із невісткою та своїми хлопчиками живуть разом із Валентиною Миколаївною і спільно йдуть до цієї мети. Старша її донька живе і працює в Броварах. Старенькі батьки ще живі, і Валентина Миколаївна, звісно, їм допомагає. Тату днями виповнилося 88 років, мамі – 85. Неподалік живе і старенька тітка – їй також 88 років. «Це все мої рідні люди, і нікуди від них я не дінуся», – розповідає пані Валентина.

Запитую у Валентини Миколаївни, яка сьогодні її рідна Карпилівка? Як тут живуть люди? 

– Наше село живе завдяки тому, що в нас є гарне сполучення. Можемо легко добратися і до Чернігова, до Києва, до Десни, до Остра... Тут живе багато дачників із Києва, які приїжджали на літо, а потім поступово стали залишатися і на весь рік. У нас же дуже мальовнича природа… Сьогодні Карпилівка – середнє село, не бідне, але й не дуже багате. Тож позитивних змін хотілося би. В нас старенька школа, дуже потребує ремонту. Щось робиться силами громади, але коштів у неї – не дуже багато. В школі навчається близько 100 дітей, класів – 11. Дуже допомагає школі ТОВ «Укрземпродукт». Наприклад, кожний наш випускник отримує сертифікат на грошову допомогу, яким він може розпорядитися на власний розсуд. Звісно, керівництво підприємства не залишає поза увагою і наш дитсадок, який відвідують нині 17 дітлахів, і будинок культури, виділяють кошти на подарунки до свят, на проведення різних заходів – День села, Новий рік, 1 вересня, Пасха… Допомагають і людям, своїм пайовикам, коли ті мають у цьому потребу. Обов’язково виплачується допомога на поховання.

Працюючи менеджером у ТОВ «Укрземпродукт», Валентина Горбенко багато спілкується з людьми. Питаю, чи продав уже хтось свої земельні паї, адже ринок землі працює вже понад місяць. Про таке, каже Валентина Миколаївна, поки не чула. Більшість вважають, що ціна поки що замала. Наша родюча земля, впевнена пані Валентина, коштує дорого. Втім, ринок щойно відкрився, і час усе розставить по своїх місцях.

Пайовики співпрацею з підприємством задоволені. Наводить приклад: за сезоном їм допомагають зорати землю – за пільговою ціною. 

Навесні, коли трактори з’їжджається на оранку, каже Валентина Миколаївна, вона спостерігає за ними зі свого порогу і не може відірвати погляд – в землю немов би вдихують життя. І від того стає дуже легко і тепло на душі…

Алла ПРИМА

Інші новини:


В’ячеслав Летута: «У Чернігова є шанс стати №1 в Україні»

Наш сьогоднішній співрозмовник – успішний чернігівський підприємець, співзасновник компанії Platinum. Пан В’ячеслав – депутат Чернігівської міської ради, представник ПП «Рідний дім», член постійної комісії з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин.

2021-09-24 10:41