Володимир Жеведь: береже у пам’яті кожну сторінку історії Карпилівки

2021-08-18 14:32

Володимир Миколайович Жеведь — корінний мешканець села Карпилівка, якого місцеві мешканці називають між собою «людиною-книгою» історії села. А все тому, що він один зі старожилів Карпилівки. Йому 85 років. Чоловік пам’ятає, яким було його рідне село в довоєнні часи. Він пережив Другу світову війну, післявоєнні роки руїн і розбудови. На його очах Карпилівка збільшувалася, розквітала та зазнавала різних змін. 

Наша розмова розпочалася зі спогадів про війну. Володимир Миколайович зустрівся з Другою світовою, коли йому було шість років. Вона забрала у нього рідних йому людей і стала справжньою трагедією для його родини. Навіть тепер, у свої 85, чоловік добре пам’ятає, як на краю Карпилівки розстрілювали його односельчан, серед яких були і його родичі. 

— Тоді було вбито більше 90 чоловік. Я й досі пам’ятаю той день. Ми з хлопцями випадково стали свідками тієї трагедії. Спочатку людей викликали в центр села, а вже звідти погнали на окраїну. З обох боків стояла охорона, яка слідкувала за тим, щоб ніхто нікуди не втік. На розстріл викликали жінок і чоловіків, чиї рідні воювали на війні або допомагали нашим бійцям. У нашій родині розстріляли батькового батька й матір, батькового брата жінку. Це з однієї сім’ї. А у моєї матері вбили рідного брата. Як я став свідком? Ми з хлопцями гуляли на вулиці. Бачимо, як наших людей під охороною погнали на край села. Там росла пшениця і були заздалегідь вириті окопи. Ми з друзями забігли сховатися на город крайньої хати і звідти чули поодинокі постріли, крики і плач людей. Поліцай стріляв, а двоє фашистів з автоматами стояли в стороні. Розстріляних скидали в окопи, і наші селяни під прицілом гвинтівки закопували своїх померлих односельчан. А ще пам’ятаю, як фашисти змусили наших людей збудувати дерев’яний майданчик, де показували фашистам концерти. Ніхто з людей не приходив дивитися, а ми, дітвора, прибігали. Нас не проганяли. Найбільше запам’яталися фокуси, зокрема, з живим півнем, — згадує Володимир Миколайович. 

Володимир Жеведь пам’ятає і післявоєнне будівництво, як у селі зводився Будинок культури. Каже, для цього волами та кіньми привозили з лісу виключно вільху. Місцеву церкву перебудували на школу, а в роки війни в ній облаштували воєнний шпиталь.

А ще чоловік пам’ятає знамениту в селі липову алею, яка була посаджена ще в дореволюційні часи вздовж старовинного кладовища. Після школи Володимир Миколайович закінчив сільгоспакадемію, отримав професію інженера-механіка і 42 з половиною роки пропрацював за фахом у різних компаніях. Спочатку в Білозерському ліспромгоспі, потім у ліспромгоспі в Острі, а згодом поїхав на роботу до Чернігова, де 29 років пропрацював на автозаводі тресту «Чернігівводбуд». Але з часом разом із дружиною повернувся на свою малу батьківщину. 

— Електрифікація у нашому селі відбулася в 1956 році. Радіо зробили трохи раніше. А газифікація розпочалася 1994 року. Й оскільки на той час я вже не працював, то вирішив допомагати односельчанам робити проєкти газифікації, які потім затверджував у Чернігові. Багато кому допоміг у вирішенні цього питання. Нині дуже багато людей працює в Києві та Десні Козелецького району. Багато хто пішов у військові, частина людей обрали цивільні професії. Люди у нас хороші, працьовиті. Роботи не бояться. Після війни всі мої однокласники отримали якусь професію, і більшість із них закінчили вищі навчальні заклади, — каже Володимир Жеведь. 

Володимир Миколайович разом із дружиною Антониною Вікторівною прожили разом 54 роки. Виховали сина Миколу і нині тішаться своїм онуком. Микола має вищу освіту і працює в Чернігові, але часто приїздить до батьків у Карпилівку. 

Володимир Жеведь зізнається, він дуже любить своє село. Хоче пізнавати коріння свого роду, історію села і передавати свої знання наступним поколінням. 

Валентина НАУМЕНКО
Фото авторки

 

Інші новини:


Жіноча команда Білоцерківців – їм усе до снаги!

Жінки – це керівна, спрямовуюча та відповідальна сила. А ще креативна, винахідлива, весела… Епітетів можна підібрати багато. І все це – про справжню жіночу команду, яка зустріла нас у Білоцерківцях: староста сільської ради Тамара Миколаївна Лук’яненко, діловод Тамара Михайлівна Сергієнко, бібліотекарка Ольга Михайлівна Олійник і соціальний робітник Ганна Павлівна Корнійченко.

2021-09-24 10:36