Родина, яка проміняла столичне життя на сільську глибинку – і тут щаслива

2021-08-12 08:48

Вишневе, до якого доїхати не зовсім просто, особливо після дощу, налічує лише кілька мешканців. Всі – люди похилого віку. Прописано всього вісім осіб, але влітку населення трохи збільшується за рахунок дачників, які приїжджають у ці мальовничі місця.

Але живе в цьому селі родина, яка проміняла столичне життя на сільську глибинку, і зовсім із цього не шкодує. Навпаки, працюють на землі й радіють кожному прожитому дню.

Валентина Степанівна та Віталій Олександрович Якобчуки приїхали сюди кілька років тому на кілька місяців, а залишилися назавжди. І їхати з Вишневого не збираються. 

Батьки Валентини Степанівни – із сусіднього села Вили. Коли побралися, купили у Вишневому хату і прожили тут все життя, працюючи в колгоспі. «Мама в мене завжди була дуже завзята до роботи, як і я, – розповідає пані Валентина. – Батьки ніколи нікуди не виїжджали. Я народилася в Вишневому, тут пройшло моє дитинство. Коли закінчила 8 класів школи, в 14 років поїхала до Києва, де вступила до МПТУ».  

Спеціальність юна Валентина обрала собі не жіночу – машиніст баштового крану. А закінчивши навчання, почала працювати – у «Метробуді» на крані. «Київ бачила з висоти», – сміється Валентина Степанівна, і каже, що працювати на крані було зовсім не страшно. У «Метробуді» вона зустріла свого коханого чоловіка. Він старший за неї на 10 років, досі дуже кохає її, тож і не дивно, що пані Валентина почувається за ним усе життя, як за кам’яною стіною. Віталій Олександрович, до речі, має чималий трудовий стаж, 42 роки працював у «Метробуді» – під землею. Про чоловіка Валентина Степанівна розповідає з теплою посмішкою, каже, що їй надзвичайно пощастило, що зустріла його на своєму життєвому шляху.

Вони народили двох синів, якими подружжя дуже пишається. Сини зараз живуть у столиці. Старший закінчив Київський університет ім. Шевченка, працює адвокатом. Молодший навчався в Національній академії внутрішніх справ у Києві, нині служить у поліції в підрозділі «Кобра». Побував у зоні АТО, ставши на захист незалежності України. 

Поринаючи в спогади, Валентина Степанівна розповідає, як згодом вступила до торгово-економічного технікуму, розпочала свій трудовий шлях у торгівлі – і не де небудь, а в Центральному гастрономі на Хрещатику. Пропрацювавши там 19 років, у 2002 році Валентина Степанівна започаткувала свій ресторанний бізнес.  

– У мене в Києві було три кафе. Перше було в самому центрі, біля адміністрації. Я там була і прибиральницею, і барменом, і офіціантом, і адміністратором, і хазяйкою… Звісно, рідні допомагали, сини бігли з занять, чоловік ішов із роботи не додому, а до кафе… Наші заклади користувалися великою популярністю. Щоб до нас потрапити, записувалися в чергу, на всякі сімейні свята до нас приходили... Відвідувачам подобалася моя кухня – справжня, домашня, ми не економили на стравах, подавали великі порції, ціни були доступними. А люди це бачили і цінували. А працювали ми, як кажуть, до останнього клієнта…

До Вишневого приїхали тоді, коли потрібно було доглядати за хворою мамою Валентини Степанівни. Лікували, підтримували її здоров’я, сподівалися на краще, але, на жаль, вона пішла в засвіти… 

Після неї залишилося чимале господарство – і кінь був, і корова, і свині, багато птиці… Куди було все дівати? Та й шкода полишати, прикипіли душею, розповідає пані Валентина. Тож від’їзд свій відкладали й відкладали, а потім вирішили залишитися з чоловіком у Вишневому.

За ті роки, що подружжя живе тут, вони перетворили стару батьківську хату на сучасний будинок, облаштований усіма зручностями і благами цивілізації, до якого залюбки приїжджають їхні діти та онуки. Їх у Валентини Степанівни та Віталія Олександровича троє –  двоє дорослих онучок, яким уже 19 та 23 роки, і маленький онук, якому лише йде 5 рік. Пані Валентина розповідає, що він дуже любить приїжджати до них у гості, та й бабуся з дідусем невимовно раді своєму маленькому помічнику. Який їм, звісно, нудьгувати не дає. 

Цього року Віталій Олександрович відсвяткував 70-річний ювілей, тож діти зробили батькам подарунок – відправили до Туреччини. «Але, – зізнається пані Валентина, – ми й самі не забуваємо про відпочинок. Подорожувати любимо, і щороку кудись їдемо». 

На дворі та в домі подружжя – ідеальна чистота, Валентина Степанівна за цим дивиться суворо. Повсюди квіти – господиня з гордістю розповідає, які в неї ще нещодавно квітнули півонії, лілії, нині набирають сили величезні кущі хризантем, полум’яніють троянди… 

Удвох обробляють цілий гектар городу. Тримають чимале господарство – шестеро свиней, більше ста голів птиці, козочку. 
Дивуюся, як сили вистачає на те, щоб і чистоту навести, і город попорати, і за господарством догледіти? «Я ж із села, – посміхається Валентина Степанівна, – до роботи звична. Та й чоловік мені допомагає, як же без цього».

Але не треба думати, що життя Валентини Степанівни обмежується тільки господарством. Її діяльна натура знайшла свій вихід ще й у депутатській роботі. В Києві вона сім років була помічником депутата, а коли приїхала на Батьківщину, спочатку допомагала подрузі, яка була депутатом, а потім і їй самій запропонували взяти участь у виборах. Так вона стала депутатом Макіївської сільської ради. Каже, без поважної причини не пропустила жодної сесії, добирається до Макіївки за будь-якої погоди. Активно займається й громадською роботою, співпрацює з місцевими підприємцями, залучаючи їх на допомогу мешканцям сіл. Дуже допомагає ТОВ «Олександрівка АГРО-2016», особливо своїм пайовикам. 

…Гостинну і хлібосольну домівку Валентини Степанівну та Віталія Олександровича ми залишали зі світлим відчуттям. Адже поки є такі люди, як вони, які залишають мегаполіси заради сільської глибинки, які зі щирою та відкритою душею приходять на допомогу, українське село житиме. Тож багато сил і здоров’я вам, шановні Валентино Степанівно та Віталію Олександровичу, многая літа! 

Алла ПРИМА
Фото авторки 

Інші новини:


Запобігти страшній недузі

У  Всесвітній день боротьби з раком молочної залози варто вкотре привернути увагу суспільства до проблеми цього захворювання. Адже цей вид раку посідає перше місце в структурі онкологічної захворюваності у жінок. І в зоні ризику − кожна представниця прекрасної статі репродуктивного віку.

2021-10-25 11:53