«Потрібно генерувати нові ідеї та розробляти реальні програми їх досягнення»

2021-08-10 07:33

Наближаються вибори ректора в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. 

Інтерв’ю із кандидатом на цю посаду – Ігорем Станіславовичем Вдовенком – доктором педагогічних наук, доцентом, заслуженим працівником освіти України, депутатом Чернігівської обласної ради – про вагомість керівного потенціалу претендентів, їхню фаховість, можливий поштовх розвитку матеріальної та наукової сфер, важливість педагогічного кластеру студентів, викладацьку династію та життєві принципи.

– Ігорю Станіславовичу, 29 вересня цього року в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка має статися важлива подія – вибори ректора. 

– Так. Попередній ректор Микола Олексійович Носко відпрацював передбачений законодавством термін, і університет має очолити інша людина. Вибори ректора цього вишу – подія дуже важлива, оскільки з цим вищим навчальним закладом пов’язані долі тисяч чернігівців: тих, хто його закінчив, і тих, хто здобуває там освіту. Посада ректора виборна. Ним стане той, кого оберуть під час голосування. Кадровий потенціал педагогів в області необмежений. Якщо «кожен із нас Президент», то чому не може бути «кожен із нас ректором». Бажаючі мали можливість подати документи, зареєструватися. Вже відомий список кандидатур, із яким можна ознайомитися у відкритому доступі. 

– Чи є у когось із претендентів, на вашу думку, переваги?

– Більшість із претендентів я знаю не досить близько. Тому давайте почекаємо оприлюднення кожним кандидатом програм діяльності на посаді ректора, тоді можна буде докладніше про це поговорити. 

– На період до виборів Міністерством освіти і науки України одну із претендентів призначено виконувачем обов’язків ректора. Це є перевагою над іншими?

– На мій погляд, питання в тому, чи зможе ця людина забезпечити проведення виборів у правовому полі, уникнути використання адміністративного ресурсу на свою користь. Час покаже. Думаю, що при такому рівні демократії, відкритості інформаційного простору використовувати адміністративний ресурс буде складно. Хоча аргументована думка влади завжди мала і має значення.

Як свідчать результати виборів ректора в провідних навчальних закладах України, наприклад, у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, пріоритет отримують ті кандидатури, з якими педагогічні колективи пов’язують можливість розвитку наукової, матеріально-технічної бази, розширення міжнародних зв’язків, створення комфортного мікроклімату та умов праці колективу і, найголовніше, – справедливість, чесність, порядність, подолання зверхності у відносинах. Безумовно, важливі також досвід, рівень професіоналізму, людські риси. 

Думаю, той, хто прийде на посаду, буде, виходячи зі свого досвіду, поглядів, розуміти: що впроваджувати, що вдосконалювати, а від чого відмовитися взагалі. Насамперед це пов’язано з керівним потенціалом, який в університеті, на мій погляд, досить високий і досвідчений. Потрібно буде генерувати нові ідеї і розробляти реальні програми їх досягнення. 

– Ігорю Станіславовичу, якщо про інших говорити складно, то про себе як одного із претендентів можна сказати більше. 

– Рішення про участь у виборах було прийнято мною не спонтанно. Маючи досвід роботи вчителя, директора середньої школи, очільника Вищого професійно-технічного училища, начальника обласного управління освіти та науки, голови обласної ради, викладача даного університету, відчуваю, що і як необхідно робити сучасному ректорові. По християнській заповіді – гріх було не спробувати, не запропонувати колективу своє бачення подальшого розвитку закладу. Університет порівнюю з рідним домом. Як депутат я член партії «РІДНИЙ ДІМ», котру очолює мер міста Чернігова Владислав Анатолійович Атрошенко, і в цьому «домі» забезпечується соціально-економічний розвиток, високий рівень благоустрою, комфортні умови праці й життя людей. Є з кого брати приклад. Університет для мене це теж «рідний дім», тому що сам закінчував його, тут навчалися дружина і дочка, вступив до магістратури син. В університеті я займався викладацькою діяльністю, знаю його не ззовні, а з середини, працюю у спеціалізованій вченій раді. Тут у мене друзі, однодумці, колеги, одногрупники з часів студентства. В закладі працюють на різних посадах люди з великим досвідом управління освітою на обласному і державному рівні, під керівництвом яких і я працював свого часу – Ганна Миколаївна Тимошко, Олександр Борисович Коваленко і багато інших фахівців. Після закінчення каденції голови обласної ради обговорював це питання з керівництвом та колегами фракції «РІДНИЙ ДІМ». Цікавився думкою попереднього ректора. Отже, рішення логічне, але не просте, оскільки є реальне бачення стану об’єкту і предметної сфери, над якою необхідно буде, в разі обрання, працювати. 

– Думаєте, оберуть? Чи не важливо, як голосують, а як рахують? 

– Важливо й те, й інше. Думаю, в інтересах самих кандидатів забезпечити зовнішній контроль, прозорість і не допустити фальсифікацій. 

– Хотілося, щоби ви прокоментували циркулюючі чутки щодо можливого подальшого укрупнення вищих навчальних закладів області і долі в цьому контексті Національного університету «Чернігівський колегіум». 

– Міркую, що в цілому при незначній кількості студентів, тяжінні випускників до відповідних навчальних закладів столиці, оцінюючи становище, в якому перебуває економіка країни і, відповідно, можливості наповнення бюджетів, раціональне зерно в цьому є. Однак педагогічна освіта, яку також дає Національний університет «Чернігівський колегіум» – це окрема парафія, така собі «священна корова». Як основа всієї освіти – дошкільної, шкільної, професійної, вищої – педагогіка відіграє головну роль в підготовці якісних спеціалістів для всіх сфер і напрямків економіки, соціальної та гуманітарної сфер. Педагога можна підготувати лише у відповідному середовищі й аж ніяк не в атмосфері сільськогосподарського, медичного, технічного чи іншого ВНЗ. На виробництві зрозуміло, що професіонал, фахівець своєї справи при бажанні займатися наукою може стати кандидатом, доктором наук, а в навчальному закладі треба бути ще й доцентом або професором, тобто вміти навчати. Варто ще враховувати, що педагоги – це окрема каста людей, які мають божий дар і хист працювати з дітьми, студентами, батьками.  Тому педагогічні спеціальності в кожному регіоні необхідно розвивати за рахунок можливостей усіх бюджетів, особливо зростають такі можливості для територіальних громад, які утворені в процесі реформи децентралізації. Важко уявити спроможну громаду без школи (шкіл), дитячих садків і, відповідно, кваліфікованих педагогів. Є чимало питань, які треба вирішувати по-новому. От, наприклад, міська влада порушувала питання щодо нелогічності фінансування з муніципального бюджету професійно-технічних училищ, які є на території міста, а кадри готують для всієї області. Була щодо врегулювання цього питання постанова Кабміну, обласна рада згодна була приймати відповідні рішення, і таких питань чимало. Взагалі, важко уявити нашу Сіверщину без чернігівського та ніжинського університетів. Зекономимо тут мізер, а втратимо традиції, духовні зв’язки, цілісність освітньої системи. Тому не думаю, що до такого рішення дійде справа.

Під час роботи начальником обласного управління освіти та науки, головою обласної ради не залишав університет без уваги, завжди була позитивна реакція на ініціативи, надання необхідної допомоги, прийняття рішень радою щодо подолання поточних проблем. Неодноразово з приводу актуальних питань діяльності університету зустрічався з керівниками Міносвіти, допомагав свого часу і через Раду регіонального розвитку, місцеві органи влади. 

Проблемою освіти на прикладі досвіду роботи в області займався не лише практично, а й теоретично. В 2019 році видав навчальний посібник «Економіка освіти», певною мірою вдалося проаналізувати і зрозуміти тенденції розвитку педагогічної освіти в країнах ЄС, напрями розвитку ринку освітніх послуг, менеджменту і конкурентоспроможності навчальних закладів, ефективності та перспектив розвитку освіти регіону і країни в цілому. На основі аналізу розробив і запропонував навчальну програму вивчення цієї дисципліни.

Можу відзначити значну увагу за кордоном до педагогічної освіти своїх країн і, водночас, важливі кроки до вивчення української мови закордонними українцями.

– Стає зрозуміло – з багатьох питань ви в темі стосовно того, що відбувається в університеті. Які проблеми ви бачите в забезпеченні навчально-виховного процесу? Можливо, доцільно на них сконцентрувати увагу тих, хто обиратиме та підтримуватиме того чи іншого кандидата?

– По-перше – це матеріально-технічна база, яка, будемо відверті, не відповідає сучасним вимогам до підготовки висококваліфікованих спеціалістів, в багатьох закладах професійної освіти вона вже краща. По-друге, в зв’язку з пандемією стало необхідною умовою запровадження сучасних методів навчання, зокрема дистанційного. Далі треба думати про його достатність як основного напрямку навчання з певних спеціальностей. Крім того уваги потребує осучаснення умов навчання – аудиторії, гуртожитки та розв’язання житлових проблем викладачів. Потрібно встановлювати прямі договірні зв’язки з територіальними громадами, які зараз мають кошти і могли би частину їх спрямувати на розвиток педагогічної освіти.

– Ігорю Станіславовичу, за які досягнення ви отримали звання заслуженого працівника освіти?

– Все моє свідоме життя тривало в освіті, були й успіхи, і невдачі. Нагорода, думаю, все ж за те, що вдалося перетворити провінційне Щорське ПТУ № 7 на сучасний навчальний заклад, відкрити нові спеціальності, отримати рівень Вищого професійного училища за однією з найперспективніших для нашої області сфер, а саме: лісового господарства, а також створити сучасну базу для навчання дизайнерів, кулінарів, будівельників та інших спеціальностей, провести комп’ютеризацію, значно покращити побутові умови студентів. Скажу, що крім бюджетних фінансів за рахунок успішної господарської діяльності ми отримували по декілька мільйонів гривень. Будівельні послуги, землеробство, тваринництво, рибництво, бджільництво, садівництво, сфера громадського харчування приносили кошти і давали конкретний досвід і навички учням. Сьогодні – це сучасний заклад високого рівня, який впроваджує програми, передбачені для вивчення в коледжах.

– Як узагалі ви почуваєтеся? Друзів не стало менше?

– Почуваю себе нормально. Як депутат обласної ради намагаюсь допомагати місцевій владі на своєму окрузі. Нещодавно зустрічався з мешканцями сіл Тур’я та Єліне Сновсьої територіальної громади. У людей є певні питання, займаюсь їх вирішенням. У які двері стукати – знаю і на підтримку розраховую.

Про друзів. Питання філософське. Читав таку думку, що тисячі друзів буває мало, а одного ворога багато. Особливо прикро, якщо ворогом стає той, хто був, начебто, другом. Щоправда, більше таких, хто і не друг, і не ворог, а просто так, не підставлять плече в скрутну хвилину, а ще й литимуть різний бруд. На жаль, цього не уникнути, треба реагувати або не зважати взагалі. Над цим і думаю в кожному конкретному випадку. 

– Який ваш життєвий принцип?

– Допомагати тим, хто цього потребує, до людей ставитися по-людськи, не принижувати їхню гідність.

– Ви не стали характеризувати своїх конкретних опонентів на виборах. Тоді, може, скажете, який тип керівника вам імпонує найбільше. 

– Наука дала аргументовані визначення якостей, необхідних керівнику. Я скажу простіше. Не люблю керівників, які підпадають під вираз «діяльне невігластво», які метушаться, створюють зайву біганину, приймають і тут же скасовують рішення, звинувачують у всьому підлеглих. У такій атмосфері, за виразом відомого футболіста, стає незрозуміло, «куди бігти, кого тримати». Відомо, що ефективність залежить від часу, витраченого на виконання завдань. Чим менше, тим краще. Більше часу залишається для саморозвитку, сім’ї, відпочинку – тим краще для людини, колективу, суспільства в цілому. 

– Хто для вас є прикладом у житті?

– Батьки. До речі, вони теж випускники Чернігівського педагогічного університету. Мама свого часу закінчила педагогічний факультет і працювала вчителем початкових класів у Ріпкинському та Щорському (нині Сновському) районах. Батько навчався на фізико-математичному факультеті й теж певний час працював учителем середньої школи, а наразі, незважаючи на пенсійний вік, викладає в Академії державної пенітенціарної служби України.

– Ігорю Станіславовичу, з усього почутого випливає, що треба побажати вам успіхів. Чого із задоволенням вам зичимо. І дякуємо за розмову.

Інші новини:


Жіноча команда Білоцерківців – їм усе до снаги!

Жінки – це керівна, спрямовуюча та відповідальна сила. А ще креативна, винахідлива, весела… Епітетів можна підібрати багато. І все це – про справжню жіночу команду, яка зустріла нас у Білоцерківцях: староста сільської ради Тамара Миколаївна Лук’яненко, діловод Тамара Михайлівна Сергієнко, бібліотекарка Ольга Михайлівна Олійник і соціальний робітник Ганна Павлівна Корнійченко.

2021-09-24 10:36