Вартові Незалежності*

2021-07-28 11:58

Частина 1. Пам’ятні камені

На фронті, на лінії вогню, є особливі знаки. На місці загибелі своїх побратимів військовослужбовці самі, з власної ініціативи і власним коштом, встановлюють пам’ятні хрести та камені. Початок цій традиції був покладений ще в 2014 році, під час найтяжчих боїв, тож на даний час на місцях, освячених кров’ю Героїв, встановлено вже близько 250 таких пам’ятних знаків.

Прості дерев’яні хрести та мармурові брили, витесані з каменю чи просто позначені купкою камінців на землі – вони такі ж різні, як і Герої, в пам’ять про яких встановлені. 

Ми зустрілися з майором Костянтином Руденком, офіцером бригади імені «Чорних запорожців», що утримувала позиції на шахті «Бутовка» в 2017 році та повернулася сюди знов. Разом із ним ідемо розпеченою стежкою поміж зруйнованих шаленими обстрілами противника шахтових споруд. Пекучий літній вітер сумно хитає уламки бетонних блоків, що звисають на металевих арматуринах, загрожуючи впасти на голову кожному, хто насмілиться сунутись сюди. Покручене залізо, як лапи якогось велетенського павука, визирає з-під густої трави та високих кущів.

– Природа заліковує свої рани, – зауважує майор.

Спиняємось в прохолоді під залишками цегляної стіни розгепаного вщент приміщення.

– Рома Бублієнко загинув тут, – розповідав Костя. – Тоді, в січні-лютому 2017 року, під Авдіївкою тривали дуже тяжкі бої за «Орел». Ми втримали ці позиції, незважаючи на шалений обстріл противника. Але втратили побратимів... Рома загинув 1 лютого 2017 року від численних осколкових поранень внаслідок обстрілу Авдіївки російськими реактивними установками «Град». Того ж дня на позиції біля «Царської охоти» загинув командир 9 роти лейтенант Леонід Дергач. 

– Йому теж встановлено пам’ятник?

– Так, звичайно. Одному з перших. Такі пам’ятні знаки аби-кому не ставлять, ви ж самі розумієте. Про Льоню треба окремо розповідати. Він із Чернівців, кандидат юридичних наук, доцент, викладач університету. Був…

Разом із офіцером обережно підходимо до наступного пам’ятника. Він продовжує:

– Олег Санік народився 21 липня1980 року на Чернігівщині, в селі Поділ Срібнянського району. Його батьки рано померли, жив сиротою. Закінчив школу, добре працював, одружився на гарній дівчині, мав сина-підлітка. 29 січня 2015 року Олег був мобілізований на військову службу, більше року служив з нами під Старогнатівкою. Навесні 2016-го повернувся додому, та не міг бути осторонь подій на фронті: почувши про початок боїв під Авдіївкою і загибель своїх близьких друзів, 31 січня 2017 року повернувся до нас на ту ж посаду, що й раніше, командиром бойової машини. Загинув Олег тут, на цьому місці, під час виконання бойового завдання 12 квітня 2017 року: в результаті розриву ворожої міни отримав численні осколкові поранення, несумісні з життям.

Олег похований 14 квітня на кладовищі рідного села Поділ, поряд із батьком. Указом Президента України від 22 травня 2017 року, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку та особистий героїзм Олег Санік нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 27 червня на фасаді Прилуцького агротехнічного коледжу йому було відкрито меморіальну дошку, як випускнику цього навчального закладу.

– Кiлькa рoкiв тoму ще нiхтo не мiг нaвiть пoдумaти, щo у нашій державі люди будуть гинути нa вiйні… Сьогодні, нa жaль, цей жах стaв реальністю, – зауважуємо ми.

– Так… Обривaються життя нaйкрaщих синiв Укрaїни. І це саме те, що найбільше болить! – відповідає офіцер. 

…Кілька хвилин на переміщення, і ось вже знімальна група схилилась коло іншого пам’ятного знаку. 

– Віталій Шостак, наймолодший із наших бійців – 19 років йому виповнилось вже у шпиталі. Народився 6 листопада 1987 на Київщині. Добровільно уклав контракт зі Збройними силами України, разом із рідним старшим братом став на захист України.

На жаль, 30 жовтня 2016 р. о другій ночі під час чергування дістав вкрай важке поранення. 20 днів Віталік боровся за життя, але 19 листопада 2016 року помер у реанімаційному відділенні Дніпровського шпиталю. Указом Президента України Віталій Шостак нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Віддавши шану побратиму, вирушаємо у зворотній шлях. На землі, одне побіля одного, викладені з каменів коло і сердечко. В центрі кожного – пам’ятна плита. Не можемо стриматись від запитання:

– А ці пам’ятні знаки – кому?

– Тут від кулі снайпера загинула дівчина-медик із 92 бригади. Хлопчина вирішив її рятувати, але російський снайпер вбив і його також. Ви ж бачите, тут місцина відкрита, нема де сховатись. Єдина можливість убезпечити себе від ворожих куль та снарядів – закопуватись у землю або відтісняти противника далі, займати панівні висоти і т.п. Власне, саме це ми й робимо. Хоча найкращі результати дає, звичайно, робота контрснайперських груп. 

Наступний пам’ятний знак ховається у високих кущах, довкола нього буяють степові трави. Та на самій плиті лежить свіжа квітка, і трава коло плити ретельно вирвана чиїмись дбайливими руками.

– Ми не знаємо цього бійця, хто він, яким був… Але це наш побратим, хоч і з іншої бригади. Тому йому від нас така сама честь, як і нашим друзям. 

– Скільки таких пам’ятних знаків на території шахти?

– Багато… На жаль, родичі ще не можуть зайти сюди для вшанування Героя, тут ще й досі небезпечно. Тому у вересні 2017 року перший батальйон нашої бригади встановив Меморіал всім полеглим за Авдіївку. Зробили його тоді з підручних засобів та металу війни і встановили на в’їзді до «Промки». Зараз завершується реконструкція Меморіалу, сподіваємось відкрити його 30 липня на День звільнення Авдіївки від російських бойовиків та незаконних збройних формувань. 

…Дорога біжить зигзагами, наче теж намагається сховатися від ворожих куль. За черговим поворотом відкривається панорама Меморіалу: 16 прапорів різних військових частин на триметрових флагштоках, плити з іменами всіх полеглих. «Метал війни»: спалена військова техніка, осколки снарядів, відстріляні гільзи. По центру – пам’ятник Героєві України майору Андрію Кизило, який загинув тут, коло Авдіївки, 29 січня 2017 року.

Зупиняємось віддати останню шану полеглим Героям. Костя задумливо зауважує:

– Вони й по смерті на бойовому чергуванні. Вічні вартові нашої Незалежності. Вони віддали за свою Україну найбільше, що мали – власне життя. А нині утримують наші рубежі у складі Небесного Батальйону…

Олена МОКРЕНЧУК, старший лейтенант, військовий журналіст, учасник бойових дій

* Матеріали під цією рубрикою друкуватимуться щономера до Дня Незалежності України.

Інші новини:


День міста та 78-а річниця вигнання нацистів із Городнянщини

Хоча погода внесла свої корективи у хід проведення свята, але всі охочі змогли знайти для себе розваги та отримати гарні емоції під час відзначення Дня міста та 78-ї річниці вигнання нацистів із Городнянщини.

2021-09-24 12:57