Василь Тройна: «Треба вчитися регіональній дипломатії»

2021-07-02 12:10

Василь Тройна 10 червня цього року очолив Чернігівську районну державну адміністрацію. Оскільки незабаром держадміністрації після остаточного прийняття відповідного закону безпосередньо відповідатимуть за конституційність та законність рішень органів місцевого самоврядування, то можна спокійно готуватися до цього.

Але працювати потрібно вже зараз. Тому в голови РДА багато планів. А саме – допомога словом і ділом громадам, аби вони розвивалися, ішли вперед і згодом показали світові відмінний український досвід місцевого самоврядування, котрий змінив життя мешканців ОТГ позитивно, серйозно і надовго.

Тому й інтерв’ю Василь Тройна розпочав із репліки.

– Українці люблять жалітися на те, що кожен президент начебто слабкий. А я запитую у відповідь: «А ти сильний? Якщо так, то допомагай. Бо хіба можна топити корабель, у якому пливеш? Не хочеш втручатися, то принаймні не заважай. Сильні – допомагають. Я відчуваю в собі цю силу. Тому й допомагатиму своїй країні. Тим більше, політикою займаюся віддавна.
Тому пропозицію очолити РДА я сприйняв спокійно, знаючи, що буду працювати, без перебільшення, завзято, на користь району, який не так давно збільшився, додавши до своєї території ще чотири сусідні райони – Козелецький, Ріпкинський, Городнянський, Куликівський та частину Менського. Зізнаюся, мені цікаво було би попрацювати на Корюківщині, це моя мала батьківщина. Але на співбесіді вирішили, що це буде Чернігівський район із 20-ма ОТГ на його території. Я погодився. Тим більше, ми на теренах Чернігівщини працювали 2004-2005 року, я тоді був керівником ідеологічного відділу ПП «Народний союз «Наша Україна». Та й загалом і всі інші колишні райцентри знайомі. Адже свого часу я був керівником молодіжного об’єднання Чернігівського земляцтва. Ми проводили цікаві дитячі конкурси в районах нашої області, в яких брали участь від 200 до 700 учасників. Діти отримали гарні призи, а переможці – навіть грошові премії. Групу дітей запрошували на екскурсію до Олімпійського стадіону в Києві. Ото було їм щастя, коли вони побачили приміщення, в яких готуються до виходу на поле футболісти...

Загалом же, працюючи з депутатами, ми хотіли виховати когорту державників. Що маю на увазі? Власне, депутати насправді бувають різними. Є звичайні політикани. Вони тимчасові. Політики – знають, для чого прийшли в парламент. А є державники, котрі дбатимуть про країну, народ... І ось тепер я маю можливість теж на своєму місці подбати про державу і бути корисним суспільству.

– 10 червня, коли ви розпочали роботу, було зовсім недавно. Як вам на новій посаді? Думаю, ви обмірковували свої перші кроки. І якими вони будуть?

– По-перше, підтримуватиму й реалізовуватиму ініціативу голови облдержадміністрації Анни Коваленко – озвучені нею пріоритети динамічного розвитку Чернігівщини. А саме: активний діалог із об’єднаннями підприємців з метою створення робочих місць, підвищення якості послуг, ефективна співпраця з органами місцевого самоврядування та радами всіх рівнів, ефективне використання туристичного потенціалу, недопущення екологічної кризи, реалізація програми Президента «Велике будівництво», забезпечення території району якісним зв’язком та інтернетом, посилення телесигналу в прикордонних громадах району. По-друге, я поставив собі завдання налагодити здорову комунікацію між виконавчою владою і місцевим самоврядуванням. Саме це має дати результат. Тобто вчитимемося регіональній дипломатії. Голови ОТГ, котрі нещодавно приїздили на нараду, з цікавістю до цього поставилися. І вже готові приїздити на семінари, тренінги. Адже робота в ОТГ непроста. І часто вирішувати треба спірні й конфліктні питання. Тож настав час вчитися толерантності, вмінню йти на компроміси, аби рішення було взаємовигідним. Дипломатичним тобто. Й аргументованим. Це не буде швидко й легко. Але ми серйозно працюватимемо в цьому напрямку.

– Упевнена, маєте свій план роботи, серед перших пунктів якого – точно економічний напрямок.

– Так. Адже моя друга освіта – економічна. А районові просто необхідні інвестиційні вливання. І у нас уже є формула залучення інвестицій. Ми пропонуємо інвесторам не схему довгого ходіння кабінетами, яка, загалом, не працює. А легальну форму допомоги – систему лобізму. І через ЗМІ також. Також готуватимемо докладну інформацію для влади на місцях, для Кабміну, ВР, із висновками про пропозиції й переваги для інвестора та потрібність саме цієї інвестиції в конкретну справу.

Прораховуватимемо всі плюси, наприклад, кількість робочих місць, розвиток території за рік тощо. І є люди, котрі готові спробувати це на теренах Чернігівського району, пропонуючи свої ресурси. Ось так. Ми не не зволікаємо. Хоча до цього я жодного разу не був на державних посадах.

– А, може, це не мінус, а плюс?

– Думаю, що плюс у цьому точно є. Бо я ніколи не був зашореним, а завжди мав живу думку. Це – без перебільшення. Ми вже за цей час побували в кількох ОТГ, познайомилися з територіями, людьми, керівництвом громад. І є певне розуміння. І бажання працювати на результат.

– Ви маєте партійний квиток?

– Ні, я позапартійний. Тим більше, я на адміністративній посаді.

Завважу, я ретельно навчався на економіста і добре знаю все про наші ресурси, за якими Україна посідає одне з перших місць у Європі. За підрахунками – то коштує від 18 до 23 трильйонів доларів. Тому українці мають жити небідно. Всі кажуть: щось треба робити... І далі справа не рухається. Тож ми спланували собі те «щось».

– Цікаво.

– Обов’язково робитимемо інтерактивну карту Чернігівського району. Яку можна буде скачати навіть у додаток телефона. І потім людина зможе глибше придивитися до можливостей району, побачити паспорт громад, що у них є, які виробництва. І запропонувати свої фінанси, послуги, власну справу. Також організовуватимемо різні поїздки для громад – економічні, освітні, туристичні. Аби люди бачили, як у колег працює їхня ОТГ. Бо онлайн наради під час карантину – це добре, але краще раз побачити все на власні очі.

– Загалом, Чернігівщина – аграрна область. Гарно було би на її теренах розвивати притаманні здавна цій місцевості галузі. Наприклад, льонарство.

– Так. А ще – коноплярство. Колись у нас воно процвітало. Це дуже рентабельна культура. Наприклад, ініціативна бізнес-група за кордоном, до якої входить уродженка Чернігівщини, виграла грант і будує підприємство з переробки медичних конопель. Чому б і нам таке не зробити? Це ж наше споконвічне виробництво. Тканини з таких конопель взагалі мають оздоровчий ефект.

Загалом, у нас багато сфер життя потребують розумного втручання, обміркованого заздалегідь . Чому, наприклад, медицина слабка на місцях? Справа навіть не в погано облаштованих та оснащених медичних закладах. Наприклад, в Острі лікарня гарна. Все є. Але не вистачає лікарів. А коли вони приїдуть? Коли матимуть за місцем роботи сучасне житло. І навколо буде сучасна інфраструктура – з магазинами, дитсадками, школами, спортзалами, сферою обслуговування. Тому на це й налаштовуватимемося.

– Ідучи на посаду голови РДА, ви, Василю Івановичу, напевно, обмірковували, якими будуть адміністрації, їхню сферу впливу на життя територій.

– Законопроєкт 5298, проголосований у березні в першому читанні, наразі допрацьовується. І скоро буде прийнятий повністю. У ньому діяльність адміністрацій, наскільки мені відомо, передбачається у префектурному форматі. Що це значить? Наведу звичайний приклад. Наприклад, маємо Закон про децентралізацію. Він, як вважають експерти, недопрацьований до кінця. Тому наша справа, приміром, спільно з ОТГ його допрацювати. На зустрічах, семінарах, тренінгах. А тоді пропозиції керівників місцевого самоврядування надішлемо до Верховної Ради. І такими активними будемо, впевнений, не лише ми. Відтак закон від громадської ініціативи отримає потрібні поправки, а життя ОТГ входитиме в досконаліше русло. Прийдуть і грантові кошти, котрі вливатимуться у план розвитку громад. Адже люди мають розуміти, як найкорисніше використати свій природний чи інший ресурс, відкрити мікроіндустрії. У керівників громад має бути саме державницька позиція. Аби ОТГ працювали з користю для країни. Загалом, наша РДА відкрита для всіх і готова до співпраці. У нас сильний юридичний відділ, котрий надасть фахову консультацію. Ми тісно співпрацюємо з райрадою, котра в особі голови Миколи Силенка має досвідченого керівника.

– Пане Василю, наше інтерв’ю не тільки про роботу, а й про людину, котра є не просто керівником на посаді, а й особистістю. Розкажіть про себе, своє життя, становлення.

– Народився я в Корюківці, там же закінчив школу №1. До речі, радий, що вона сьогодні по-новому відремонтована, красива, сучасна. У нас ось буде зустріч однокласників, то обов’язково зайдемо до школи, побачимо ті класи й коридори, котрі нас, як кажуть, вивели в люди... А тепер – далі. Опісля школи я пішов до армії, служив в українській розвідці. 1992 року на нашій базі формувався миротворчий батальйон до Югославії. Дуже хотів до нього потрапити, але мене не відпустили. Я демобілізувався. І за рік таки став миротворцем. Бо коли я ставлю мету, обов’язково її досягаю. Зізнаюся, спочатку то була військова романтика, але вона швидко закінчилася. Бо розумієш – ти на війні. Звісно, вона була не така, як у нас сьогодні. Але крові і в Югославії виявилося достатньо. Ми бачили, що таке руїни, смерть і дітей у тому числі. І тоді я зробив для себе висновок, що будь яка війна – то найбільший злочин проти людей. Бо життя людини – пріоритет, адже воно дане Творцем...

Були ми в Сараєво, Боснії і Герцоговині. До речі, за наступної ротації після моєї, якою керував полковник Сергій Мовчанюк, а полковник Микола Верхогляд був керівником місії, сталася страшна подія. Голландський батальйон, коли прийшли боснійські серби, покинув своє місце розташування у місті Сребреніці. В результаті було знищено понад 8 тисяч мирного населення. Очікувалася й друга подібна різанина у демілітарізованій зоні анклав Жепа. Тому Микола Якович Верхогляд пішов на перемовини із сербським генералом Владком Радичем, якого потім судив Гаазький трибунал. І вони таки домовилися про зелений коридор, через який було вивезено близько 10 тисяч мирного населення. Ми потім довго старалися, щоби наших військовиків було за ті дії відзначено. Минуло понад 20 років. І ось нещодавно у Верховні Раді підтримали присвоєння звання Героя України полковникові Верхогляду. На жаль, посмертно. Незадовго до нагородження він помер після COVID-19... Сумно.

– Після війни ви, напевно, вирішили вчитися...

– Так. Спочатку я закінчив Київський міжнародний університет і отримав професію психолога. Бо, напевно, найперше хотів розібратися в собі. А потім був Університет економіки і права «Крок». І хай мене вважають правоцентристом, але, на мою думку, все насамперед зав’язано на економіку. Бо всі, без винятку, сфери потребують фінансування.

– Яка у вас сім’я?

– У мене дружина Ольга. І троє дітей – майже 16-річна Софія, 7-річний син Віктор і 5-річна донька Катя. Живуть вони в Києві. А я тепер їжджу додому на вихідні. Скажете, незручно. Так, але я приїхав сюди працювати.

– Ви політик за покликанням?

– Я новатор. Бажаю запровадити в районі щось нове, не розминутися з новітніми технологіями. Загалом, зміни навколо починаються з кожної людини.

– На вашій посаді треба бути дипломатом?

– Десь – дипломатом, а десь – і керівником. Бо дипломатію, на жаль, розуміють не всі. Більшість звикла виконувати завдання.

– Чиновник – професія потрібна?

– Так. Але не в такій кількості, як у нас. Наприклад, у Японії приблизно 128 мільйонів населення. У нас сьогодні десь 37 мільйонів. То в Японії чиновників 30 тисяч. А у нас – 350 тисяч. Які можуть бути коментарі? Звісно, на вулицю ці люди не можуть піти. Вихід єдиний: розвиток малого і середнього бізнесу. Високорозвинені країни провели дослідження і виявили, що найбільшу частку ВВП створюють саме малі й середні підприємці. І в їхньому бізнесі найбільша зайнятість населення. Тому я хочу, аби в нашому районі розвивалося сімейне фермерство, сімейні кооперативи, мрію залучити до цього мікроінвестиції. Так доволі успішно працюють Німеччина, Франція. Ягідництво на Чернігівщині теж може гарно розвиватися.

Пам’ятаєте, як мале підприємництво піднялося на початку цього тисячоліття? Найбільший ВВП в країні був 2008 року. Люди отримували гарні гроші. До речі, це важливий момент. Коли підприємець навчиться заробляти, він не захоче платити низьку зарплату. Тому розвиток малого бізнесу треба розпочати з малих податків. А з розвитком підприємництва зростатимуть і об’єми отриманих податків.

– Ваше улюблене заняття?

– Знаєте, люблю гриби збирати з дитинства. На Корювщині ж які ліси! І це такий чудовий відпочинок. А ще риболовля! Спінінг є і в мене, і в дружини, і в сина. Ми й джигуємо, й дорожимо. Уявіть собі, закидаємо вудку, пливемо на човні та п’ємо каву...

Неймовірний релакс. Маленьку рибу відпускаємо. А з великої щось готуємо. Рибалимо на водосховищах, на Дніпрі. Їздимо на Прохорів хутір. Цьогоріч уперше спробував зимову риболовлю. І витяг щуку 4, 7 кг! Такий адреналін. А син у 6 років на першій риболовлі торік самостійно спіймав аж три щуки. Отож у нас це сімейне хобі.

Хочу додати, що дуже люблю природу. Завжди хвилююся за неї. Чуже сміття в лісі, на річці ми прибираємо. Робимо простір чистим, тому мішки веземо завжди з собою. У себе в родині давно запровадили роздільне збирання сміття. Радий, що нарешті зникнуть пластикові пакети. Закон майже прийнято.

– І традиційне запитання нашого видання – ваше життєве кредо.

– Цінуй життя, радій йому й ділися цією радістю, аби люди, котрі поруч із тобою, теж раділи.

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото надані респондентом

Інші новини:


В’ячеслав Летута: «У Чернігова є шанс стати №1 в Україні»

Наш сьогоднішній співрозмовник – успішний чернігівський підприємець, співзасновник компанії Platinum. Пан В’ячеслав – депутат Чернігівської міської ради, представник ПП «Рідний дім», член постійної комісії з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин.

2021-09-24 10:41