Григорій Ткаченко: «Аграрне підприємство – це маленька держава»

2021-06-19 09:25

Фермерство – найкраща модель в аграрному бізнесі. Так вважає знаний на Чернігівщині фермер, керівник ФГ «Напорівське», депутат обласної ради Григорій Ткаченко. Наразі – розмова з ним напередодні Дня фермера, котрий цьогоріч 19 червня вдруге відзначається в Україні.

– Нарешті з минулого року й у фермерів є своє професійне свято. Президент України торік підписав Указ про відзначення Дня фермера на теренах нашої держави. А то цікаво було: Закон «Про фермерське господарство», хоч і не дуже досконалий, прийняли 2003 року. До речі, якраз теж 19 червня. А про свято «забули». Сьогодні в Україні 50 тисяч фермерів. Але зазвичай фермерством займаються родинами. У сім’ї щонайменше – троє. Арифметика проста. Таким чином, мінімум, 150 тисяч людей «прив’язані» до цієї справи. Плюс – 10 чи навіть 8 працівників трудяться в господарстві. Отож уже один мільйон 200 тисяч людей – у фермерській темі. Це при 30 мільйонах населення! Тому маємо право, аби й у нас було своє свято. За великим рахунком, фермери бережуть продовольчу безпеку держави. Ми виробляємо багато сировини для промисловості, а ще – дбайливо ставимося до землі. Фермери – активна частина суспільства. Ми, практично, нічого не просимо. Не маємо дотацій від держави, як наші зарубіжні колеги. Але сплачуємо податки в ОТГ, де працюємо. Отож допомагаємо громаді і розвиваємо свої території.

– Можна сказати, що громади тримаються завдяки фермерам?

– Так, великою мірою – завдяки малому й середньому бізнесу, який працює на території ОТГ. А підприємців-аграріїв у сільській місцевості – переважна більшість. І кожен фермер допомагає громаді. І не просто податками, хоча вони дуже важливі. Адже ми завжди готові допомогти людям, відгукуючись на всі виклики. Ремонтуємо приміщення різних закладів, допомагаємо школам, дитсадкам тощо. Тому мене як підприємця також цікавить, аби громада, депутати створювали оптимальні умови для нашої праці. Бо ми активно втручаємося в розвиток території, коли це потрібно. Тому й самі маємо почуватися захищеними у вирі сьогоднішніх подій. Бо не знаємо, що нас очікує після 1 липня.

– Саме цього дня вступає в дію закон, котрий окреслює початок в Україні ринку землі. Про нього багато розмов. Адже ринкові земельні відносити можуть принести чимало несподіванок для українських аграріїв.

– Можливо, на кілька місяців ця дата відтермінується. Бо на кінець червня заплановане зібрання нотаріусів. Буде велика нарада. Якраз напередодні 1 липня. І саме там, напевно, будуть і роз’яснення стосовно подальших дій у межах закону. Але є міжнародні зобов’язання. Тож ринок землі обов’язково буде запущено.

– Відповідно, маєте плани, як будете розпочинати життя підприємства в ринкових земельних умовах?

– Звісно, ми готуємося. Певною мірою загальмували процес розвитку господарства. Проєкти звузили й частково призупинили. Бо треба будуть кошти для придбання землі. Хоча… Ще на початку мого фермерства одна розумна людина мені радила постійно щось робити нове на своєму підприємстві. Розвиватися. Вкладати кошти в новації. Таким чином, буде постійний рух уперед. Інакше, навіть якщо все йде гладенько, без оновлень за три роки почнеться спад. І тоді повернутися в русло розвитку буде набагато важче. Тому ми сьогодні в «Напорівському» чимало будуємо. Модернізуємо ферму. Придбали зерносушарку. Тепер її встановлюємо. Я людина непосидюча. Зупинятися на досягнутому – це не моє. Треба рухатися, освоюючи сучасні технології виробництва, а, можливо, й нові аграрні галузі. Адже ми не тільки сіємо зернові, займаємося тваринництвом і переробкою його продукції. Ще маємо і сад, і ягідники.

Загалом, підприємство – це невеличка держава, що має свій бюджет. Ми очікуємо прибуткову частину від збору врожаю, і це добре, що ринок землі збігається зі збором урожаю. Тобто, ми, повторюся, обмежуємо розвиток – не купуємо техніку, не будуємо, наприклад, складські приміщення чи елеватори тощо. Таким чином заощаджуємо кошти на купівлю землі. Це один напрямок нашої підготовки до відкриття ринку.

Другий напрямок – перемовини з банками щодо кредитування. Аналізую, моніторю ситуацію, консультуюся, розуміючи, що кошти на купівлю землі потрібно буде позичати.

Є дві речі, що жахають. Абсолютно невідома кількість людей, котрі захочуть продати свої земельні паї, друга – якою все ж таки буде вартість землі. А держава, на превеликий жаль, мовчить. Можливо, треба провести якесь соцопитування, адже для цього є багато різних служб. Така «підвішена» ситуація є негативом як для потенційних покупців, так і для потенційних продавців землі. Люди чують багато інформації і по телебаченню, і в газетах читають про вартість землі. Ціни озвучують, наче зі стелі. Звідки беруться ці необґрунтовані цифри? Не може у нас на Чернігівщині гектар землі коштувати більше, ніж будь-де в Україні. У Європі за гектар платять близько 6 тисяч євро. Тож у нас понад 11 тисяч доларів за гектар землі, як написали в одній чернігівській газеті, ніхто не платитиме.

Ринок землі – це одна з найбільших економічних подій новітньої історії України. Тож, можливо, на рівні держави потрібно було створити якийсь інститут чи якусь іншу структуру, що б вивчила це питання, розробила би якісь рекомендації, вивчила європейський досвід… І тоді б заявили, що, наприклад, стартова ціна землі – 2 тис. доларів за гектар, за два роки потому – 4 тисячі, і так далі. Показали б якусь динаміку з урахуванням ймовірної похибки, як це чинять соціологи. На жаль, держава цього не робить. Тому відчувається певна розгубленість. Адже я не можу навіть приблизно порахувати, скільки мені буде коштувати викупити землю. Я не знаю, скільки і коли до мене прийдуть із цим люди. А від цього залежить акумуляція коштів. І в банку я не можу озвучити конкретну суму, на яку я хотів би взяти позичку. А процедура отримання кредиту – серйозна, і не можна ходити позичатися в банк щотижня. Зараз я не розумію, від чого відштовхуватися…

Незрозуміла й цінова політика. Розпишіть вартість землі в залежності від її балу – наприклад, бал 40 – це 2 тисячі, бал 35 – 1600, бал ґрунту 30 – 1000 доларів. Земля не може коштувати однаково навіть у межах одного господарства. Люди повинні розуміти, з чого складається вартість їхньої землі. В Україні – близько 7 млн власників земельних паїв, і наразі вони не розуміють їхньої вартості.

Тож питань до керівництва держави, до людей, які відповідають за економіку країни, до законотворців – багато.

– Сімейний фермерський бізнес, а не наймані працівники – це, мабуть, найоптимальніший варіант роботи фермерського господарства?

– Будемо говорити економічними категоріями. Наприклад, є підприємство, в якого 10 тис. га землі, ще одне – 5 тис. га, потім – 1 тис. га і, нарешті, підприємство, що має 100 га землі. Якщо порівнювати продуктивність їхньої праці, то на підприємстві із 10 тис. га землі буде найоптимальніша продуктивність праці, і вона знижуватиметься в залежності від кількості площі. Це – чисто економічні важелі.

Але є і соціальний момент. В Україні, в середньому, за радянських часів третина населення проживала в сільській місцевості. Наразі це – близько 28%. Якщо селище близько до міста, то це одна справа. А якщо до районного центру чи обласного – сотня кілометрів? Де взяти роботу?

У селі наприклад, мешкає 300 людей, працездатного віку із них – 100. Роботу має лише 20, 80 – блукають. Звідси різні соціальні негаразди – п’янство, наркоманія, розбої, грабежі, крадіжки… Потрібно забезпечувати порядок – звичайно, силами поліції, яку треба утримувати власним коштом. Це ніхто не рахує, а це ж – витрати. Я переконаний, якщо порівняти ці витрати до продуктивності праці з 10 тис. га землі, то вони набагато перевищують.

Чому майже вся Європа пішла приблизно за такою ж моделлю, як у нас – фермерські господарства мають 100-300 га землі, максимум 500. Наприклад, головний бухгалтер буде на підприємстві, де 100 тис га, і де 10 тисяч. Буде охоронець, інші служби.

Але головне, власник, який відповідає за наповнення бюджету – і свого підприємства, і державної скарбнички. І маленькі господарства, і великі мають своїх власників. А скільки власників, добре забезпечених людей, може бути замість одного величезного, на 500-1000 га, господарства? А за кожним власником, який належить до середнього класу, стоять ще й їхні родини. В Європі середній клас – дуже потужна сила.

Якщо проаналізувати статистику журналу «Форбс», то більшість із найбагатших людей, які входять цього знаменитого списку, – вихідці з Америки, Азії, Еміратів, європейці там якщо і є, то на останніх рядках. А якщо проаналізувати внутрішній валовий продукт на душу населення, то в старій Європі він дуже високий. В середньому, по 30 тисяч доларів ВВП на душу населення. А в Україні – 2 тисячі доларів. В США – десь 18 тисяч, це перша економіка світу, але там капітал акумулюється у кілька сотень людей. Візьміть бюджет нашої держави і п’ятірку найбагатших людей… Та у нас 80% ВПП володіє п’ятеро людей!

Щодо того, коли в господарстві працюють свої, рідні, це, на мою думку, найкраща модель розвитку аграрного сектору. Приклад: початок 20 століття, Росія занепала, революція 1905-1906 років, народні бунти… І тут Столипін пропонує реформу, яка дуже підняла економіку держави. Її зупинила революція 1917 року, а згодом і колективізація. Як показують статистика і практика, а, нагадую, раніше всі показники порівнювали з 1913 роком, – це був розквіт економіки, бо людям дали землю.

– Чому сьогодні фермерство дуже важливе?

– Бо ще є багато людей, які хочуть працювати в сільському господарстві. Такі інтереси треба спонукати і заохочувати, особливо, молодь. На жаль, у тій же Європі подібного ентузіазму вже немає.

12 червня у мене була зустріч із моїми однокурсниками в Бобровицькому сільськогосподарському коледжі економіки та менеджменту. В 1986 році у нас був випуск у тоді ще радгоспі-технікумі зі 120 агрономів і 120 зоотехніків. Зараз до спеціальностей додали юристів, економістів, лісівників… А кількість випускників із цими додатковими факультетами вдвічі менша, ніж була у нас. При цьому знайти агронома чи зоотехніка – важко.

Якби в мене не було сина, який за моєї допомоги став агрономом, я був би без агронома. Теж саме можу сказати й про старшого сина, він мій помічник. Якби не мій зять, шукав би інженера. Якби не дружина, мав би проблеми на фермі, вона опікується цим напрямком на підприємстві.

Під час зустрічей у школах із дітьми та їхніми батьками, із викладачами я намагаюся пояснити, як важливо мати спеціальність, що була б у майбутньому затребуваною. Зараз діти закінчують університети за чималі гроші, й, будучи менеджером, юристом та навіть економістом, ідуть, наприклад, працювати в магазин на касу або охоронцем – практично, на мінімальну зарплату, або їдуть на заробітки за кордон. Гарантую, що гарний зоотехнік у мене б отримував зарплату в тисячу доларів. Гарний агроном – 800 доларів. Плюс соціальні гарантії. І непотрібно нікуди їхати й, тим більше, працювати на мінімалку. Але черга не стоїть, на жаль.

– Коли ви співпрацюєте з громадою, ви укладаєте якийсь офіційні угоди?

– Я – противник цього. Але склалася вже така практика, коли укладається соціальна угода. Звичайно, я їх укладаю, перераховую кошти. Але ж, окрім цих перерахованих коштів, я постійно допомагаю громаді. Якби я мав європейський прагматизм, я б міг сказати: я вам перерахував кошти, більше жодних зобов’язань не маю. Але ми живемо тут, в Україні, у мене, та і в нас усіх – інша ментальність. Тож ота офіційна частина часто втричі менша, ніж неофіційна допомога.

– Це і є справжній фермерський підхід, коли надається допомога всім – і в біді, і в радості…

– Саме так. Якщо ти обробляєш землю-годувальницю (в мене, наприклад, більше 1 тисячі гектарів), живеш у громаді, потрібно цікавитися її побутом, проблемами, негараздами і гараздами. А щодо ринку землі, то я хоч і не прихильник цієї ідеї, але всі ми поставлені в такі умови, що маємо купувати землю, хоча, на мою думку, вона не може бути об’єктом продажу – це Божий дар. Продавати землю можна тоді, коли держава самодостатня і правова, коли працюють закони і є страхові важелі тощо. Але якщо я не купуватиму землю, то моє фермерське господарство припинить існувати.

– Ваші побажання на День фермера.

– Радий, що ми на професійному рівні можемо сказати – це державне свято. Вітаю всіх фермерів, їхні родини, їхніх працівників, усіх людей, які пов’язані з сільськогосподарським виробництвом, зі святом – Днем фермера! Перш за все, бажаю здоров’я, тому що праця в сільському господарстві – важка, вона потребує великого фізичного, морального і психологічного навантаження. І – аби держава не забувала про фермерів: щоби ми піклувалися про неї, а вона про нас. Тож – взаємопорозуміння, тісної співпраці зі всіма гілками влади. А ще – удачі, добра, злагоди, миру, щастя й наснаги до життя!

Алла ПРИМА, Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото Маріанни ХАРДІ

 

Інші новини:


Годування груддю найкраще для здоров’я матері та дитини

Всесвітній тиждень підтримки грудного вигодовування проводиться щорічно з 1 по 7 серпня за ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я.

2021-08-05 10:06