Ложки, тарілки, хлібниці та шкатулки у древніх орнаментах Чернігово-Сіверщини – у Новгороді-Сіверському музеї-заповіднику «Слово о полку Ігоревім» відкрилась персональна виставка Заслуженого майстра народної творчості України Анатолія Колошина. Виставку присвятили вісімдесятому дню народження різьбяра, розповідає Суспільне Чернігів.
Анатолій Колошин показує перші свої роботи з різьблення. На них орнаменти, які привіз зі Львівської області. Там майстер освоював своє ремесло. Каже, що всі свої роботи він робить «на око».
У подальших роботах вже використовує автентичні символи Чернігівщини.
Їх копіював зі старовинних предметів, які зберігаються у фондах Київського музею народного мистецтва. Потім вкладав у свої орнаменти.
Скільки різьблених шкатулок, тарілей, дерев’яних прикрас та меблів вийшло з його майстерні, рахувати не береться.
Колись, коли майстер ще вчився і вдома за каганцем працював ночами, його бабуся не вірила, що з того щось вийде.
«Толику, вкладайся спати, досить гас палити, з того хліба їсти не будеш». То не вгадала – я все життя їв хліб із цього», – говорить Анаталоій.
Справу різьбяра продовжує його син Андрій. Зараз він також має звання Заслуженого майстра народної творчості України. Але батько для сина залишається найпершим критиком і вчителем.
Різьблені речі батька та сина виставили у залі музею заповідника «Слово о полку Ігоревім».
Виставку відкрили на ювілей Анатолія Колошина – вісімдесятиріччя. Частина робіт – уже власність музею.
Зі слів Світлани Дубовець, головної зберігачки фондів, загалом у музеї представили близько 70 робіт.
Фото Суспільне Чернігів
"Сьогодні у нас новий відлік часу, і ми, попри все, рухаємося вперед"
Найкращим подарунком на нещодавній день народження для голови Чернігівської обласної ради Олени Дмитренко був прапор артилерійської бригади. "Артилеристи - справжні боги війни, - говорить пані Олена. - Я мала щастя з ними познайомитися. Наразі вони знову повертаються на бойові позиції. Це - нереальні хлопці, які щодня ризикують своїм життям, але в них зовсім немає помпезності. Немає такого: “Я - герой-захисник!" І стукання себе в груди. Амбіції - це не про них. Вони просто живуть тим, що захищають нас. Спілкуючись із такими воїнами, змінюєш свою думку про все, розумієш, наскільки у нас є круті ЗСУ-шники. І відчуваєш невимовну повагу. Бо вони просто роблять те, що мають робити, і йдуть до перемоги".
2022-08-09 16:42