Зворушливі листи дітей солдатам Великої Перемоги

2021-06-16 11:25

У пресцентрі «DPNEWS.COM.UA» відбулося нагородження переможців конкурсу есе «Лист солдату Великої Перемоги», який проходив серед учнівської молоді різних територіальних громад Чернігівського району за ініціативи та сприяння депутата Чернігівської обласною ради від політичної партії «РІДНИЙ ДІМ» Леоніда ПЕТРОВА. Мета конкурсу — підтримка обдарованої, активної, талановитої сільської молоді. Захід присвячений 76-й річниці Великої Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Конкурс розпочався 1 травня і його підсумки мали підбитися вже за місяць — 2 червня. Але, враховуючи дуже велику кількість учнівських робіт, журі змушене було збільшити час на визначення переможців. Для нього було важливо ознайомитися з кожною конкурсною роботою. Поза увагою не можна було залишити жоден лист до солдата Великої Перемоги. Адже по них було видно, на скільки діти пройнялися цією темою. Дехто з учнів ділився сокровенним, частиною власної родинної історії. І головне, що всі ці листи писалися душею. 

До складу журі входили: депутат Чернігівської обласної ради від політичної партії «РІДНИЙ ДІМ» Леонід Петров, помічниця депутата Наталія Куліш, начальник відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Чернігівської районної державної адміністрації Тетяна Мірошниченко і ветеран педагогічної праці, вчитель української мови та літератури Світлана Сластьон, яка присвятила освіті 44 роки свого життя. 

Отже, за результатами конкурсу ІІІ місце посів Роман КОБЗАР, учень 10 класу Киїнського опорного закладу загальної середньої освіти імені Костянтина Светенка. 

ІІ місце виборов Костянтин ДАХНО, учень 10 класу Шибиринівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Почесне І місце здобула Ольга ТАРАСЕВИЧ, учениця 10 класу Тарасо-Шевченківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів. Переможці конкурсу отримали грошові премії: за І місце — 1500 гривень, за ІІ місце — 1000 гривень, за ІІІ місце — 500 гривень. 

Вітаючи творчу молодь, Леонід Петров зазначив, що він був дуже вражений великою кількістю таких змістовних есе і в подальшому планує й надалі започатковувати конкурси для обдарованої, творчої молоді. Адже є віра в те, що з такими хлопцями й дівчатами в цій країні все зміниться на краще. Депутат також подякував батькам і педагогам усіх учасників за те, що вони виховують таких гарних, старанних дітей, які не просто написали листи до солдата, а пронесли ці історії через своє серце. 

— Ідея конкурсу есе виникла у зв’язку з 76-ю річницею Дня перемоги. Тема Другої Світової війни мені особисто близька, бо мій прадід не повернувся з неї. Разом із тим дуже хотілося підтримати активну, творчу молодь наших територіальних громад. Ми отримали більше тридцяти дитячих листів із шести територіальних громад: Киїнської, Михайло-Коцюбинської, Ріпкинської, Любецької, Добрянської та Новобілоуської. І, як показав наш конкурс, сучасні діти обізнані в цій темі, в їхніх родинах бережуть пам’ять про подвиг своїх прадідів. Щиро бажаю цій молоді й надалі йти по життю сміливо, впевнено просуватися вперед, вірити у свої таланти і розвивати їх, — говорить депутат Чернігівської обласної ради. 

— Ми й надалі будемо виявляти талановитий дітей у цих територіальних громадах. Це не останній наш конкурс. У творчої молоді ще буде можливість проявити себе. Ми почули багато гарних відгуків від представників освіти, побачили, що це потрібно дітям, що їм це цікаво, — додала його помічниця Наталія Куліш.

«Історія поряд із нами, вона жива» 

Своєю думкою з приводу конкурсу також поділилися керівниці відділу освіти деяких територіальних громад. 

Тетяна ГРИЩЕНКО, начальник відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту виконавчого комітету Любецької селищної ради:

— Для нас дуже важливі подібні конкурси. Особливо ті, що відбуваються за підтримки меценатів і розвивають логічне мислення у дітей. Ми були дуже раді, що наша школярка виборола в цьому конкурсі І місце. У нас була нарада керівників закладів освіти, і ми вже оголосили про цю приємну новину. Ми завжди раді перемогам наших діток і самі намагаємося їх чимось заохотити. Так, у Любецькій громаді прийнята програма підтримки обдарованих учасників освітнього процесу. Тож сподіваюся, що ми ще розглянемо можливість нагородження Олі Тарасевич по програмі нашої селищної ради. 

Лідія ГАЄВСЬКА, начальник відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області: 

— Ми дуже раді, що представник молоді нашої громади Костя Дахно посів у конкурсі ІІ місце. Пишаємося ним. Він у нас розумна, креативна, активна дитина. Подібні конкурси потрібні нашій молоді, щоб розкрити їхній творчий потенціал, більше проявити себе. Ми дуже задоволені тим, що в нашій громаді є депутат Чернігівської обласної ради Леонід Петров, який завжди підтримує нас. Адже нині так важливо допомагати молоді, здобувачам освіти та пропагувати те, що історія поряд із нами, вона жива. І конкурс есе «Лист солдату Великої Перемоги» показав, що це покоління дітей, хоч і не бачило тієї війни, не пережило тих страшних подій, але воно зберігає пам’ять своїх прадідів, прабабусь про ту Велику Перемогу. Треба сказати, що в нашій громаді відбувається багато різних конкурсів, є премії, стипендії для обдарованих дітей. Але ми завжди дуже раді новим можливостям. Молочна компанія, яка працює в нашій громаді, депутат Леонід Петров підтримують наші заклади освіти кожного навчального року. Нам пощастило з депутатами. Дякуємо їм за підтримку.

Інна МАЗУР, в.о. начальника відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Киїнської сільської ради об’єднаної територіальної громади: 

— Наші діти із задоволенням погодилися написати есе «Лист солдату Великої Перемоги». Тема війни нині актуальна, наболіла, і заохочувальні призи були мотивуючими. У нас є активна молодь, яка постійно бере участь у різних олімпіадах, вікторинах, змаганнях, творчих конкурсах. І Роман Кобзар один із таких. Ми вітаємо його з перемогою, зайнятим ІІІ місцем. За словами класного керівника Романа та його вчителів, він дуже активний і старанний учень. Роман Кобзар має здібності більш до математично-природничих наук, але разом із тим бере участь у шкільних, обласних олімпіадах із гуманітарних наук. Роман у нас золота дитина. Тож маємо надію на те, що в подальшому ми ще не раз почуємо про нього. 

«Послання до діда Єсіпа»

Листи переможців конкурсу були особливими і дуже зворушливими. Після нагородження діти поділилися враженнями від участі в заході і тим, що їх спонукало до написання есе. Всі три листи переможців конкурсу солдату Великої Перемоги несуть у собі глибинний зміст. Тож ми не могли не поділитися ними з нашими читачами. 

Костя Дахно з батьком

Так, Костянтин ДАХНО розповів, що йому завжди було дуже цікаво дізнаватися щось нове про свій рід. А прочитавши тему конкурсу, одразу зрозумів, про кого буде писати своє есе. До нього одразу прийшло натхнення. Інформацію Костя черпав із розповідей свого тата. Каже, що було цікаво дізнаватися про події, що відбулися майже сто років тому. Про те, як жили в той час його рідні, чому так багато людей не повернулося з війни. І чим більше хлопець вивчав життєвий шлях свого прадіда, тим більше усвідомлював, чому так важливо пам’ятати про його подвиг і Другу Світову війну. Костя відчував гордість за свого прадідуся-героя. 

— Коли знаходиш якісь особливі, здавалося б, неймовірні факти з життя своїх дідів-прадідів, то навіть не віриться, що таке могло бути насправді. Дивуєшся чоловічій мужності, стійкості, сміливості. Страшно усвідомлювати, як багато людей не повернулося з Другої світової війни. Серед таких був і мій прадід. В есе я написав історію життя мого прадіда, як він потрапив на фронт, чому він пішов на передову. І разом із тим я описую своє ставлення до свого прадідуся. Мені приємно розуміти, що він не даремно віддав своє життя на тій війні. Своїм життям я завдячую і йому також. Воїни Другої світової зробили це заради нас, заради того, щоб нам краще жилося, — говорить Костянтин. 

Ось уривок із Костиного есе «Послання до діда Єсіпа».

«…Портрет мого прадіда Йосипа, або як його називали в родині «діда Єсіпа», завжди прикрашав стіну нашого будинку. Прадід прожив коротке, за теперішніми мірками, життя, що було сповнене як радісними так і трагічними моментами…

Із початком радянсько-фінської війни, Йосипа відправили на фронт у суворі морози тайги. На щастя, доля посміхнулася солдату, і йому поталанило повернутися додому без жодної подряпини, що було справжнім дивом, тоді як одна частина односельців загинула в фінських лісах, а друга повернулась до рідних з відмороженими кінцівками. 

Видихнувши з полегшенням, Йосип став до впорядкування господарства, та не пройшло й кількох років, як раптова мобілізація знов відірвала від землі чоловіка. Прощаючись, прадід обійняв і довго не відпускав свого чотирирічного сина Сашка, а вагітній дружині сказав: «Якщо народиться дівчинка назвеш Наталією, а як хлопчик – Володимиром»,– і вже опісля поїхав на фронт. 
Щастя знову посміхнулося Єсіпу – його відправили до нейтральної зони, де можна було перечекати хід війни, що і зробили його товариші. Натомість, через голос совісті і частково гарячу вдачу підняв бунт, заявивши: «Там хлопці гибнуть , а ми тут морди наїдаємо!» – за це й загримів на передову, звідки вже не повернувся. Прадід не зміг дочекатися онуків, та певно пустив би скупу чоловічу сльозу, отримавши на передовій послання з такими словами.

«Привіт, діду. Ось уже минає 79 рік, як ви відбули на фронт ... З останнього листа від вас, який був надісланий вже з військового комісаріату, я дізнався , що вас переводять у глуху зону біля м. Городок, котрий недалеко від Вітебська, звідки неможливо написати повідомлень про те, що відбувається в окопах під вогнем шрапнелів. Тому пишу, не чекаючи відповіді. 

Баба Катерина, як дізналася, що вас відправили на передову, замовила у Василéвського, довжицького художника, ваш портрет, змальований чи не з єдиної фотографії, що лишилась про вас. Він висить над дверима нашої хати. Розповідали, що ви хвилювалися, щоб дружина вас дочекалась. Мушу зізнатися, до неї залицялися чоловіки, а деякі навіть намагалися посватати, та вона відмовляла всім, сподіваючись на ваше повернення, хоч як тяжко самостійно виховувати двох дітей і водночас вести господарство. Обидва сини – Сашко і Володя – дуже схожі на тата, такі ж добрі та мають запальний характер. Однак є в їхньому погляді щось знайоме і лагідне – материнське. Хоча вони росли без вашого пильного нагляду, та їм вдалося стати працьовитими людьми… 

Ваш молодший син, котрий разом із тим мій дід, уже давно перескочив вас аж на сорок із гаком років. Йому не судилося обійняти власного батька, однак він зміг виростити двох соколів-синів і вже дочекатися онуків…

І хоча у нас нема можливості вас обійняти чи просто поговорити з вами, та ми завжди відчуваємо вашу присутність, що одразу наповнює затишком оселю, а ваше обличчя та щира усмішка, щодня зустрічатиме і проводжатиме нас зі світлини ще багато років». 

«Лист у вічність» 

Роман КОБЗАР у своєму есе описав кохання свого прадідуся Михайла і провів паралель між минулим і сучасним різних поколінь. 

Роман Кобзар із батьком

— Про цей конкурс я дізнався від своєї вчительки української мови. Вона сказала, що в нашій школі у мене одного прадідусь, який воював на війні. Мене це зацікавило. Поговорив на цю тему з дідусем. І він поділився деякими спогадами. Хоча я теж трохи пам’ятаю свого прадідуся Михайла. Мені було 10 років, коли його не стало. Коли я писав лист до нього, то ніби відчував ті теплі сімейні вечори, коли він розповідав мені про своє життя, про війну. Але найбільше мені запам’яталася історія воєнного кохання. І я був дуже вражений тим, що у мого прадідуся була кохана Марічка, і я, його нащадок, через кілька десятиліть теж покохав дівчину на ім’я Марічка. Як бачимо, Друга Світова війна минула, але життя продовжується, зв’язок поколінь не втрачається, — каже Роман. 

А ось і уривок цього листа.

«Дорогий прадіде Михайле! Звертаюсь до тебе через глибінь років… У квітні ти народився, але завжди тобі подобався травень. І не просто місяць зеленої трави й розквітлих тюльпанів, а конкретна дата, конкретне свято – 9 Травня, День Перемоги! Як ти любив цю дату!

Пам’ятаю, як вдягав свій піджак, як прискіпливо оглядав звечора випрасувані штани: чи рівненькі «стрілки» на них, – і йшов у центр села, до монумента загиблим. Ішов, аби зустрітися з односельцями, ветеранами, згадати давно минулі події, згадати загиблих, пам’ятати про живих… А потім, пізно ввечері ти розказував мені про те, що тобі довелося пережити на війні. Я був ще дуже малим, щоб запам’ятати розповідь, але деякі моменти все ж зберегла моя чіпка пам’ять. 

Ти зустрів кінець війни у Прибалтиці, тобі виповнилося 25. І саме тоді увірвалося у твоє серце кохання – дівчина з прекрасним ім’ям – Марія. Вона теж покохала тебе, але доля була невблаганною до вас і роз’єднала: їй потрібно було їхати до іншої країни здобувати освіту (твоїй Марії виповнилося лише 16 літ, вона була ще зовсім юною), а ти мусив повернутися до рідної Киїнки. Світлий образ своєї коханої ти проніс через ціле життя... Щем першого кохання не забувся з роками. Чомусь саме це у твоїй розповіді мені врізалося у пам’ять… 

А цієї весни я прогулювався парком. Назустріч мені йшла русява весела дівчина. Я зупинився. Зупинилася й вона. Ми поглянули одне одному в очі й засміялися… А потім прогулювалися парком уже вдвох… Мене вразило, що ім’я її – Марія (я чомусь відразу пригадав твою історію, прадіде!). Моя Марія розповіла, що родом вона з Донбасу, змушена залишити рідний дім через військові дії… І я почав розуміти, наскільки тобі, мій прадіде, було тяжко: якщо війна – жахіття для мирних жителів, то для солдат вона в сто разів тяжча… 

Любий прадіде! Зараз я навчаюся в 10 класі. Ще рік і навчання у школі завершу. Планую продовжити науку у виші, а після закінчення інституту мрію піти до армії. Я тобі обіцяю, прадіде, що буду теж боронити нашу країну від будь-яких загарбників. Буду достойним тебе. Спи спокійно, прадіде Михайле! У важку хвилину підтримуй мене, бо твої слова про Перемогу назавжди закарбувалися у моєму серці. Я обіцяю берегти твій вічний спокій! Твій правнук Роман. 8 травня 2021 року». 

«Не солдату, а солдатці»

Ольга ТАРАСЕВИЧ — учасниця молодіжної шкільної ради, спортсменка, активістка. Дуже талановита, старанна і перспективна дівчина. Такі відгуки залишили про переможницю її вчителі. У своєму есе Оля розмірковує над тим, що війна змушує брати до рук зброю не лише чоловіків, а й жінок. Жінка на війні — це не лише медик, а й снайпер, кулеметниця. Тому свій лист вона пише не солдату, а солдатці. Оля певна, що так не має бути. Жінка ніколи не повинна бути солдатом. Ніколи знову. Адже її природне покликання бути мамою і берегинею.

Ольга Тарасевич зі своєю вчителькою

— Коли я писала своє есе, то відчувала душею, що переживали воїни Другої світової війни, захищаючи наш народ, нашу державу. Вони не боялися дивитися смерті в очі й до останнього боролися за перемогу. На рівні з чоловіками боролися й жінки. Тож свій лист я адресувала солдатці. Війна додає жінці-воїну ще більшої мужності. Хоча так не повинно бути. Жінка приходить у цей світ, щоб бути люблячою матір’ю і дружиною, берегинею роду, а тут ми бачимо, що війна змушувала жінок залишати свої сім’ї, дітей і йти на фронт. Мені дуже шкода цих жінок. Своє есе писала не заради перемоги, а тому, що мені болить ця тема й нині, — говорить Ольга. 

Підтримати Олю на нагородженні та розділити з нею радість від перемоги в конкурсі прийшла її вчителька Галина Самоненко: «Олечка — дуже позитивна, старанна дитина. Вона наша зірочка, яка безвідмовно бере участь у спортивних змаганнях, різних шкільних, обласних, всеукраїнських олімпіадах. І вона завжди в числі кращих. Я знала про її участь у цьому конкурсі, вона радилася зі мною. Знаю, що Оля переглянула багато інформації про війну, постійно вдосконалювала свою роботу. У неї цілком заслужена перемога. Ми плакали, коли читали її лист в учительській. Він бере за душу». 

Нас теж вразила робота цієї дівчинки, тому ми ділимося нею з нашими читачами. 

Валентина НАУМЕНКО
Фото Мар’яни ХАРДІ 

Інші новини:


Годування груддю найкраще для здоров’я матері та дитини

Всесвітній тиждень підтримки грудного вигодовування проводиться щорічно з 1 по 7 серпня за ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я.

2021-08-05 10:06