Економіст за фахом, поліграфіст за покликом душі – директор поліграфічно-видавничого комплексу «Десна»  Микола Вербовий

2021-06-07 07:20

Є в переліку професійних свят України два, котрі немов навмисно поставили за тиждень одне від одного. Це – День працівників видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження і День журналіста. Цього року своє професійне свято поліграфісти вже відсвяткували – 30 травня, у журналістів свято ще попереду – 6 червня.

Але, як на мене, ці дві професії настільки нерозривно пов’язані між собою, особливо газетна журналістика і поліграфія, що представники обох сміливо можуть святкувати обидва свята разом.

Тож питаю, чи відчуває себе хоча би трохи журналістом директор найбільшого видавництва області ПАТ «ПВК «Десна» Микола Вербовий?

– Де-юре – я журналіст, – усміхаючись, каже він, – адже з 2015 року перебуваю в лавах Національної спілки журналістів України. Але оскільки через специфіку роботи постійно перебуваю на зв’язку з редакторами усіх чернігівських газет, із багатьма знайомий особисто, як і з чернігівськими журналістами, тож і фактично відчуваю себе дуже спорідненим із цією професією.
Микола Вербовий очолює чернігівську друкарню вже 11 років. Каже, навіть за цей проміжок часу був зроблений велетенський крок уперед – з’явився цифровий друк, саме виробництво стало більш технологічним і комп’ютеризованим. Якщо ж порівнювати із тим періодом, коли всі операції доводилося проводити вручну…

…Тільки уявіть. Рукописні або набрані на друкарській машинці тексти журналістських статей потрапляли в друкарню, де складач на спеціальному складальному апараті – лінотипі – виготовляв рядки зі сплаву свинцю й олова. З уже відлитих рядків верстальник вручну верстав, тобто компонував макет газетної шпальти. Потім на неї наносилася фарба і робився коректорський відбиток на папері. Коректори виконували правку зверстаного матеріалу, знаходячи помилки, тож складачам часто доводилося заново відливати рядки після внесення правки, а верстальникам – збирати форми заново.

Після того, як відповідальний за номер підписував його «до друку», відливалися стереотипи, тобто цілісні пластини, котрі потім поміщали до ротаційної машини. Після зарядки рулонів паперу і заправки фарби починався власне друк газети.

Потім технічний прогрес зробив крок уперед, з’явилися комп’ютери, необхідність у більшості складних ручних операцій відпала…

Нині верстку газет виконують на комп’ютерах просто в редакціях, готовий макет відправляють до друкарні. Друкують газети на сучасних машинах офсетним способом.

Загалом, каже Микола Вербовий, понад 50% продукції ПВК «Десна» – це газети. Втім, виготовити тут можуть будь-що і виконати будь-яку забаганку. Умовно кажучи, людина може звернутися до видавництва з купою папірців і бажанням видати книгу. Тут допоможуть набрати текст, зробити коректорську правку, зверстати макет, підібрати ілюстрації і, врешті, видати готовий продукт у бажаній кількості примірників.

Нині видавничий комплекс, очолюваний досвідченим керівником, стабільно працює, але, тим не менше, певні нюанси у роботі є.

– Миколо Петровичу, не секрет, що наклади багатьох газет і у нас в області, і загалом у країні значно скоротилися. Який вихід із ситуації вбачаєте, щоби втримати підприємство на плаву?

– Справді, проблема скорочення тиражів і навіть закриття цілих видань – існує. Причин тут кілька. Відсутність стабільних джерел фінансування для газет, відсутність вітчизняного паперу, його висока вартість, глобальна цифровізація, коли багато видань переходять у Мережу… Тож нам, працівникам видавництв, дуже добре знайомі газетярські проблеми. Котрі, в свою чергу, стають і нашими проблемами, адже всі вони взаємопов’язані… Шукаємо вихід разом, домовляємося, йдемо на взаємні поступки.

Щоби тримати підприємство у відносно стабільному стані, пропонуємо ряд послуг, пов’язаних із друком – фотодрук, у тому числі й на полотні, виготовлення брошур, буклетів, плакатів, листівок, газетно-журнальної, шкільної і дошкільної продукції тощо.

Минулий рік, зважаючи на ряд несприятливих факторів, серед яких і локдауни, був для нас важким. Закінчили його без збитків, навіть вдалося трохи модернізувати і переоснастити наше виробництво – придбали пристрій прямого термального експонування KODAK ACHIEVE T400 Platesetter S-speed, що використовується в додрукарських процесах. Іншими словами, на ньому виготовляються форми, з яких відбувається друк. Вартість цього устаткування – 2 млн грн.

Восени минулого року відбулися вибори до місцевих органів влади. Ми, як і газетярі, завжди на них чекаємо, адже це час, коли з’являється можливість трохи покращити економічне становище підприємств наших галузей.

Тож, попри різні негативні чинники, вважаю, що ми довели свою конкурентоспроможність. Ми стабільно працюємо, не маємо боргів перед бюджетом, партнерами, постачальниками та працівниками.

– На вашу думку, які загалом перспективи в поліграфічній галузі?

– Вважаю що поліграфія вже ніколи не стане такою, якою вона була ще десять років тому. Необхідно реально усвідомлювати, що світ інформаційних технологій змінюється і, відповідно, трансформується поліграфічна галузь. Очевидним є факт руху поліграфічного виробництва, як, власне, і газетного, у бік цифри. Адже через розвиток інформаційного простору, соціальних мереж, електронних новинних каналів, мобільних додатків популярних торгових мереж і сервісів більшість активного населення отримує інформацію оперативніше саме з електронних джерел.

Нас виручає те, що Чернігівщина – серед тих областей, що має більш-менш тиражні газети. Там, де тиражі «на нулі», ситуація важка.

Тому головним нашим завданням, повертаючись до вашого попереднього запитання, має бути диверсифікація виробництва, модернізація матеріально-технічної бази, розширення спектру послуг та освоєння нових ринків збуту для нових видів продукції. Це дозволить забезпечити нашу конкурентоздатність. Тобто акценти в роботі потрібно змінювати, напрямок руху виробництва – на багатопрофільність.

– Миколо Петровичу, знаю, що ви – економіст за фахом. Коли 11 років тому очолили підприємство, ви загалом уявляли, як воно працює? І чи стала вам у нагоді ваша економічна база знань?

– Вона мені допомагає протягом усіх цих років, адже я розумію всі економічні процеси, що відбуваються на виробництві.

А коли я вперше сюди прийшов, для мене все було новим. І я дуже завдячую своїм працівникам, які мене підтримували, роз’яснювали, показували, навчали… І продовжують це робити весь час. Адже дехто працює тут 20-30 років, люди пройшли всі етапи становлення підприємства, розуміються у всій системі виготовлення поліграфічної продукції досконало. Наприклад, мій заступник із виробничих питань Олег Олексійович Жила трудиться у видавництві вже майже 37 років. Можу сказати, що у нас працюють істинні поліграфісти. У душі я теж себе таким відчуваю, хоча спеціальність у мене й інша.

– Аврали бувають? І як вирішуєте подібні ситуації?

– Як і на кожному підприємстві, де працює високотехнологічна техніка. А вона завжди може зламатися у найнепідходящий момент. Так було минулого року під час виборчої кампанії, коли зламалися системи СТР. Це обладнання, призначене для виготовлення спеціальних пластин для друку газет, журналів, брошур тощо. Тобто, виробництво повністю зупинилося. Тоді довелося терміново вишукувати ресурси, щоби купити нове обладнання, адже старе відремонтувати було неможливо.

– Що найскладніше в роботі директора видавництва?

– Найскладніше в роботі директора, і не тільки видавництва, це – робота з людьми.

Моє улюблене прислів’я – «У нас немає проблем, є питання. Питання або вирішуються, або ні. На роботі проблем немає».

З людьми – по-іншому. Коли на підприємстві бувають певні фінансові та економічні складнощі, ти починаєш відчувати відповідальність за кожного свого працівника, адже за ним стоїть родина. Особливо важко, коли доводиться приймати непопулярні рішення, наприклад, щодо звільнення чи скорочення.

– Є якісь обов’язки, котрі подобаються і які, навпаки, дуже не хочеться виконувати?

– За ці роки я дуже споріднився з колективом, тож мені подобається людей вітати зі святами, дарувати подарунки, сидіти з ними за одним столом.

Із цієї ж причини дуже переживаю, коли доводиться когось звільняти, але про це я вже сказав.

–Чи є життя за межами виробництва? Скільки відсотків вашого життя займає робота?

– Мабуть, відсотків 50. Залишок часу я віддаю родині – дружині й дітям. У нас двоє вже дорослих синів, їм 21 і 23 роки. І маленька донечка, їй лише п’ять років, яку ми всі просто обожнюємо.

– Донька знає, де працюєте?

– Коли дитсадки були закриті на карантин, кілька разів була у мене на роботі, сиділа за моїм столом. Тож знає.

– Колись друкарні були режимними об’єктами, потрапити до них було неможливо без пропуску. А як зараз? Чи можна подивитися, як видають газету?

– Запросто! До нас навіть із дитсадків та шкіл приводять дітей на екскурсію. Краще, звичайно, домовлятися заздалегідь. Тож ласкаво запрошую!

– Чи є замовлення, що найбільше запам’яталися?

– Не так давно на замовлення Академії державної пенітенціарної служби виготовили пам’ятну книгу. Вийшло дуже гарне видання, на якісному папері, з красивими фотографіями, в твердій обкладинці. Таке навіть у руках приємно тримати, та й подарунок буде на високому рівні.

Бліц-тайм

– Якби ви могли сказати три «ні» у своєму житті. Що б це було?

– Ні – хворобам, не тільки для себе, для всіх. Ні – обманам, не люблю, коли люди говорять неправду. Ні – ворожнечі, я дуже мирна людина.

– Чи є мета, яку хотілося б утілити, скажімо, в найближчі п’ять років в особистому житті і на виробництві?

– В особистому житті – поставити на ноги дітей. На виробництві – розширити його, запустити нові технології, працювати стабільно.

– Ви щаслива людина?

– Так, адже в мене чудова родина – діти, дружина, батьки. Коли я взяв до рук свою новонароджену доню, коли в зрілому віці отримуєш такий подарунок долі, розумієш: оце і є справжнє щастя!

– Миколо Петровичу, озираючись на ваше професійне свято поліграфістів і дивлячись у прийдешнє свято журналістів, що би ви побажали?

– Спільної роботи на довгі роки, а ще – миру, добра і щастя!

Спілкувалася Алла ПРИМА

 

Інші новини:


Галина Костенко: «Якщо люди довіряють тобі своє життя, ти не маєш права їх підвести»

Галина Костенко все життя пропрацювала медсестрою. Медичній справі жінка присвятила 35 років. Нині залишається медичним реєстратором у Вороньківській сільській лікарській амбулаторії Бобровицького району, але й надалі продовжує допомагати хворим, які звертаються до неї за звичкою.

2021-06-20 05:33