Смачні млинці від Олени Миладзе

2019-09-02 06:59

На кінцевій зупинці громадського транспорту біля міської лікарні №2 працює невеличке кафе з написом «Млинці». Випадково звернула на нього увагу, коли провідувала хворого. Був час обіду, тому вирішила скуштувати млинець із карамелізованим апельсином. Сподобалося! Розговорилася з приємною жінкою-кухарем і довідалася, що це маленьке кафе на зупинці працює вже майже 2 роки. 

Його власниця й заразом шеф-кухар – чернігівська підприємниця Олена Миладзе. Цікаво, що понад 20 років ця жінка займалася та продовжує займатися зовсім іншим бізнесом – мережевим маркетингом (продавати косметику). Але в один прекрасний момент усвідомила, що хоче спробувати себе в іншій ролі. Тож тепер пекти млинці та годувати людей – її нова справа, і шлях до реалізації цієї мрії не був легким. Але коли маєш мету, яка тебе надихає, труднощі долати легко, переконана моя співрозмовниця. 

Кафе на зупинці

– Пані Олено, з чого ж ви почали втілювати цю свою мрію?

– Спочатку треба було знайти приміщення, яке б відповідало моїм вимогам. Я дивилася кіоски на зупинках, але розуміла, що взимку там буде холодно, влітку – спекотно. Крім того в кіосках нема санітарних умов, рукомийника. Туалету теж не було, але ми його зробили. Причому спочатку нам говорили, що туалет тут узагалі зробити не можна, тому що каналізаційна система не дозволяє. 

Я живу неподалік, часто проходила повз зупинку і звернула увагу на це приміщення. Бачила, що віконце не світиться, ніхто тут не працює. Зайшла до диспетчера, запитала, той направив мене до Чернігівського тролейбусного управління (ЧТУ). Були певні сумніви: а чи варто? Але я все-таки пішла. Звернулася спочатку до головного інженера. Він відповів, що ЧТУ це нецікаво. Але мене це не зупинило. Згодом прийшла знову, але звернулася вже напряму до директора з тим, що хочу орендувати це приміщення. Він сказав: «А чому б і ні?» Я написала заяву, фонд комунального майна міської ради дав добро. 

– Отже, хоч і не з першої спроби, але все склалося вдало?

– Не одразу. Треба було зробити майнову оцінку приміщення, відповідно до неї мені мали призначити орендну плату. Цей процес зайняв трохи часу – не менше двох місяців. Усе відбувалося прозоро. Був оголошений конкурс, і на цьому етапі у мене раптом з’явився конкурент. «Стільки перешкод, що я вже нічого не хочу», – інколи спадало мені на думку. Але потім сказала собі: «Стоп! Я вже стільки пройшла». Молилася, попросила Бога, щоб конкурент відмовився. І коли до конкурсу залишилося зовсім мало часу, мені зателефонували й повідомили, що я знову єдиний претендент на це приміщення. Потім відбулося засідання комісії, яка розглянула мої документи, вислухала мене. Звісно, я налаштовувала себе на позитивний результат, але коли сиділа під кабінетом і чекала рішення комісії, здавалося, обговорення тривало вічність. Нарешті зі мною підписали угоду на три роки. Ключі вручили перед Днем незалежності. Коли ми відчинили двері, тут були калюжі по кісточки. Я бачила, що протікає дах, але це мене не зупинило. Зробити ремонт мені допомогла донька. Ми впоралися десь за місяць – доволі швидко.

Майже все робили своїми силами. Як виготовити штукатурку, що виглядає «під цеглу», дивилися ролики в Інтернеті. Зробили туалет. Щойно зашпаклювали стіни, підготували під фарбування, як пройшла злива, і нас знову залило. Я все сфотографувала, пішла до ЧТУ, написала відповідну заяву, але отримала відповідь, що «це вже ваші проблеми». Дах ми підлатали, але час від часу після дощів є протікання. Отож свою нову справу в житті я почала практично з нуля. 

Секретами діляться клієнти

– До речі, це теж цікаво, а чому саме млинці? Як з’явилася така бізнес-ідея?

– Були колись на відпочинку з родиною в Болгарії, і там мені сподобалася ця ідея: приватний будинок, до нього приєднаний кіоск, у якому готували млинці з різними начинками (джемами, сиром). Ми частенько проходили повз та якось вирішили спробувати. Замовили, сіли за стіл, сидимо, куштуємо, і в цей момент у мене виникає думка: «Було би чудово організувати у себе таку справу». Тож коли повернулася, одразу купила першу електричну сковорідку для приготування млинців. Щоправда, спочатку у мене нічого не виходило. Наприклад, красиво розлити тісто. Консистенція була зовсім іншою. Не полишала ці спроби майже рік, давала дегустувати своїм подружкам і нарешті почула: «Це вже зовсім інша справа!» Дається взнаки щоденна практика, рецепт постійно вдосконалюється. І багато що залежить від продуктів. Буває, борошно не підходить. Начебто все роблю як завжди, але млинці не перевертаються. Доводилося переробляти. 

– Напевно, вже маєте свої секрети чи особливий рецепт?

– Використовую класичний рецепт приготування млинців. Просто я дібрала саме той склад інгредієнтів, що найкраще підходить саме для електросковорідки. Адже це не домашнє приготування. Начинки теж вигадувала сама. Моя фішка – апельсин у карамелі, яблуко в карамелі. Спершу найбільш популярним був млинець із двома сосисками. За бажанням клієнта додавала в нього майонез, гірчицю та корейську моркву. Деякі клієнти приходили по цей млинць майже щодня. Зараз я рецепт трошки змінила, адаптувала, аби підходив кожному. 

Можу сказати, що я дуже вимоглива до себе. Для мене важливий порядок. Не використовую хитрощі. Дізналася, що в цій сфері є свої хитрощі, а є секрети. Хитрощі мене не приваблюють, тому що це йде врозріз із совістю: зекономити, чогось не докласти. Буває, дістаю ваги і зважую начинку на очах у клієнта. Для мене це важливо. Нещодавно приходила дівчина й замовила млинець з куркою, а у мене м’ясо майже закінчилося, тож я додала сир і пояснила, що компенсувала нестачу м’яса сиром. Вважаю, треба бути чесним із клієнтом, дбати про свою репутацію. А от секрети мені до душі. Мені подобається, коли клієнти щось радять, діляться рецептами, щось я справді беру на озброєння. Приміром, одна жінка порадила додавати у млинець із сиром більше зелені. Мені це сподобалося. Ще один клієнт – вегетаріанець – порадив використовувати різні види майонезу. Тепер у мене є майонез із зеленню та часником, а також майонез зі спеціями. Є у мене рецепти млинців для вегетаріанців. Такі запитують і під час постів. Можу замінити яйця манною крупою, подрібненою в кавомолці. Цим секретом зі мною також поділилися одна клієнтка. Млинець на манці виходить красивим, пористим. Це все для мене дуже цінно, адже я не професіоналка. 

Творчість як стиль життя

– Що окрім млинців можна у вас скуштувати? І як багато млинців устигаєте зробити за день?

– У мене є чай та кава, а також готую бульйон, адже коли варю курку, залишається бульйон. Додаю спеції, і він виходить по-домашньому смачним. Деякі пацієнти з лікарні приходять щодня. За зміну, яка влітку починається десь із 11-ї ранку та триває до 20.00, роблю зазвичай від 15 штук, максимум – 25. Найбільше клієнтів буває вранці та в обідню перерву. А з пів на третю до четвертої у мене затишшя, можу робити деякі заготовки. Так, усе готую тут, на місці. Для цього у мене є плитка, холодильник. 

– Пані Олено, а чи не шкодуєте про цей крок? Про те, що наважилися стати підприємницею?

– На 90% – ні, а на 10% – так. Бувають моменти, коли я не розумію, що відбувається, куди зникають клієнти. Я люблю стабільність. І коли у мене повний холодильник продуктів, я готова працювати, але чомусь нема замовлень, я трохи нервую. Зазвичай не має значення, яка на вулиці погода, часто буває, що в дощ приходить більше клієнтів. Починаю розбиратися в собі. Може, даються взнаки деяка невпевненість і сумніви, адже я любителька, приготуванням страв займалася лише для рідних, як звичайна жінка. І тоді я кажу собі: «Стривай! Це тимчасово. Не святі горщики обпалюють». До речі, в моєму кафе можна по-повнити транспортні картки ЧТУ без комісії. Мені це нескладно. Це як бонус для моїх клієнтів. 

– Пані Олено, бачу на стінах у вашому кафе чимало цікавих рукодільних прикрас. Приміром, на стіні є кілька панно зі стіків із цукром. Це ваша колекція?

– Цю ідею я побачила в майстерні Андре Тана. Стіки (пакетики) з цукром у мене вже були, тож я вирішила, що зроблю таке панно власноруч. На одну картину в рамці потрібно десь 70-80 пакетиків, і треба все це красиво викласти. Ще одна моя колекція – різноманітні ключики. Перший колись побачила у Львові на барахолці та не змогла пройти повз. Купила, а потім додала ті ключики, що вже мала вдома. Оформила у вигляді панно, зробила нібито паркан із дощок, пофарбувала, прибила гвіздочки й повісила ключики. Своїми руками зробила абажур для лампи (плафон був розбитий). Декорую вази, підсвічники, вазони для квітів за допомогою мотузки та мережива. 

– Так, усе це виглядає доволі оригінально і до того ж створює атмосферу затишку.

– Мені подобається щось робити руками. Напевно, дається взнаки моя перша професія – швачка й закрійниця. Колись мріяла про те, що стану дизайнеркою, у мене буде своє ательє. Досі люблю шити. Ось цей фартушок, що на мені, перешила з сорочки, яку придбала в секонді. Таких фартушків мені треба багато, аби всі були чистенькі. І вони зручні. Рукоділля для мене – один із способів відновити свою енергію, адже робота з людьми має свої особливості. Це своєрідне перезавантаження. До речі, коли у мене виникає пауза під час робити, можу щось помайструвати просто тут, у кафе. Тут моє місце творчості й під час приготування їжі, й під час відпочинку. 

Вікторія СИДОРОВА
Фото авторки

Інші новини:


Секрети чистоти стародавнього Чернігова

Чому про наше місто говорять як про одне з найчистіших  і найдоглянутіших в Україні?  Чи впливає акуратність чернігівців на благоустрій міста? Які новації з’являться найближчим часом? Про це та інше – в серії  міні-інтерв’ю з керівниками, від яких це залежить.

2019-09-16 10:29