Григорій Ткаченко: «Сільське господарство сьогодні – одна з основних галузей народного господарства України. Поряд із металургією, хімічною промисловістю та IT-технологіями»

2021-05-20 13:25

Проєкт «Деснянської правди» «Кава з депутатом» набирає обертів. Наразі на каву ми запросили депутата Чернігівської обласної ради від політичної партії «РІДНИЙ ДІМ», відомого на Чернігівщині аграрія, керівника ФГ «Напорівське» Григорія Ткаченка.

– Григорію Михайловичу, ринок землі вже практично поруч. Ваші думки з приводу втілення в життя цього закону? А також – про покрокові рішення, стратегію і тактику, гострі кути й моменти «плюс» земельної реформи.

– Стосовно земельної реформи, яка законодавчо запускається 1 липня, я залишаюся на попередніх позиціях, які у мене були протягом останнього періоду і протягом свідомого життя. Однозначно вважаю, що ринок землі не має існувати, тим більше в нашій державі й у теперішній час. Наша Україна багата, ми виробляємо дуже багато продукції, якою можна торгувати. Й аграрної, й, загалом, промислової. А торгувати тим, чого ми не створювали, це навіть неетично. На превеликий жаль, цивілізований світ пішов іншим шляхом. Він торгує землею. Але, на мою думку, це сьогодні передчасно. Найголовніша причина – це те, що у нашій державі тривають військові дії. Частина території анексована, частина – окупована тимчасово. Як бути в такій ситуації? 

Друге. І я , і багато моїх колег не готові до ринку землі. Бо коли він запроваджувався, було багато обіцянок. І низькі відсотки на кредитування, і роз’яснювальна робота, й юридичний супровід. І що маємо? До речі, навіть дата запуску ринку землі обрана неправильно. 1 липня – це завершення одного маркентинового сезону й початок іншого. Умовно – 10 липня людина підійде до мене і скаже: «Я продаю пай і хочу за нього отримати 2 чи 3 тисячі доларів». Але всім відомо, що аграрії мають кошти при збиранні й продажу врожаю. Третє – кредити аграріям. Обіцяли й під 4%, й іноземні залучення інвестицій. Але сьогодні поки що тиша. Мої рахунки відкрито у трьох банках: один – державний, і два – комерційні. І в жодному не знають механізму надання кредитів аграріям для купівлі землі. Третій момент: усім відомо, що напередодні запуску ринку землі було ліквідоване міністерство агропромислового розвитку. І це при тому, що в нашій аграрній країні сільськогосподарське виробництво дає 30% внутрішнього валового продукту і 30% надходження валюти. Відповідні структури були ліквідовані й в областях. Сьогодні ті ж ФГ, особливо маленькі, котрі обробляють по 50 гектарів, наприклад, не можуть мати свого юриста. І достеменно ніхто не знає, як триватиме процес запровадження ринку землі, яка методика, черговість подачі документів. А люди мають бути поінформованими. Навіть я, депутат обласної ради, не знаю всього механізму майбутнього ринку. Тобто питань дуже багато, і їх більше, ніж відповідей.

– Які закони, потрібні аграріям, повинні насамперед просувати народні депутати у Верховній Раді?

– Є ось така підгалузь сільського господарства, як тваринництво. Наприклад, колишній Чернігівський район мав орієнтовно 100 тисяч гектарів ріллі. І на його території залишилося 5-6 господарств, що займаються тваринництвом. Моє підприємство розводить ВРХ і відповідно виробляє молоко. Сьогодні цей вид діяльності, загалом, неприбутковий. Раніше, наприклад, вважалося, що на одну голову ВРХ має бути один гектар ріллі. Постає питання: якщо підприємство, котре займається тваринництвом, не матиме коштів, аби придбати землю, то... воно мусить для того продати худобу?.. Можливо, відтак треба внести зміни до Закону про обіг земель. Або має бути розпорядження Кабміну чи Указ Президента. Бо в законодавчому полі треба обов’язкова прив’язка: якщо підприємство має, приміром, 300 голів ВРХ, то воно має й пільгове право на викуп певної частини землі. Маю сказати, що тваринництво набирає популярності не тільки своєю продукцією. Наше ФГ «Напорівське» розташоване недалеко від Чернігова. І якщо весільні пари раніше їхали фотографуватися на тлі різних пам’яток, то сьогодні вони їдуть до нас і фотографуються на фермі з коровами і телятами, сіном та соломою... Якщо ж у державі буде таке ставлення до тваринництва, як сьогодні, то корову люди бачитимуть лише в зоопарку. Бо підтримки галузі немає. Виходить, що тваринництво в аграрному бізнесі – соціальний проєкт. Інший напрям, над яким мають працювати народні депутати, – це фінансування малого та середнього бізнесу для викупу земельних часток. Великі агрохолдинги мають вихід на закордонні інвестиції, їхні акції розміщено на великих товарних біржах, закордонне фінансування ж – під 3-4%. А таке підприємство, як наше, й менші ФГ доступу до дешевих кредитів не мають. Тому малому та середньому агробізнесу потрібна допомога у придбанні землі. Бо саме він є рушієм і носієм змін в економіці. Адже ці люди працюють, у держави нічого не просять, забезпечують себе і колектив фінансами, а країну – сільгосппродукцією. Наразі змінилася ставка ПДВ із 20 на 14%. Але аграрна галузь особливо нічого не відчула. А я, як і мої колеги, хочемо, щоби була впевненість у завтрашньому дні. Колись, на завершення ери соціалізму, було прийнято Продовольчу програму. Багато хто ставився до неї скептично. Але це був напрям розвитку держави на певний період. Шкода, що такої програми немає сьогодні. І незрозуміло, куди рухається держава. На мою думку, є два шляхи розвитку агропромислового комплексу. Цивілізований, який обрав західний світ. І стихійний.

Латиноамерикансько-російський. Розвиток латифундій. Як на мене – це шлях в нікуди. В якому напрямку піде наша держава, те ми й отримаємо. Зараз, наприклад, моє фермерське господарство оформляє кредит на купівлю потужного трактора. Це дорога техніка, котра коштує понад 200 тисяч доларів. Такі кошти не акумулюються в господарстві. А кредит довгостроковий. Що буде, коли ми не зможемо придбати землю? Тому потрібна певна концепція, програма, чи то президентська, чи кабмінівська, затверджена ВР, котра би систематизувала роботу аграрної галузі й де би було все чітко прописано. Так – як військова доктрина. 

– Днями на виїзному засіданні Кабміну в Чернігові було прийняте важливе рішення, що Уряд збільшує фінасування підтримки розвитку тваринництва та переробки сільгосппродукції. До бюджетної програми додано два напрями – дотації за утримання овець та приріст корів. І загалом, на цю програму цьогоріч передбачено 1,15 мільярда гривень. Також є й інші преференції. 

– Два місяці, як запрацювало Міністерство аграрної політики. Але немає структур на місцях. А повинна бути чітка вертикаль. І поінформованості немає. Дай Боже, щоби все сказане втілилося. Але у нас усі дотування й субсидії прив’язані до бюрократичних процедур. А чим простіша модель субсидіювання, тим краще. Має бути субсидія на одиницю площі чи одиницю виробленої продукції. Тобто, якщо кошти виділяються з бюджету, то вони діляться на всіх відповідно. Так само на поголів’я ВРХ. Є 150 голів, на кожну має бути певна сума. Цим шляхом іде цивілізований світ. При Януковичу якось левова частка дотацій аграрного сектору пішла на побудову теплиць певній особі. А при Порошенку дотація на одну курку була більшою, ніж на одну голову ВРХ... Які тут коментарі?.. Також і культури є дотаційними. Наприклад, гречка. Ця культура нішева й низькорентабельна. Аби її вирощувати, потрібні дотації. Також із полів зникає овес... Усе треба відслідковувати і регулювати чітко. Та й картопля донедавна була нецікавою. Нині вже картоплярство вирівнюється. Тому питання дотацій треба правильно визначити раз і назавжди.

– Григорію Михайловичу, великі корпорації часто просто виснажують землю, думаючи загалом про прибуток. Наші фермери – не кочівники, вони дбають і про землю, і про тих, хто на ній працює. На вашу думку, як у нашому варіанті отримати гідний прибуток від тваринництва?

– На мою думку, на землі повинен працювати той, хто тут живе. Власник «Кернела» живе в Лондоні. «Індустріальної молочної компанії» – у Відні. І хіба вони переймаються простими проблемами територій? У нас є тваринництво. І коли падає сніг, то я думаю, як уночі почистити дороги, щоби на п’яту годину ранку люди могли прийти на ферму. А інші мешканці добратися до своєї роботи. Школярі – до школи. У великих компаній більша продуктивність праці, нижча собівартість. Конкурувати з холдингами можна, вивчаючи технології, досягаючи високих врожаїв, вкладаючи в землю, збагачуючи її, тим самим збільшуючи продукцію і рентабельність. Ми працюємо, вчимося, маємо фахівців. У мене сімейний тип господарства, в якому працюють, крім мене, дружина, двоє синів і зять. Ми приділяємо багато часу навчанню. Сьогодні врожайність сільгоспкультур іде вгору. І треба тримати марку. На базі нашого господарства відбувається багато семінарів. Ми також їздимо до колег. Треба йти із життям у ногу. Бо сільське господарство сьогодні мобільно розвивається. Воно якщо не основна, то одна з основних галузей народного господарства України. Поряд із металургією, хімічною промисловістю й IT-технологіями. І маємо ще потужніше рухатися вперед. Людина може не купити собі одяг, комп’ютер, але хліб, картоплю, м’ясо – обов’язково. 

– Про картоплю. Ви цього року навіть збільшили площі, бо торік мали прибуток.

– Картоплярство, тваринництво і ще напівзабуте льонарство потребують дуже пильної уваги й робочих рук та високого інтелектуального потенціалу. Це щоденна праця людей і разом – запровадження у виробництво високих технологій. І так цілий рік. Це не кукурудза чи соняшник. Зібрав – і відпочивай до весни. 

– Держава не дбає про вихід тваринницької продукції на міжнародні ринки, як і про потрапляння її у великі мережі своєї країни. Навіть навпаки, вона пільгово пускає на ринок зарубіжного виробника. Як із цим боротися?

– Гальмом для потрапляння нашої продукції на прилавки магазинів є дві речі. Держава самоусунулася від цієї проблеми, їй байдуже, чиї молочні продукти ми будемо їсти – українського виробника чи польського. Чи будемо їсти картоплю свою чи білоруську. Малину чи інші ягоди – свої чи турецькі…

Великим недоліком є недофінансування. Ще недавно в нас були кредити в середньому під 20%. Добре, що зараз запрацювала президентська програма – 5-7-9. Я нею також скористався. Але невідомо, скільки ще вона буде діяти – чи завершить свою роботу 31 грудня, чи її ще продовжать. 

Тобто від держави немає чіткого сигналу – хоче вона розвитку переробної промисловості чи ні. А переробна промисловість – це, як мінімум, 20% ПДВ, котрий буде залишатися в нас. Ми – сировинний придаток. Читаєш в Інтернеті, що ми є світовими лідерами з виробництва кукурудзи чи пшениці. А чому не кукурудзяної крупи чи борошна? Як на мене, держава не зацікавлена в розвитку переробки. 

Ще один момент. Я це питання ставив і Президенту, але він, на превеликий жаль, на нього не дав відповіді. У нас дуже забюрократизована дозвільна система. Ми зіткнулися з таким питанням: збільшення потужності електромережі – до 50 кіловат, що маємо, потрібно додати ще 30. Аби це зробити, треба пройти великий бюрократичний шлях. Це одне. Але за кожен доданий кіловат треба заплатити, як мінімум, 2,5 тис. грн. Це при стандартних умовах. Якщо визнають, що умови нестандартні, може бути і 5 тис.

Це ніби заходиш у магазин, а перед магазином стоїть «вишибала» й каже: «Заплати 100 грн, а потім зайдеш до магазину і купиш, що треба». Адже ми платимо за спожиту електроенергію. Тож отримання додаткових потужностей має бути максимально спрощеним. Коли ми працюємо, ми виконуємо всі технічні умови. 

Це лише один момент, а їх може бути багато, адже у нас дуже монополізована енергетична система. А Верховна Рада, коли приймала закони про енергетичний ринок, писала їх під окремих людей, власників обленерго і облгазів. Це два монстри, що гальмують розвиток економіки нашої держави загалом і сільського господарства зокрема, у тому числі галузі переробки. Якщо моєму підприємству достатньо 120-150 кіловат електроенергії, то для заводів це тисячі і десятки тисяч кіловат. Це – шалені кошти. 

У мене багато друзів у Франції. Я приїхав до свого знайомого, у нього тваринницька ферма. Просто в корівнику, в кінці, стоїть молочний цех – переробка, де виробляється п’ять видів продукції. Я питаю: «А як із дозволами? Чи є якісь санітарні норми?» Відповідь була така: «Зробив продукцію – здав на аналіз. Він показав, що все нормально». Для мене це було дивно, у нас би примусили збирати купу паперів і дозволів. Це приклад, як максимально все спрощено. Так само працюють і невеликі м’ясопереробні заводики. 

У нас є над чим працювати і є про що думати. 

– Дуже вражає приклад щодо збільшення потужностей електроенергії. А чи не думали про альтернативні джерела?

– Про альтернативну енергетику – думаємо. Швидше за все, якщо зважимося на це, то будуть сонячні батареї. Але потрібен час, проєкти, знання і, головне, – кошти. А у нас наразі дуже багато першочергових завдань. До того ж, щоби реалізовувати такі проєкти, потрібна впевненість у завтрашньому дні й майбутньому. На жаль, у нашій державі таку впевненість знайти важко. Хоча б узяти ситуацію з землею. Адже невідомо, хто її купить, як поведе себе ринок при відкритті. На сьогодні навіть ніхто не може чітко сказати, якою буде її вартість. Варіанти – від 800 грн за 1 га до 11 тисяч доларів. Але ж такого бути не може! У Франції земля коштує 5-8 тисяч. 

Тож бажань багато, але обставини накладають обмеження. 

– Розкажіть про ваші ягідні плантації. Чи плануєте розширюватися? 

– Це більше хобі для душі і соціальний проєкт. Ягідниками займаються мої донька і зять. Вони посадили 2 га ягідних культур – суниці, ожини, малини і лохини. Для нас це невеликий додатковий заробіток. Ягоди ми відправляємо у торгові мережі. Вже з 20 червня мають з’явитися перші ягоди, тож щиро запрошую у гості. 

Навесні та восени ми людей залучаємо на переборку картоплі. Літо випадає, і, щоби людей не звільняти, ми залучаємо їх на роботу на ягідники.

Розвиватися в цьому напрямку хочемо, але час покаже, чи вийде. Для того, щоби цей напрям потужно запрацював, потрібно відвести на ягідні плантації гектарів 10. Що тягне за собою багато витрат і людських ресурсів. Але, звичайно, це цікаво.

Можливо, з часом дійдемо і до цього, як у нас трапилося з тваринництвом і картоплярством. Адже це – моє.

Мої батьки за радянських часів тримали трьох корів, хоча це було важко. Я разом із батьками займався і картоплею, возили її в Білорусь. Можливо, ця любов до сільгоспвиробництва мені прищеплена з дитинства. 

Тож треба вчитися, розглядати різні варіанти й працювати в цьому напрямку.

– Які у вас були сподівання, коли йшли в депутати і які реалії в роботі депутата обласної ради?

– Сподівань було більше, ніж є на сьогодні. Я обирався до обласної ради вперше і працюю лише пів року. Тож поки що придивляюся до процесів, що відбуваються. 

Але депутатська діяльність – це не тільки робота в сесійній залі під час проведення пленарних засідань. Це і робота в комісіях, і робота між сесіями, і зустрічі з виборцями. До мене надходить дуже велика кількість звернень, на які я намагаюся вчасно реагувати, у тому числі й про різну допомогу. Я обирався на дуже великому за площею окрузі, його межі – від кордонів із Білоруссю й до межі Київської області, від Любеча, Остра і Десни до Куликівського району. Тож проводжу велику кількість зустрічей із виборцями.

Роботи багато, працюю. Наскільки ефективно – судити не мені, а людям. Часу ще минуло небагато, а ось через рік вже можна буде поговорити.

– Ви займаєтеся благодійництвом. Розкажіть про ваші благодійні проєкти.

– Говорити про це я не дуже люблю. У мене є і прихильники, й ті, хто мене не дуже любить і вважає, що я роблю на цій ниві недостатньо. 

Я себе пов’язую з Іванівською територіальною громадою, я народився в Іванівці, живу і працюю в Лукашівці. Все, що там відбувається, не проходить поза моєю увагою. Я намагаюся на все реагувати і в міру своїх сил та можливостей допомагати. Хочу подякувати людям, які тут мешкають, за ту довіру, що вони висловили, віддавши за мене на виборах свої голоси.
Я живу на території громади, тут я працюю. Моє бачення у розвитку громади – це плідна співпраця з керівництвом і депутатським корпусом. Завдання громади – створити мені оптимальні умови для праці. А мій обов’язок – чесно і своєчасно платити податки. Буде розвиток підприємства, буду в міру можливостей займатися меценатством, спонсорством і благодійництвом. 

– Ви – романтик у сільському господарстві – то малина, то ожина. Можливо, є ще щось цікаве, пов’язане з вашим виробництвом? Може, якісь туристичний маршрут організуєте?

– Лукашівка екзотикою похвалитися не може. Але маємо цікаву історичну пам’ятку – Вознесенську церкву. Їй – понад 100 років, у 2013-му ми відсвяткували її сторіччя. Сюди приїздить велика кількість людей, щоби взяти участь у богослужіннях. 
Біля церкви є парк. Хочеться його облагородити, щоби він був ще однією нашою цікавинкою.

Тобто плани є. Але… Яким буде наше майбутнє? З чим його пов’язувати? 

На жаль, всю новітню історію наша Україна має різні вектори розвитку; її економіку, сільське господарство кидає у всі боки. А економіка розвивається тоді, коли є чітка вертикаль розвитку і стабільність. Зараз її розвертають у бік Європи. Але далеко не все там добре, і далеко не все треба наслідувати. Орієнтуючись на Захід, ми стали більш жорсткими, егоїстичними і прагматичними. Це не характерно для нашої нації. Ми добрі, готові приходити на допомогу, у нас присутній колективізм. 
Тобто, маючи певний орієнтир, треба обирати свій шлях, особливий, шлях розвитку. Сподіваюся, що наша потужна держава все ж таки буде розвиватися динамічно, завдячуючи, в тому числі, й такій галузі, як сільське господарство. Наша держава в перспективі має велике, заможне майбутнє.

Людмила ПАРХОМЕНКО, 
Алла ПРИМА

Інші новини:


Запобігти страшній недузі

У  Всесвітній день боротьби з раком молочної залози варто вкотре привернути увагу суспільства до проблеми цього захворювання. Адже цей вид раку посідає перше місце в структурі онкологічної захворюваності у жінок. І в зоні ризику − кожна представниця прекрасної статі репродуктивного віку.

2021-10-25 11:53