Без Ганни Арсенич-Баран збідніє українське слово

2021-05-14 08:47

Не віриться, але вже 40 днів без Ганни Арсенич-Баран квітує весна. Непересічна особистість, велика патріотка України, талановита прозаїк і поетеса, голова Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України, завідувачка кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського, кандидат філологічних наук передчасно (на 51 році), пішла з життя 1 квітня 2021 року, полишивши всі невідкладні земні справи.

Багатьом хотілося думати, що це невдалий першоквітневий жарт долі. Але то була сумна приголомшлива звістка. Ганна Василівна подолала «корону», 31 березня виписалася з лікарні, пораділа новій книзі (збірка поетичних тавтограм «Авжеж» вийшла у світ за день до смерті) і раптово наступного дня пізно увечері померла. 

«Згорають ті,
хто тихою бджолою
летів над квітами землі
і мед збирав для неї», – читаю в одному з її віршів. І таки була невтомною трудівницею. Вона – авторка майже двох десятків книжок поезії та прози, понад півсотні посібників з української мови й літератури, кількох словників. Поміж люди і в бібліотеки «пішли» збірки віршів «Рушник на калині», «Музика черемхи», «Розквітлий глід», «Тремтять гіацинти», «Обнадію весною», «Чарує буйнава весна», книги новел і оповідань «Під райськими яблуками», «У понеділок все буде по-іншому», «Як зайде місяць» і « Солодкі слова», романи «Тиха вулиця вечірнього міста», «Муська» і «Радуйся, Невісто Неневісная!».

Згодна із письменницею Тетяною Винник, що «З Ганною Василівною залишиться цілий світ, без неї буде важче в літературному дискурсі Чернігівщини, бо націй мисткині трималося багато». Ганна Арсенич-Баран, без сумніву, тримала на своїх плечах українську філологію на Придесенні, багатьом молодим дала крила і благословила в літературу.

Вміла берегти тих,кого вона любила. Жила задля сина Івана, свого «золотого хлопчика», як казала. І житиме в ньому. А в серці Іванка оселилися сум і печаль. Непоправна втрата і для чоловіка – отця Мирона – доля звела їх ще в роки навчання в Івано-Франківському педінституті. 

Письменниця й педагог, жінка з «тонким полотном душі» відійшла у вічність і вже не пройде «тихими вулицями вечірнього міста» – оспіваного у віршах і прозі Чернігова, що став рідним.

Без Ганни Арсенич-Баран все буде по-іншому: в літературі, у філології, на безкоштовних курсах української мови, в її родині, поміж друзями. Збіднів – потьмянів світ земний. Без талановитих поезій й прозових творів збідніє й українське слово. Читаймо книги Ганни Василівни, аби не загубилося написане нею в житейській суєті, пам’ятаймо і згадуймо. І хай молитви наші за спасіння душі покійної та царство небесне Господь милосердний почує.

Ольга ЧЕРНЯКОВА

Чернігівська обласна організація Національної спілки журналістів України щиро співчуває членові НСЖУ Івану Барану у невимовному горі – передчасній смерті матері Ганни Василівни Арсенич-Баран. Сумуємо і печалимось разом із сином, чоловіком, ріднею і друзями.
 

 

Інші новини:


Світло її душі

Цю тендітну всміхнену жінку хочеться слухати й слухати – правильна українська мова, співочий голос і… цікаві історії з життя. Втім, про себе вона говорить не дуже охоче, а ось про свою бабуню Наталю, дідуся Трохима, маму Саню і тата Михайла – залюбки. Й оживають у її розповідях історії давно минулих днів...

2021-09-20 12:14