Відомий блогер Макс Садовський: "Мою маму люблю не тільки я, а і весь Всесвіт"

2021-05-14 06:39

Монолог про любов до своєї мами

«Я дуже її люблю. Це найголовніша людина в моєму житті. І в усьому світі. У мене було максимально щасливе дитинство, бо ми з мамою постійно спілкувалися й розуміли одне одного з пів слова. 

Мама моя, Олена Анатоліївна, певною мірою сувора, але справедлива. Вона працювала товарознавцем на чернігівській взуттєвій фабриці «Берегиня». І була мені й за тата, й за маму. Батько від мене відмовився, коли я ще не народився. І, звісно, матеріально ніколи не підтримував нас. Спочатку взагалі вигадав, що він дуже хворий. А потім ніколи не хотів зі мною познайомитися… Хоча з дітьми з його сім’ї ми разом ходили до одного дитсадка…

Маму підтримала бабуся Ольга Митрофанівна. Вона вже тоді була дуже хворою. Лежала і навіть не могла говорити. Але написала: «Через тебе мені Бог послав сина. Бо я завжди хотіла хлопчика». Для мами ці слова були дуже важливими. Бабуся померла, коли мені виповнилося дев’ять місяців. І все це мамі треба було пережити самій. Вона витримала.

Ми з мамою багато їздили, скрізь гуляли. А іграшки у мене були, які тільки я хотів. Загалом же я хлопчик упертий. Міг впасти в іграшковому магазині на підлогу й верещати, бо хотів якусь цяцьку. Мама ж у таких випадках мене не сварила, а знаходила спосіб заспокоїти. Була чудовим психологом. І постійно мене підтримувала. Особливо всі мої бажання в плані творчості. Я ходив у студії малювання, ліплення, на акторське мистецтво, музику. І мама, що дивовижно, завжди ставилася до мене як до дорослого і розмовляла на рівних, а ще радилася зі мною. І це для мене було дуже серйозно, адже я підтримував маму, був головним у її житті і з моєю думкою рахувалися. 

Коли мені виповнилося 10 років, у мене народився молодший брат Артем. І я допомагав мамі піклуватися про нього. Гуляв із візочком. Нині братові вже 16 років. А тоді мама потребувала підтримки, бо брат був дуже маленьким. І грошей у нас було обмаль, адже мама перебувала у декретній відпустці. А допомога від держави була мізерною. Вистачало лише на памперси та деякі продукти. Мамі інколи допомагали подруги – і все. А мама сама ніколи не просила допомоги, тільки приймала її, коли люди самі пропонували. Я не зовсім розділяю таку позицію, але рішення мами поважав. А те, що мама багато працювала, не заважало їй щовечора цікавитися моїми справами і ділитися своїми результатами. До речі, я вже тоді навчився готувати вечері. І часто ми робили це по черзі. Ми й тепер розповідаємо щодня, як у кого пройшов день. 

У нас є гарна традиція. Ми з мамою у вихідні завжди снідаємо разом. Звичайно, є й сімейні посиденьки. Але сніданок удвох потрібен для того, аби близько поспілкуватися, вирішити якісь питання. Коли я жив у Києві, саме таких розмов нам не вистачало. Адже я тепер уже дорослий чоловік. І це для мами – доросла чоловіча енергетична підтримка. Бо ми завжди на одній хвилі.

Єдине, в чому мама мене одразу не зрозуміла, – це блогерство. Їй не подобалося, бо вважала, що місто маленьке, а люди різні, і не всі будуть позитивно відгукуватися про мій блог. А ще боялася, щоби це мені не зашкодило, тим самим хотіла мене захистити. І хоч вона й сама вже знімалася в моїх сюжетах, для мами це завжди стрес. Вона робить зачіску, гарно вдягається. Хоча мій блог націлений на звичайне просте повсякденне спілкування. Це не телебачення, не мільйонні аудиторії. Я навпаки хочу показувати життя, яким воно є. 

Моя мама в дитинстві рідко ходила на батьківські збори, бо багато працювала. Але коли там бувала, то завжди раділа, бо я був відмінником і мене хвалили. І говорили: «Спасибі за сина». Мені подобалося навчатися. Я робив це з радістю. І самостійно. Мама згодом не перевіряла уроки взагалі, а щоденник підписувала раз на місяць. Я закінчив школу з золотою медаллю. На потоці десятикласників у чернігівській школі № 3 тоді було 300. І конкуренція виявилася високою. Але я її витримав. 

До речі, я ніколи не думав серйозно про виш. Бо сьогодні наші бажання, прагнення, комунікації та успіх від цього не залежать. Але мама дуже переживала. Тому маю диплом про вищу освіту. Я історик. Навчався в Чернігові заочно – для мами насамперед. Диплом зберігається у мами… А тепер я закінчую Школу журналістики «Деснянської правди». І дуже задоволений. Мама теж. 
Найголовніші слова, які я хочу сказати своїй мамі – щоби вона насолоджувалася життям, відчувала позитивні емоції, енергію Всесвіту, який теж її любить, а не тільки я. І нехай усе, про що вона мріє, обов’язково здійсниться. А я допоможу».

Записала Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


Галина Костенко: «Якщо люди довіряють тобі своє життя, ти не маєш права їх підвести»

Галина Костенко все життя пропрацювала медсестрою. Медичній справі жінка присвятила 35 років. Нині залишається медичним реєстратором у Вороньківській сільській лікарській амбулаторії Бобровицького району, але й надалі продовжує допомагати хворим, які звертаються до неї за звичкою.

2021-06-20 05:33