Діти перемоги — останні свідки другої світової

2021-05-07 11:32

Щороку все менше й менше залишається серед нас ветеранів Другої світової війни. Вже останні з них відходять білими журавлями у вічність. 

І нині дуже важко знайти героїв тих бойових дій. У селі Гужівці нам це не вдалося. Останнього ветерана Другої світової, учасника бойових дій, який воював із перших днів війни, Федора Місечка, не стало торік. За словами місцевих мешканців, йому було 98. Натомість у селі ще залишилися ті, хтоо народилися і виросли під бомбардування, обстріли ворожої артилерії та кулеметів, крик і плач знедолених воєнними діями людей. Діти війни, яких іще називають дітьми Перемоги. Останні свідки тих подій.

Найсмачніший мед у житті

Мешканець села Гужівки Микола Коворотуша, виконуючий обов’язки голови ветеранської організації, переконує, що нині особливу увагу треба звертати на дітей війни. Людей, які свого часу були позбавлені дитинства, бачили голод, смерть, руїни і пережили страшні потрясіння. Микола Кирилович народився 1940 року, і, коли почалася війна, він був зовсім маленьким. Пам’ятає страх, сльози, переховування, а ще в його споминах виринає один яскравий епізод. Гужівку тільки звільнили від фашистів. І в батьківській хаті Миколи Кириловича зупинилася, як він згадує, рота наших солдат. Спали вояки долі на соломі. Мати готувала їм їсти. У дворі стояла гармата, у сараї було кілька їхніх коней. Микола, сидячі на печі, уважно спостерігав за солдатами. Розглядав їхню форму, прислуховувався до розмов. І коли бійці сіли їсти, командир дістав медовий стільник і пригостив ним Миколу. Тоді він уперше скуштувала мед. І то був найсмачніший стільник у його житті. 

— Наше покоління віддавалося роботі у війну й післявоєнний час «до нуля». У ранньому віці ставали за станки на заводах, виходили в поле, чим могли, допомагали нашим бійцям. Тільки сім класів закінчив – і одразу кудись ідеш на роботу. Моя дружина у 14 років пішла працювати дояркою. Дали їй десять молодих телиць, і вона тричі на день доїла їх уручну. Не раз помічав, коли одружилися, що й уві сні руки бідненької доїли тих корів. І як боляче було бачити, коли у 90-х роках на наших пам’ятних дошках малювали свастику. У нашій ветеранській організації було більше 30 учасників бойових дій, а загинуло на війні близько трьохсот. Торік помер наш останній ветеран. Для нас, дітей війни, дуже важливо продовжити пам’ять. Тому кожної пам’ятної дати приходимо до нашого меморіалу, і хоч тепер дуже скромно, але обов’язково вшановуємо пам’ять загиблих героїв Другої світової війни, — говорить Микола Кирилович. 

ПП «Агро-Трейдер» ставиться з повагою до дітей війни і береже пам’ять про роки Другої світової. 

— В нашому селі є меморіал загиблим у роки Другої світової війни мешканцям Гужівки. З року в рік ПП «Агро-Трейдер» допомагає нам підтримувати пам’ятник у кращому вигляді: фарбують, реставрують, облагороджують прилеглу до нього територію. Висадили вздовж доріжки маленькі туї. Допомагають доглядати за меморіалом школярі. Але хочеться, щоби меморіал був на балансі громади і його відновлювали не своїми силами, а виділяли на це окремі кошти, — каже Микола Коворотуша. 

Незламне духом покоління

У селі Припутні ми зустріли ще одного цікавого чоловіка, якому війна скалічила тіло, але не зламала його дух і силу волі. Миколі Кузьмовичу Бондаренку 86 років. Війну він зустрів у селі Іржавець семирічним хлопчиком. Пригадує, як у вересні пішов до першого класу, а через тиждень у село ввійшли фашисти. Входили тихо, без боїв. Люди зустрічали їх по-різному. Одні почали ховатися, інші — виходили до них із хлібом та сіллю. Фашисти були веселими, в гарному настрої і відчували себе переможцями. Дехто заходив до хат і просили харчі.

— Нас у мами було четверо — двоє синів і дві доньки. Марія, Анастасія, Іван і я, наймолодший серед них. Тата з перших днів забрали на війну, і повернувся він додому лише в 1947-му році. Тож мама ростила нас самотужки. І мій брат та сестри дуже рано пішли працювати в колгосп. Важкими й голодними були післявоєнні роки. Я бачив, як діти пухли з голоду. Фашисти вивезли з села багато зерна. Не було чим засіювати поля. Пили кленовий та березовий сік, їли липове листя. Сухе липове листя перетирали на борошно, робили з нього ладки і смажили їх на солідолі. А місячними ночами, ризикуючи життям, збирав у полі маленьку картопельку, яка залишилася після збору врожаю. Радянська влада не дозволяла цього робити і суворо за це карала людей. Скільки пам’ятаю, Україна весь час забезпечувала Радянський Союз хлібом, але самі українці при цьому голодували, — пригадує пан Микола. 

У восьмому класі Миколі Кузьмовичу відірвало руку. Нещасний випадок стався через небезпечну гру із залишками післявоєнних боєприпасів, які діти час від часу знаходили по селу. Це сталося на літніх канікулах. Ніхто й не сподівався, що хлопець зможе продовжити навчання у школі. Але завдяки рідному дядькові Микола за літо навчився писати лівою рукою і у вересні пішов до дев’ятого класу. Після школи юнак поїхав вступати до Києва в педагогічний інститут на вчителя географії. Успішно відповів на всі запитання. А коли декан побачив, що у хлопця нема правої руки, зібрав комісію з восьми викладачів і попросив Миколу написати на аркуші назву університету. Комісія була вражена тим, що юнак так гарно пише лівою рукою. І ухвалила рішення прийняти його на навчання.

Микола Бондаренко працював учителем географії в різних населених пунктах, а згодом став директором школи у Припутнях. Педагогічній діяльності чоловік присвятив 37 років. 

Будучи молодим спеціалістом, Микола одружився на гарній чудовій дівчині Люсі. З Люсею Василівною вони прожили у злагоді й любові 62 роки. Виростили і вивчили двох хороших синів. Два роки тому жінка відійшла у вічність, і нині чоловіка доглядає старший син. 

— Важко жилося у війну, важко — у після воєнні роки. Голод, холод, важка праця з ранніх літ. Тяжке життя прожили діти війни, але ж не падали духом. Боролися за своє щастя. Створювали сім’ї, ростили дітей, працювали і вміли цінувати все те хороше, що у нас було, — каже пан Микола. 

Валентина НАУМЕНКО
Фото авторки

 

Інші новини:


Засідання Виконкому Відділення НОК України в Чернігівській області

Під головуванням Валерія Куліча, голови Відділення, 4 червня за участі членів Виконкому відбулося засідання Виконкому Відділення Національного олімпійського комітету України в Чернігівській області.

2021-06-16 13:38