«Хай із нами буде Боже благословення і нехайна нашу землю зійде мир...»

2021-04-30 08:47

Сільським головою Олена Швидка стала у 27 років. На той час вона мала вже двох синів і чоловіка, котрий у всьому підтримував свою дружину.

Цей надійний тил її мотивував іти далі, навчатися й розвиватися. Наразі у голови Іванівської ОТГ пані Олени дві вищі освіти, вона менеджер-економіст і магістр державної служби публічного управління та адміністрування. І – море планів, як зробити свою громаду успішною та комфортною для життя її мешканців.

– Як зараз пам’ятаю, 2 лютого 2011 року я прийшла на посаду секретаря виконкому Іванівської сільської ради. А 15 березня звільнилася наша сільський голова. І я почала виконувати її обов’язки й, по суті, взяла всю громаду в свої руки. До сільради тоді входило три села – Іванівка, Количівка та Ягідне, і вона була тоді дуже потужною.

– І скільки вам тоді було років?

– 27. І досвіду небагато. І діти малі. Але все склалося добре. Нині ми з чоловіком виховуємо прекрасних синів – Михайла та Андрія. І їм сьогодні вже 13 і 15 років. Отож коли доля дала мені шанс спробувати себе у місцевому самоврядуванні, я наважилася. Бо мені було цікаво працювати й розуміти користь своєї роботи. Це мене мотивувало. Тому згодом на позачергових виборах я стала головою сільської ради. І так керувала двома скликаннями, бо наступного разу, 2015 року, мене знову обрали головою Іванівської сільської ради.

Конкурувала на тих перегонах із багатьма кандидатами й перемогла. А потім почалася реформа децентралізації. І ми найпершими в Чернігівському районі вирішили створити об’єднану територіальну громаду. Зроблено це було не спонтанно. Я вивчала документи, перспективи ОТГ, вираховувала, якою буде користь і для людей, і для розвитку території. Першій, кому запропонувала об’єднатися, була Ладинський сільський голова Олена Хоменко. І вона першою з усіх погодилася. У моєму розпорядженні було вказано: об’єднуються в ОТГ із центром в Іванівці сільські ради – Ладинська, Краснянська, Будинська й Слобідська. А ще ми запрошували до себе Анисівську, Серединську та Пісківську. Але в останні дні, коли треба було дати відповідь, проводити збори та сесію, ці сільради відмовилися. І ми мусили почати процедуру спочатку. І вирішили об’єднуватися першим складом. Тоді було п’ять сільрад, а загалом – дванадцять населених пунктів. Отож ми стали Іванівською ОТГ 2016 року.
На вибори я свою кандидатуру не пропонувала. І головою громади став Сергій Гарус, а я – його заступником. Мені тоді хотілося розібратися не тільки, як працювати в ОТГ, а й набути іншого досвіду управління. Тому пропрацювавши пів виборчої каденції громади – 2,5 року – я звільнилася, бо пройшла конкурс на роботу в Чернігівську облдержадміністрацію і стала заступником начальника Департаменту сім’ї, молоді та спорту. А потім обіймала посаду заступника начальника відділу звернень апарату ОДА. Досвід був гарний, інше бачення проблем. Це добре. А вже на минулорічних виборах я вирішила балотуватися на посаду голови Іванівської ОТГ, бо зрозуміла, що саме ця робота мені дуже близька – турбота про людей, розвиток сіл, які цього конче потребують. Адже скільки населених пунктів вже зникли з карти Чернігівщини. А мені хотілося й хочеться, аби й моя рідна Іванівка, і навколишні села нашої ОТГ, та й найдальші села Чернігівщини й усієї України отримали друге дихання. Щоби наша держава була з отаким міцним сільським тилом, де би розвивався аграрний та й інший малий і середній бізнес, де би пенсіонерам було затишно, а молоді цікаво жити й працювати вдома. Думаєте, фантастичні мрії? Аж ніяк. Якщо є мета, люди згуртовані, а держава не стоїть осторонь, можна не просто спробувати, а й втілити мрію в життя. Ішла я на вибори від «РІДНОГО ДОМУ». На посаду голови ОТГ претендувало 8 чоловіків і я одна жінка. Перемога дісталася мені. Я родом із Іванівки. Тут живуть мої батьки, мої бабусі. І родовід я свій знаю з 1803 року. Звідтоді мої пращури – всі місцеві. Всі вони селяни, працювали на землі.

– Якою бачите свою громаду?

– Красивою, облаштованою. Для прикладу – поруч гарний, упорядкований Чернігів. Хочемо скрізь у своїй громаді також навести лад. Але, звісно, не все одразу. Тому на нас чекає нелегка, але конструктивна й позитивна робота. І ми йдемо вже, хоч і маленькими кроками. Ось уже є гарна амбулаторія, така потрібна мешканцям. Ми живемо сьогодні в дуже складних умовах пандемії. І медицина має бути поруч і якісною.

– З чого почали на посаді голови ОТГ?

– Почала їздити у всі населені пункти й організовувати прийом громадян, бо в карантин сходи сіл збирати неможна. Але спілкування дуже потрібне. І відтак бачу, що сьогодні для людей найважливішою є медицина. Наша сімейна лікарка Марія Миколаївна Гуменюк має 76 років. Вона найстарший сімейний лікар на Чернігівщині. Ось чекаємо заміни. До нас наступного року прийде молода сімейна лікарка Аліна Шакун. Вона закінчує інтернатуру. Ми платимо їй за навчання. 1600 людей живе в Іванівці. А в громаді 9 тисяч. У нас майже в кожному селі є ФАП, але мало де є фельдшер. Тому ми з бюджету сільради виділили кошти на пальне, а в гаражі у нас дві медичні автівки. Лікарі їздитимуть до пацієнтів. Це буде зручно, особливо для людей літніх. А загалом, робота над медичною реформою тільки починається. І в ній є свої протиріччя. От людина уклала декларацію із сімейним лікарем, а переїхала на навчання в інше місто. І що робити? Переписувати декларацію? А відтак що робити, приїхавши додому? Знову переукладати? А якщо у сімейного лікаря вже набрано повний комплект пацієнтів? А тепер навпаки. Наприклад, лікарка йде у декретну відпуску. І куди подітися тим, хто підписав із нею декларацію? Шукати іншого лікаря. Де, як і якого – розбирайтеся самі. А відтак звідки, вийшовши з декрету, набере ця лікарка собі знову пацієнтів? У Європі це врегульовано тим, що люди залишаються за своїм лікарем. А на період його відсутності укладають із іншим лікарем тимчасові декларації. НСЗУ про цю проблему відомо. Але поки що зрушень немає.

– На черзі у вас відкриття ЦНАПу. А що далі?

– Коли я йшла на посаду, ставила собі за мету те, що потрібне людям. Перше – це медицина, підтримка медичного персоналу і пацієнтів. А ще дуже хочеться підтримати молодь. Карантин – теж проблема. Молодь, діти чекають на щось цікаве, корисне. Не сидіти ж постійно в гаджетах. Я весь час думаю про те, що спорт міг би «клацання в телефонах» замінити. За свою каденцію хочу відкрити хоча би два спортзали з тренажерами. Стадіон у нас не один. Але треба їх осучаснити. Тому вкладатимемося в цей напрямок. Він і в карантин може розвиватися. Думаю, ми із цим упораємося. Коли я прийшла на посаду секретаря 2011 року, в сільраді не було інтернету і дехто не знав, що це таке. В паперовому вигляді возили й документи, й звіти в РДА, райраду. І перше, з чого я почала, – з проведення інтернету! Але навіть коли вже почалися електронні документи, довгий час робилися паперові копії. Проте карантин змусив нас усе робити онлайн.

– На відкритті амбулаторії гарно співав ваш хор «Полісся».

– Так, цей хор має багато перемог на різних конкурсах. Художня самодіяльність, без перебільшення, у нас на висоті. Є аматорські колективи в Количівці, Слободі, прекрасний ансамбль «Калинонька» у Красному. І чудовий народний хор у Пісках. В Анисові таж гарний колектив. Ці села доєднали до нашої громади згодом. Але культурі важко в карантин. Та й інфраструктура її не в найкращому стані. З освітою ліпше. У громаді три великі школи, дві опорні – в Іванівці та Количівці, із філіями в Ладинці, Красному та Ягідному. І велика школа в Анисові. Шкільні автобуси є, але ми подали заявку на придбання ще одного шкільного автобуса, бо парк треба оновити. Думаємо, зі своїм дофінансуванням придбаємо цей транспорт. Щодо медицини, то ми запрошуємо до себе медиків, пропонуємо роботу і навіть житло.

– Якими коштами живе громада?

– Бюджет невеликий, 60 мільйонів. Значна частина – освітня субвенція. Найбільші надходження – від ПДФО і земельного податку. Сьогодні основну увагу звертаю на упорядкування земельних відносин на території громади. Ми почали з аудиту землі, уклали угоду з організацією, яка наразі проводить аудит в Анисові та Пісках. А далі перейдемо до інших старостинських округів. Продавати землю не плануємо. Бо це найбільше багатство країни, громад. Тому в земельних відносинах бачу тільки оренду. Нині готуємо документацію на аукціони саме з наданням оренди.

– Є у вас спонсори, благодійники?

– Так. Григорій Ткаченко, депутат обласної ради, в Лукашівці у нього ФГ «Напорівське». Ще ТОВ «Авангард імені Скачка І.І.»(вони у нас обробляють землю). Нещодавно нам підприємці запропонували відремонтувати будинок культури в Анисові, котрий в аварійному стані (повністю впав дах, обвалилася стеля). Це Юрій Стельмах, ПОП імені Герасименка , підприємство розташоване в Анисові. Та Микола Ганжа, у якого підприємство в Пісках.

– У голови ненормований робочий день...

– Так... Але в Чернігів, де ми живемо, добираюся власною автівкою. До свого «Сітроєна» ставлюся звичайно. Для мене автомобіль – це засіб пересування. Загалом, я не прив’язуюся до речей. За кермом почуваюся спокійно. Вважаю себе вправною водійкою. А ще для мене щоразу релакс, коли повертаюся з роботи в Чернігів і назустріч випливає Катерининська церква. В’їзд у Чернігів я вважає найкращим в Україні, хоча пишуть, що він входить у ТОП-3. Друзі, які приїздять у гості, просто захоплені й історією, й архітектурою, і європейською сучасністю Чернігова.

Отож часто приїжджаю додому пізно. І мої хлопці до цього звикли. Діти відтак швидше стали самостійними. І практично завжди на мене чекає вечеря. Чоловік Денис та сини раді маму пригостити й порадувати. У нашій сім’ї немає поділу на чоловічу й жіночу роботу. Ми все робимо гуртом. Разом відпочиваємо. Разом катаємося на велосипедах. Разом ходили на ковзанку, у нас свої ковзани. Рибалити любимо влітку в тиші на березі озера чи річки. Більше часу хочеться проводити із родиною... У нашої сім’ї багато спільних захоплень. Шахи, шашки, настільні ігри «Ерудит», «Монополія»...

– Пані Олено, маєте, попри зайнятість, хобі, захоплення?

– У мене хобі – вишивання хрестиком картин. Не вихваляюся, але роблю це дуже вправно. Дивлюся на своє вишивання і радію. Мене навчила татова мама бабуся Шура. А ще я в’яжу на спицях. За що дякую маминій мамі бабусі Ніні. Це з самого дитинства. А зараз я захопилася малюванням. Це ще один релакс. Роблю це тільки для себе, але від душі.

– Ви гарно й стильно вдягаєтеся. Маєте стиліста?

– Ні, тут справляюся сама. А стиль люблю діловий, але сучасний.

– Ви – Олена-краса, довга коса. Такій тендітній жінці гарна коса додає шарму.

– Коса в мене з дитинства. У бабусі, татової мами, досі гарне довге волосся. І по маминій лінії теж. Коли була студенткою, то косу відрізала. І фарбувала волосся. Хотілося експериментувати, як і кожній жінці. Але зрозуміла, що без коси мені некомфортно. Я собі подобаюся з косою. Вона в мене важка, довжиною більше метра.

– А як ви за своєю косою доглядаєте?

– Підрізаю раз на рік кінчики сантиметрів 10. Мила раніше різними травами, яйцем. Але те, що найбільше для мене підійшло, це коріння реп’яха. Краще копати його і свіжим заварювати та споліскувати волосся.

– Любите подорожі. Де побували?

– Подорожую з дитинства. Трирічною мене батьки вперше повезли на море. Любила раніше подорожувати поїздом. Свого часу об’їздила весь прекрасний Крим. Зараз це для всіх болюча тема. На жаль. Але сподіваюся, все повернеться на круги своя. Подобаються гори. Була в Карпатах, піднімалася на Говерлу. Міста України дуже гарні. Своєрідні, зі своєю архітектурою. За кордоном теж своя краса. І завжди мені цікаво не просто на морі відпочити, а побачити місцевий колорит. Який у них транспорт, що у них там за межами готелю. А на базарі – взагалі всі реалії життя.

– Маємо ексклюзивне запитання «ДП» про життєве кредо.

– Моє кредо – працювати відповідально, а жити по совісті.

– Що готуватиме господиня пані Олена до Великодня? Який у вас фірмовий рецепт паски?

– Ще в дитинстві бабуся Шура навчила мене працювати із дріжджовим тістом. І з тих пір ніколи паску не купую. Є свій рецепт, яким користуюся багато років. Інгредієнти, як у всіх. Але моя сім’я любить, щоби паска пахла апельсинами. І я кладу в тісто апельсинову цедру. Ще додаю родзинки. Загалом, я вмію готувати. Розговлятися ж мої чоловіки люблять м’ясом. Запікаю і свинину, і птицю – курку або гуску.

– Пані Олено, привітайте свою громаду зі святом Великодня.

– Залюбки. Бажаю і нашій громаді, й мешканцям Чернігівщини, щоби всі були насамперед здорові, щоби добро і радість у нас примножувалися, щоби ми раділи життю. Хай із нами буде Боже благословення і нехай на нашу землю зійде мир. Бо це найкраще і для нашої держави, і для всього світу.

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото надані респонденткою

Інші новини:


Про ВІЛ – компетентно. І з перших уст

День, коли світ згадує людей, які померли від СНІДу, цього року припадає на 16 травня. Із нагоди цієї дати в пресцентрі DPNEWS.COM.UA відбулася зустріч із головою правління благодійної організації «Чернігівська МЕРЕЖА» Анжелою Мойсеєнко.

2021-05-14 08:51