«Люблю свою родину, дітей. Хочу, щоби рідні Припутні жили довго й щасливо. І тут завжди була школа!»

2021-04-29 07:17

Так говорить Оксана Миколаївна Радзієвська, багатодітна мама, вчителька української мови та літератури. Вони з чоловіком Віктором Петровичем виховують п’ятьох дітей, як мовиться, «чотирьох синочків і лапочку-дочку». Зустрілися ми з Оксаною Миколаївною на службі в церкві напередодні Вербної неділі, куди вона прийшла з трьома дітьми.

Отож їхня сім’я, окрім батьків, – це старший, 20-річний Дмитро, він служить у Збройних силах України. Далі – 19-річний Богдан, на жаль, він має проблеми зі здоров’ям. 18-річна Марина навчається в Прилуцькому гуманітарно-педагогічному фаховому коледжі на спеціальності «початкова освіта». Молодший за сестру Артем вивчає в цьому ж коледжі журналістику. А найменший Олексійко – у четвертому класі Припутнівської дев’ятирічки. 

«Ми зазвичай не надіємося на державні «багатодітні» допомоги, практично, самі себе утримуємо й п’ятьох наших дітей. І нині держава не виплачує нам допомоги. За законом маємо ту суму на кожного члена родини, коли дотація не призначається, – каже Оксана Миколаївна. – Чоловік – електромонтер із обслуговування підстанції «Чернігівобленерго». Отож працюємо, не гуляємо. Заробляємо гроші на роботі. І нам ніхто не скаже, що «понароджували і сіли на шию держави». Тримаємо дві корови, двоє поросят, птицю – курей, і бройлерів також, гусей, індокачок, а ще кроликів. Колись доглядали й індиків. Обробляємо до гектара городів. Нелегко, звісно, але справляємося. Тому сини й донька у нас пристойно вдягнені. Є, як кажуть, хліб і до хліба. Діти їздять улітку відпочивати. І на море, і в Карпати». «Не бідуємо, але й не розкошуємо занадто, – продовжує багатодітна мама. – Адже маємо сина Богдана, він, як кажуть, з особливими потребами. Щомісяця витрачаємо 2000 гривень лише на обов’язкові ліки. А бувають потрібними й додаткові препарати». 

Погодьтеся, далеко не всі люди наважуються мати п’ятеро дітей. Недарма віднедавна сім’я і з трьома дітьми вважається багатодітною. А Оксана Миколаївна та Віктор Петрович завжди хотіли велику родину. У чоловіка – брат і три сестри. Вони, за словами Оксани Миколаївни, дуже дружні, все життя допомагають одне одному. І Радзієвські так само виховують своїх синів та доньку – щоби одне про одного піклувалися, підтримували, наглядали одне за одним, ділилися. Бо найперші люди, котрі приходять і на допомогу, і розділити радість, – це рідня. 

Також із вдячністю розповіла Оксана Миколаївна про компанію «Агро-Трейдер», котра взяла в оренду паї мешканців села Припутні: «За підсумками року ми отримуємо або гроші, або зерно. 

Підприємці допомагають людям і на радісні події, і на горе. Односельці ось захотіли купити будинок. Поїхали з проханням до генерального директора Михайла Миколайовича Бондаря. Й отримали гроші за паї на кілька років уперед. Наші діти їздили на море, ми також отримали допомогу. Школі допомагають завжди. Купили комп’ютери, мультимедійну дошку. Не було у навчальному закладі внутрішнього туалету. Ми також звернулися до Михайла Миколайовича. І він прислав бригаду будівельників. Тепер усе гаразд. Щороку орендарі привозять школярам і всім малятам-дошкільнятам подарунки на свята. У Припутнях є футбольна команда «Надія». Наші хлопці – гарні гравці. І їх також підтримує ПП «Агро-Трейдер». Форму нову купили не так давно, підвозять до населених пунктів, де відбуваються футбольні матчі. А ще у нас є секція з боксу, займається з хлопцями тренер боксерського клубу «Берег» Олег Кравець. Цим спортсменам також допомагає «Агро-Трейдер». Нещодавно юні спортсмени отримали новенькі боксерські рукавички.

Так само «Агро-Трейдер» турбується про пожежну службу, платить пожежним зарплату. Загалом, велика допомога практично всім людям. 

Торік на паї (у нас 4 гектари в оренді) ми отримали 7 тисяч гривень. Цьогоріч буде 10 тисяч. Орендарі завжди дають техніку на оранку, збирання врожаю. І плата порівняно із заїжджими орачами невелика. Ті правлять по 35 гривень за сотку, а наші орють по 20 грн. І роблять усе дуже гарно, акуратно. Земля тоді – наче пух. А як збирають урожай, то одразу привозять пайовикам сухе гарне зерно». 

Розмовляли ми біля місцевого храму. Оксана Миколаївна добре знає історію Припутнів. Тож і розповіла багато цікавого:

«Церква Різдва Богородиці у нас старовинна. Наше село 1710 року. А церкву збудували 1913-го. У 1992 році вона відкрилася. І правив тут отець Леонтій. А раніше у приміщенні був клуб. Отець Леонтій почав перебудовувати храм. Звів дзвінницю, облаштував інтер’єр, люди позносили ікони. Але 12 років тому наш батюшка Леонтій пішов у Ніжинський монастир. А опісля відправляв служби отець Сергій від Московського патріархату. Приміщення церкви більше не ремонтувалося. Люди ж хотіли, щоби в нас була наша українська церква і ми молилися в ній своєю рідною мовою за Україну, за своїх рідних, за добро на нашій землі. І недавнечко, 4 квітня, церква стала українською. Про нас тоді писали всі газети і показувало телебачення. Тепер наш священник знову отець Леонтій. Завтра Вербна неділя. І я з дітьми на службі. Зі мною Марина, Артем і Олексійко».

Родина любить своє красиве старовинне село. Оксана Миколаївна звідси родом. А чоловік теж недалеко народився, по сусідству – в Томашівці. Припутні, до речі, мають свою цікавинку. Село округло забудовано. Раніше сюди їздили гончарі, торгували горщиками та глечиками просто на вулицях. От проїжджають селом – бачать церкву. Їдуть – знову церква. І так – по колу. З якої вулички не виїжджають, усе до церкви потрапляють. Вони нарахували в Припутнях дванадцять церков. А вона – одна, усміхається Оксана Миколаївна. 

«А ще цікава назва нашого села – Припутні, – каже жінка. – Чумаки їздили по сіль і ставали тут на перепочинок – при путі. Інша версія – багато тут жило голубів, і їх називали – припутні».

Розповіла вчителька і про свої сімейні традиції. Вони обов’язково збираються родиною на Святвечір на Різдво. Приїздять рідні.

Готується 12 страв, усе, як годиться. Звичайно, всі разом на Великдень. І на інші свята. Рід повинен єднатися. «У сім’ї, у родині – наша сила і любов. І життя тоді правильне й красиве. Бабуся моя Марія Михайлівна Зінич прожила 100 років і говорила нам із сестрою Тетяною; «Дівчата, нікуди не їдьте, живіть удома. Тут не буде ні землетрусу, не потопу», – ділиться спогадами Оксана Миколаївна.

– Печете паску? Яка вона у вас? Що цікавого докладаєте в тісто? Чим вона саме ваша?

– Печу традиційно. З традиційним докладом. Зазвичай кладу родзинки, щоби було їх якраз у міру, А головне – місити й випікати паску з молитвою на устах до Матері Божої. Вимішую і молюсь. У хаті має бути тиша, спокій. Тісто не любить ні вітру, ні холодного повітря. Атмосфера піднесена. Діти бачать, як я це роблю. І донька, й хлопці. Вони у нас усе вміють. Навіть 10-річний Олексій може собі й макарони зварити, й навіть супчик. Допомагає по господарству, кроликів годує, доглядає за ними.

– А яка у вас школа?

 – Невелика. 28 діток. Вчителів 11. Ми вклалися в цифру – 25 дітей. І школу нам залишили. Вона у нас облаштована, дев’ятирічка. Старшокласників возять автобусом до опорної школи в Дорогинку. Ми запрошуємо до себе сім’ї з дітьми жити в Припутнях. Хочемо, щоби школа тут залишилися. Бо поки живе школа – живе село. 

Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


Вже третю Олімпійську алею висаджено на Чернігівщині

Продовжуючи нещодавно започатковану традицію на честь відзначення 30-річчя Національного олімпійського комітету України та 20-ї річниці створення відділення НОКу в Чернігівській області, сьогодні у Новгород-Сіверському відбувся черговий спортивно-масовий захід та урочисте висадження третьої Олімпійської алеї.

2021-09-20 11:05