«Чарівний ліхтар», або Театр в епоху мемів

2021-04-09 07:48

27 березня вся театральна спільнота відзначила Міжнародний день театру. Молодіжка завжди готувала до цього свята прем’єру. Цього року театр також не відступив від давньої традиції.

«Чарівний ліхтар» – таку назву має прем’єра, що відбулася 26-го березня. Богу дякувати, встигли до жорсткого карантину й три прем’єрні дні глядачі від душі аплодували акторам, котрі на сцені розкривали таємниці своєї душі та секрети театральної творчості. 

Що ж таке «Чарівний ліхтар» або «LATERNA МAGICA»?

Літературну композицію за творами Станіславського, Бергмана, Товстоногова написав Роман Покровський, він і втілив у життя цю постановку. У проєкті зайняті практично всі актори театру. То про що ж вона? Звісно, про Театр. Тут розглядаються різні театральні жанри, різні театральні школи, різна театральна філософія.

У виставі постає Театр різним, яким він, за великим рахунком, і є. Акторські, режисерські долі, театральні й не дуже театральні зв’язки. Сприйняття або несприйняття себе на сцені. Акторські монологи, які не завжди акторські, а просто людські, про себе. 
А хто такий взагалі Актор, що впродовж життя грає чи то своє, чи то чуже життя?! Моменти перевтілювання іноді складно усвідомити... 

Вистава «Чарівний ліхтар», як говорить Роман Покровський, більше своєрідний семінар на тему Театру.

Зараз, коли Молодіжний театр шукає нові форми спілкування з глядачем, ця вистава вкрай доречна, особливо до Дня театру. Бо майже кожному глядачеві дуже цікаво, що там, за лаштунками сцени. А особливо – за лаштунками акторської душі. В цій виставі таємнича завіса піднімається. А за нею виявляється важка праця тих, котрі створюють захопливий вечір для тих, хто придбав квиток. А вже потім, якщо пощастить, овації й квіти... 

Отож – до вашої уваги сцени з театрального життя – про техніку акторської майстерності, життєтворчість, любов, віру і про те, як усе це пов’язано з технологією, що невід’ємна від дива.

А в акторів і режисера ми запитали: «Навіщо?» Саме це запитання було рефреном протягом усієї вистави.

Акторка Мирослава Витриховська:

– Глядачам у нашому випадку випав шанс підгледіти за акторами, за їхніми душами, що у них у голові й у серці. На сцені кожен сам про себе розповів. Бо ми щоразу приміряємо на себе чужі долі, ніби граємося. А тут перед залою був зворотній бік акторської душі. Сподіваюся, ця вистава зацікавить глядачів. А особисто для нас це був драйв. Бо ми грали самих себе. Касьянівський театр – це дуже високий щабель культури. Те, що було на сцені, западало в душу й розум і вивищувало глядача, давало йому можливість розібратися у багатьох речах. І така потреба є й сьогодні, попри складні умови життя, коли люди мають замислюватися над простими речами, аби просто зберегти себе і своїх рідних. 

Заслужена артистка України Любов Веселова:

– Я в цій виставі не грала. Я там жила. 

Акторка Юлія Матросова:

– Вистава дала нам можливість сповіді. Ми акторську історію на сцені знаємо, але в потоці життя часто забуваємо. Й інколи здається: навколо такий велетенський космос. А ми там унизу, робимо свої дрібні справи. Та виявляється – ні. На сцені кипить велика робота. І ми з життя творимо свої ролі. Аби потім надихатися й надихати глядацьку залу. 

Актор Роман Покровський, режисер вистави:

– Ми хотіли, аби на одному майданчику зустрілися й об’єдналися всі напрями й методології акторської майстерності. У передмові написано – за мотивами Бергмана, Юхананова та Кліма. Бергман першим ще у 60-х роках минулого століття порушив тему життєтворчості. Він це розвивав, і це стало наріжним каменем його творчості. Адже актор – сам для себе інструмент і вибудовує свою техніку з перетину життя й сценічної праці. А Клім – акторський технолог, він на одній хвилі з Бергманом, але розвиває далі цей напрям. Юхананов же намагається синтезувати все в одне, у нього театр повноти, коли поєднуються спонтанне й імпровізаційне, ігрове й драматичне, драматичне й психологічне, психологічне й містеріальне... Ми якраз хочемо це освоїти, тобто — нову спектакулярність часу, в якого до нас сьогодні нові запити, новий контент спілкування з глядачем, робота з енергією часу з усіма його протиріччями. Театр все це всотує і віддає – як театр повноти. У «Зоряних війнах» є одна планета, де збирається все розмаїття космічних істот... Театр сьогодні – схожий на неї, він – наче інтернаціональний майданчик, куди збираються всі планети. Класичний театр нині теж є – як оповідач історії. Театр навіть може бути історичним музеєм. 

А ми займаємося наразі різноформатним тренінгом. Бо театр сьогодні і йде до різноформатності. Так само ми не уникнемо епохи гаджетів і не зможемо її ігнорувати. Адже змінюється все – особливо швидкість мислення і сприйняття. Але це не відмінює глибини, яку пропонував нам психологічний театр із його вивченням джерел людської душі. Геннадій Касьянов створював класичний театр. Але він був іще тим експериментатором. Узяти б хоча би «Ювенільне море». А проєкт «Театр вдома»? А сезон сучасної української драматургії?

Уявіть собі, актор постійно замінює свій внутрішній світ чужим, та ще й перебуває під «владою» режисера, котрий диктує свою волю... Тому – це християнська професія. Бо театр – дуже прадавня практика. Ми хотіли вийти з радіусу егоцентризму, але в нього й потрапили. Сьогодні все стає технологією. Навіть «Капітал» Маркса теж. І почуття також... Візьміть інстаграм. Там вчать, як спілкуватися чоловіку й жінці... і ще багато чому. Та чи можна за цими технологіями будувати сім’ю? Як би там не було, а прийшла епоха мемів... Тому й театр відгукується на це. Та головне – наскільки ми в ньому будемо цілісними й органічними. 
Мем (англ. meme; у іншій транскрипції – «мім») – одиниця культурної інформації, поширювана від однієї людини до іншої за допомогою імітації, навчання тощо. Може бути зображенням або відеозаписом гумористичного характеру.

Алла ПУШКІНА, 
Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото Марії ДОМАШЕНКО

 

Інші новини:


Квіти, обійми і овації

Так зустрічали в Бахмачі чемпіона світу з греко-римської боротьби Імеда Худжадзе

2021-07-30 08:42