Рятуй бізнес — рятуй життя!

2021-03-29 17:04

Читаючи цю статтю, ви рятуєте свій бізнес у ці нелегкі карантинні часи та даруєте надію на життя хворому на рак Вові Солодовнику!

Незважаючи на те, що ми в червоній зоні, цей тиждень видання „Деснянська правда” присвячує  хворому на рак Володимирові Солодовнику. Всі кошти, які  ви витратите на блочну рекламу в №11  „ДП”, ми перерахуємо мамі хворого Володимира — Вікторії Солодовник.  Тим самим ви рятуватимете і свій бізнес у ці нелегкі карантинні часи. Адже вашу рекламу бачитимуть і в газеті, й на наших інтернет-ресурсах. Отже, „Рятуй бізнес — рятуй життя!”

Мама Вікторія і Володимир живуть удвох. Але чужого горя не буває. Їхні друзі, знайомі й просто небайдужі до такого горя люди допомагають. Навіть у такий непростий час пандемії. Вікторія - медсестра. Сама рятувала хворих у ковідному відділенні. 

Попри все, син і мама не здаються. Вони вірять в одужання,  в добро та допомогу Бога, лікарів і небайдужих людей, завдяки яким Володимир має можливість і сили боротися. „Разом ми переможемо”, — каже Вікторія. Хай так і буде!

Пандемія наступає. Але — це не єдина хвороба, котрої треба стерегтися. Онкологія не боїться ні масок, ні щеплень... Власне, все це за такої недуги ні до чого. Хоча останнім часом онкологи серйозно просунулися в лікуванні  раку. І це дає надію. 

Зокрема, Вікторії Солодовник та її 18-річному синові Володимиру. Юнак, тільки вдумайтеся, вже понад  6 років (!) хворіє на рак. Але ні мама, ні син не втрачають сили духу й віри  в те, що настане час — і все буде добре. 

„Деснянська правда”, дізнавшись про цю просто-таки героїчну історію, вирішила допомогти хворому юнакові, котрий минулої осені став студентом-першокурсником Національного університету „Чернігівська політехніка”. „ДП” закликає приєднатися до нашого проєкту задля одужання мужнього й талановитого юнака. 

Шість із половиною років боротьби і надії

„Біда прийшла шість із половиною років тому. Синові встановили діагноз „лімфома Беркітта” — рак лімфатичної системи. Почалося все з лімфаденіту (запалення лімфатичних вузлів, яке спричинюють стафілококи, стрептококи та інші збудники, що поширюються лімфатичними шляхами). Отож його і лікували. А коли зробили біопсію, то виявили лімфому. Третя стадія, четверта клінічна група. Все було дуже серйозно. В Київському чорнобильському центрі (Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України) ми проходили 6 блоків високодозової хіміотерапії.

Досягли ремісії. Але шостого блоку (шоста хімія, що мала бути) ми не пройшли. І тільки через 6 років я дізналася про це. Тобто нас просто виписали додому... помирати. Я медпрацівник, і я все це чудово зрозуміла. Не пройшли ми шосту хімію за станом здоров’я, син би просто її не витримав... Але, дякувати Богові, мамине серце, мамина любов і добрі люди допомогли. Нас підтримали наші чернігівські лікарі. Дитину виходили. Шість із половиною років ремісії — були дорого вартими”, — розповідає про роки боротьби й надії Вікторія Солодовник. 

Став студентом — і от нова біда... 

 Щопівроку Володимир проходив перевірку, здавав аналізи, йому робили обстеження, в тому числі й комп’ютерні. Хлопець  стояв у Чернігові на обліку у дитячого гематолога. Все було добре. Напередодні 18 років мама з сином пішли в поліклініку переоформлювати групу і ставати на облік до дорослого гематолога. Здали аналізи,  і у Володимира знайшли ракові клітини. Думали, що рецидив лімфоми. Знову звернулися в Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України, до лікаря від Бога Катерини Михайлівни Бруслової. До речі, хлопець не був постраждалим від Чорнобильської катастрофи, просто їм порадили цей центр, а там від хворого хлопчика 6 років тому не відмовилися.  

Тож після другого звернення Катерина Михайлівна Бруслова, знаючи свого пацієнта, призначила йому обстеження, яке юнак пройшов. Зробили онкомаркери, обстежували на лімфому, але її ніде не виявили. Зробили біопсію, пункцію, всі необхідні аналізи. І первісні дослідження показали, що у Володимира вторинне, зовсім інше, захворювання, дуже важке — мієлобластний лейкоз. У народі його називають раком кісткового мозку. 

„Врятувалися від однієї хвороби, через шість із половиною років з’явилася інша, — каже мама. — Зробили припущення, що це, можливо, після променевої чи супутньої терапії. Але ми не робили ні одного, ні іншого. Сказали, що подібні випадки трапляються один раз на мільйон. І ось із нами він трапився... Володимир  закінчив чернігівську 20-ту школу. Але був на домашньому навчанні. Наш чудовий класний керівник Марія Сергіївна Примаченко займалася з Володею вдома, інші вчителі теж до нас додому приходили, читали предмети. Марія Сергіїівна допомогла підготуватися до ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання син склав на „відмінно”. І вступив до  «Чернігівської політехніки» на кібербезпеку. Ми так раділи! Але протягом багатьох років після лікування ми переживали, аби рак не повернувся. Плюс — у Володі 1 група інвалідності.  Тому весь час стрес був певною мірою присутнім у його житті. А це не накращим чином діє на  хворих на онкологію... Син провчився півроку на І курсі, мріяв, що стане айтішником — і раптом ми почули такий страшний діагноз”. 

Лікувалися в ізраїльській клініці

Одразу в клініці, де Володимир лікувався 6 років тому, обстежитися не вдалося. А потім Володимирові виповнилося 18 років. Коли там звернулися вже в дорослу гематологію і їм   порахували вартість обстежень та  лікування, то виявилося: все так  дорого, що Вікторія б  не потягнула. І хлопця виписали за місцем проживання. Національний інститут раку лейкозами, як Вікторії сказали, практично не займається. В результаті численних пошуків мама знайшла клініку  ізраїльської онкології LISOD, єдину, де від Володимира не відмовилися і взялися за цей дуже важкий випадок, хоча прогнозів жодних не давали. Із першої хвилини там поставили діагноз. За два дні провели всі можливі обстеження, навіть на мутацію. Лікарня дуже дороговартісна. Але ізраїльський професор, подивившись обстеження, сказав: «Чого ви чекаєте? В 40% ракових клітин дитину треба терміново рятувати, терміново лікувати». І Вікторія з сином залишилися там. Відбувся перший курс хіміотерапії. На все  витратили 536 тисяч гривень. Для них то були дуже великі гроші — люди допомагали, але довелося й багато  позичати. „Та Володимир у мене — єдиний син, і мені нічого не шкода. Його треба лікувати, за його життя нам треба боротися. Тим паче, що ми стільки пройшли. Після першого разу я два роки Володю доглядала, щоб він став міцнішим. І зараз ось він  повернувся додому бадьорий, в гарному настрої... Сподіваємося, що попереду тільки трансплантація кісткового мозку”, — говорить Вікторія.  

Ще один етап?

На жаль, після першого курсу хіміотерапії у крові Володимира залишилися ракові клітини.  Тому, напевно, хлопця чекає ще один важкий курс хіміотерапії. Хоча все покажуть додаткові аналізи, які Володимирові робили теж у LISOD. І тільки буде ремісія, треба одразу їхати до турецької клініки в Анталії, де й відбудеться трансплантація кісткового мозку. 

Керівник Департаменту охорони здоров’я ОДА Петро Петрович Гармаш допоміг зібрати для Володимира потрібний пакет документів, якій уже відправлено на розгляд у МОЗ. Спорідненого донора у юнака нема. Рідні не підходять.  Це додаткові великі кошти. Вікторія сподівається, що синове лікування в Туреччини їм зможе оплатити МОЗ (це 97 тисяч доларів), але  ще ж проживання, харчування... Для прикладу, лише за один похід до аптеки того дня, як ми розмовляли, Вікторія витратила 5 тисяч гривень на ліки для сина... „ Але ми в будь-якому випадку налаштовані йти до повної перемоги. Моя мета — вилікувати дитину, зробити все для того, щоби він був здоровим, довчився і робив великі справи. Я його підтримую, кажу, що треба рухатися, їсти, займатися. І ця ситуація з хворобою показала: у нас так багато небайдужих людей. Дуже дбають про Володю мої батьки й рідна сестра. Ми вдячні всім, хто допомагає нам. Минулого разу вийшло так, що з миру по нитці — і Вовчику сорочка. Він хоче жити, всіма силами старається робити все від нього залежне, бореться. Не падає духом, а я тим паче тримаюся. Я завжди стараюся бути позитивною, гарною, усміхненою і сильною. І вірю, попри все, — нам  із сином усміхнеться доля”. 

Людмила ПАРХОМЕНКО,
Валентина НАУМЕНКО

Інші новини:


Про добрий слід в історії – прадавній і сучасний

У центрі Вороньків мешканців та гостей села зустрічає храм УПЦ. Отець Мирослав (Партатус), настоятель Покровської церкви у Вороньках, тут із 2004 року.

2021-08-02 10:36