Я – з минулого століття

2021-03-17 08:59

Я – з минулого століття. Тим кому зараз непросто жити. Нам, дітям народженим у радянські часи, вихованим за радянськими правилами і канонами, важко пристосуватися до сучасного швидкоплинного життя. 

У нас усе було легше! Ще в дитсадку я почала випробовувати свій активний і веселий характер. Тут я вперше виступала перед глядачами - читала вірші, співала і навіть танцювала гопака в ролі козака, бо жоден із хлопців не вмів танцювати навприсядки. Тут я почула перше зізнання в коханні. Безтурботні часи… А школа з білими фартушками і червоними піонерськими галстуками. Усе так урочисто, аж страшно. А як же було соромно коли забувала той галстук удома... 

Перша любов, та ще й така, що коли танцювала з ним, не відчувала землі під ногами. І перше розчарування... А випускний? Хіба ж таке забудеш? Прекрасні часи!

Інститут або ПТУ, робота, заміжжя, чоловік і діти. В суботу прання, в неділю - готуєшся до робочого тижня... Влітку – городи в селі. Все зрозуміло на декілька років наперед.

І в мене теж все йшло по плану. Садок, школа, інститут... Ага, якраз! Завалила я іспити в інституті. І теж через кохання... На одного вчителя в країні стало менше. Мене чекало ПТУ. Я отримала професію швачки, потім закрійниці. І жодного дня не працювала за фахом. За планом тоді жила більшість. Та я не з тих стандартних людей. І впевнена, що я така не одна. Мені нецікаво на одній роботі затримуватись на довгі роки. Бо весь час хочу змін. Емоцій і насолоди від кожного дня!

Уважаю, що мені дуже пощастило жити саме зараз! Бо саме тепер, у сучасному світі, після 40-ка, можна вчитися чомусь новому, змінювати  професію і розвиватися як особистість, а не рахувати роки до пенсії!  Ще в шкільні роки мені дуже подобалося брати участь у різних конкурсах, концертах, п’єсах. За свою шкільну театральну кар’єру я разів 7 на сцені виходила заміж. Дуже любила оплески після вистави і мріяла про велику сцену. Але! Побоялася вступати до театрального інституту. І моя мрія могла би залишитися лише мрією, якби не сьогодення.  

А зараз можна все! Береш у руки телефон, заходиш в Інстаграм і... Граєш? Ні! Розказуєш людям про себе, своє життя, свою справу, без якої вже не уявляєш себе, ділишся радощами і переживаннями. Та сама сцена, тільки без ролей. Тут ти справжня. Ну чи не прекрасно це!

Та все ж таки іноді буває образливо, коли старший син говорить, що я «древня» і не розумію чогось... Звичайно «древня», бо якщо мій молодший син у два роки міг знайти (незрозуміло, як?!) у ютубі мультики, то я свій мобільний телефон уперше тримала в руках у 24!!! А комп’ютер «побачила» в 27! Він мене так лякав і мишка весь час ховалася по кутках. О, це було дуже смішно.

Справді, важко «бігти» на новими технологіями. Та все ж таки я «біжу»!

Так, світ змінюється, він ніколи не буде таким, як у дитинстві. Але все ж таки є дещо незмінне - порядність, честь, гідність, любов і повага, вдячність і турбота. І я впевнена, якщо ми зуміємо зберегти всі ці чесноти, жодні нові технології не знищать у нас людяність! А це – головне.

Надія ВОЙДЮК, учасниця проєкту «Школа журналістики ДП»
Малюнок із Інтернету

 

Інші новини:


Про добрий слід в історії – прадавній і сучасний

У центрі Вороньків мешканців та гостей села зустрічає храм УПЦ. Отець Мирослав (Партатус), настоятель Покровської церкви у Вороньках, тут із 2004 року.

2021-08-02 10:36