«Циганське романсеро» Петра Чорного

2021-03-09 09:05

У передвесняні дні до пресцентру «Деснянської правди» завітав відомий співак, заслужений артист України Петро Чорний. Цей яскравий харизматичний чоловік не тільки поспілкувався з панянками нашої редакції, а й заспівав нам сучасний український романс – ніжний, чутливий і, звісно, про кохання…

Загалом же, Чернігівщина для Петра Чорного – рідна, хоч народився він на російській Тульщині, в Ясній Поляні, на батьківщині Льва Толстого. Але саме у нашому Чернігові Петро відчув себе справжнім артистом, а потім і став таким…

Петро Чорний всією своєю творчістю розвіює міфи й стереотипи про ромів, популяризує ромську культуру й не бачить себе в жодній із країн, окрім України. Неодноразово він їздив на схід (Волноваха, Володарськ, Авдіївка) із благодійними концертами. Співак вважає, що артист не може бути аполітичним. Репертуар Петра Чорного різноманітний і різножанровий: романси, популярна, авторська, колоритна українська й ромська музика, джаз, блюз і навіть рок. А як він грає на фортепіано… А як читає вірші…

Отож для вас – ексклюзивне інтерв’ю з відомим вокалістом Петром Чорним. А ми вдячні за цю зустріч чернігівському меценатові й бізнесмену Володимирові Казакову. 

– Петре, для вас Чернігів – рідне місто, а наш філармонійний центр – як другий рідний дім. Адже починали ви свою концертну діяльність саме тут, зовсім юним. Ваш батько Микола Федоренков був засновником і художнім керівником циганського ансамблю «Циганські наспіви». А співала в ньому ваша мама, всенародна прима, артистка циганського театру «Ромен», знаменита виконавиця старовинних циганських романсів Галя Чорна. Тоді про вашу родину було багато телепередач на місцевому телебаченні, постійно писала преса. А зараз що для вас Чернігів?

– Я доторкнувся до газети й одразу згадав, як у «Деснянській правді» писали про мою маму, батька, який у Чернігівській філармонії створив ансамбль циганської пісні… Колектив часто виступав в області і в Україні, й за її межами. А моя професійна трудова діяльність артиста почалася в 16 років, зрозуміло, в ансамблі «Циганські наспіви» в Чернігівській філармонії. Уже студентом я бажав виконувати популярну музику, тому гастролював із дуже відомими артистами. Та основну базу свого професіоналізму брав у батьківському колективі, де працювали кращі зірки циганського артистичного мистецтва.

Отож Інтернет – то добре. Але саме ваша газета навіяла мені такі дорогі спогади. Хто це відчуває, хто пам’ятає всі свої кроки, перші й наступні, у професії, котра стала долею, у того жива гармонія душі. Ніби з мамою й татом привітався (усміхається. – Авт.). 

– Ви у професії, як кажуть, на всі руки майстер. А між тим – маєте академічну освіту. Навчалися з дитинства в Київській середній спеціальній музичній школі ім. М. В. Лисенка при Київській консерваторії. Після її закінчення заочно навчалися в Київській консерваторії. Маєте свій погляд на музичну культуру… 

– Раніше якщо артист не давав 25 концертів на місяць — його дискваліфіковували. Тому талант завжди має бути помноженим на серйозну працю. Я буваю на фестивалях, дитячих конкурсах. І можу сміливо сказати, що у нас дуже багато талантів. Але дітей потрібно навчати правильно. Щоб вони створювали своє, а не наслідували когось. Потрібно, щоб з’являлися нові талановиті хіти. Щоб це за душу брало і – мурашки по шкірі. Звісно, в музиці також важливе навчання, школа, яку тобі дають. 

– Які цікаві моменти на початку кар’єри артиста вам запам’яталися?

– Багато було. Але якось із Чернігівським хором я поїхав на гастролі до Парижу. Моя сценка в концерті була невеликою. Я виходив із двома хлопавками… Репетирувати щодня було необов’язково. Тож я їздив на екскурсії. Красу таку побачив... Та от цікаво, що моя хвилинна сценка, а, може, і я (усміхається. – Авт.) так подобалися глядачам, що мене просто завалювали квітами. Дехто з артистів навіть ображався. А я тоді тільки вчився виступати, триматися на сцені, відчувати смак гастролей. Якщо ти служиш добру – добро з тобою і розраховуватиметься.

– До карантину багато їздили?

– Так. Багато відомих музикантів, окрім сольних виступів, останнім часом приєднувалося до великих хорів, танцювальних чи хорових колективів. Так зручно й цікаво подорожувати. Добре було й для них, і для зірок. Карантин, звісно, ні гастролям, ні мистецтву не допоміг… Та ось тепер я багато їжджу Україною. До речі, не можу пройти повз тварин-безхатьків. Собак підгодовую по всій Україні.

– Ви виступали для Дональда Трампа…

– Я виступав і з ним. Із Трампом же я зустрічався кілька разів. Перший раз – у 2008-му. Тоді мій гарний друг, «Міс Україна» Саша Ніколаєнко, виходила заміж за друга Дональда Трампа, мільярдера Філа Раффіна. Першу пісню на їхньому весіллі мав співати Лайонел Річчі. Але Саша подзвонила мені. Їй дуже подобається моя «Белая сирень». Саша чудова людина. Дуже турботлива. І я завжди їй допомагав. Хвилювався, звичайно. Але все вийшло, і я співав 40 хвилин. Мені дали спеціальну карту.

З нею мені всюди були відчинені двері. Я міг навіть автівку купити. Але не спокусився. Також запрошували залишитися в Америці. Та я повернувся додому… Я людина, котра знає, які цінності для неї важливі… Через півроку мене запросили ще раз. На особисту вечірку Трампа. У дуже дорогий клуб. Там з’ясувалося, що Трамп – чудовий піаніст. Він почув, як я заграв на роялі, підійшов і сів сам. Зазвучав другий концерт Рахманінова… Це було незабутньо. Тоді після нього я заграв концерт Чайковського. Він оцінив. 

– У суспільстві багато стереотипів щодо ромів. Вас особисто це ображає? 

– Є гарний фільм «Табір іде в небо». Там показана справжня сутність циган. Це були ковалі, маги й артисти. А стереотипи, пов’язані з наркотиками, злочинністю – це прийшло з Європи, це було комусь вигідно.

Ці стереотипи складно ламати. Але якщо розібратися, то справжні цигани мають будинки, вони ніколи не кидають своїх дітей. Іноді хтось говорить, десь там у них «табір кочував»... Цигани вже не кочують – вони можуть просто зібратися влітку і в трейлерах або кибитках відправитися подорожувати. Колись Миколу Сліченка, відомого радянського актора і циганського співака запитали, як він ставиться до ромів, які ходять і просять, він відповів геніально: «Вони ж просять, але не віднімають».

Одна журналістка теж спитала у мене, чи не живу я в таборі. Але Леонід Кучма, коли вручав мені заслуженого артиста України, сказав: «Раніше, якщо говорив «циган», спливали наркотики якісь, кримінал, а зараз кажеш «циган» – і перед очима Петро Чорний! Значить, правильно, що тебе нагородили!» Не так давно у Голосієвському парку ледве біди не сталося... Не знаю, що було би, якби я не втрутився в конфлікт. Європа. Центр Києва. А що, якби отруїли воду? Собак стріляли би на очах у дітей? Поліція стала на бік постраждалих ромів. 

– Чи реально отримати документи?

– Звісно. За гроші. Тому йдуть у кримінал – отримують статус. Як у сицилійській мафії. Тож жінок і дітей відправили у Берегове, а залишили здоровезних чоловіків – прибирати район. Вони готові працювати і працюють цілий день за дуже невеликі гроші.

– А чи не пробували піднімати цю тему в Верховній Раді? Ви взагалі там часто буваєте?

– Коли запрошують. Я намагаюся відстоювати інтереси ромів в Україні на всіх рівнях. Чи хотів би я балотуватися в нардепи? Розумієте, якщо так станеться, то я не маю права «промазати». Коли робити такий крок, то потрібно бути впевненим у перемозі. Можу сказати, що я вже дозрів до цього.

– Ви сказали, що цигани – це маги. Тобто, дійсно можна передбачити долю по руці?

– Можна, хоча це більше передається по жіночій лінії. Інколи я сам можу дещо відчувати й передбачувати. 

– Чи передбачили ви наперед розлуку з коханою дружиною через багато років після спільного життя?

– Так, ми навіть говорили з нею на цю тему. Вона не хотіла вірити у щось подібне. Заспокоювала мене. 

– А чи не можна було завадити цьому?  

– Якщо людині судилося пережити щось гірке у своєму житті, то їй необхідно це пережити. Інакше в подальшому їй все одно доведеться пережити ще складнішу, болючішу ситуацію. І наслідки можуть бути ще гіршими. Я знав про це, тому вирішив прийняти гірку сторінку життя й пережити її. 

– Чи комфортно в Україні просувати і розвивати циганську культуру?

– Я навчався в київській музичній школі для обдарованих дітей, де був єдиним циганом за всю їхню історію. Свого часу я навіть був комсоргом класу. Коли приїжджали іноземці, мене завжди ставили на перше місце, а мої твори українською мовою, наприклад, «Моя Батьківщина», показували як приклад! Я пишаюся тим, що отримав вищу освіту в Україні. Для порівняння: в Чехії фактично створюють гетто для циган. А я в Україні ніколи не відчував до себе такого ставлення. 

– А що нового в вашому музичному житті?

– Надаю вам ексклюзивну інформацію: незабаром відкриється моя рубрика на радіо Перець-ФМ. Рубрика носитиме назву ЦРУ

– Циганське радіо України. Готується і мій сольний концерт, він, швидше за все, відбудеться у Палаці «Україна» і називатиметься «Вільний маг». Загалом, я люблю ламати стереотипи. Ви не уявляєте, що відбувається із глядачами, коли вони на моєму виступі очікують, умовно кажучи, ведмедя й бубон. А я виходжу на сцену, сідаю за рояль і виконую джазові композиції. 

– Коли ваші шанувальники можуть почути і побачити вас на концерті в Чернігові?

– Наразі гастрольний графік у мене вже розписаний, але сподіваюся, що у квітні я співатиму і в Чернігові.

– Чи маєте учнів? 

– Певною мірою вважаю своїми учнями Сашу Панайотова та Потапа (Олексія Потапенка). У своїх ранніх інтерв’ю вони навіть казали: «Нас створив Петро Чорний». Із Олексієм була цікава історія. Якось ми були в студії звукозапису, він почав наспівувати таку романтичну пісню «Я так тебя люблю, как звезды любят ночь…» Дуже гарна пісня, але за типажем вона не дуже пасувала для виконання Олексієм. Я йому про це сказав, наспівав інший мотив на інші слова. Додавши, що потрібно бути ексклюзивом. Він подумав, погодився. І врешті в нього з’явилася своя геніальна манера виконання, яка стала відома на все СНД.

– У локдаун і карантин не дуже весело живеться всім. Як артисти переживають ці скрутні часи?

– Приємно, що нас не забувають. Можуть перетелефонувати, підтримати, причому не тільки морально. Дякую людям, які люблять і поважають нашу культуру і дають можливість нам вижити.

Людмила ПАРХОМЕНКО, 
Алла ПРИМА

Інші новини:


Запобігти страшній недузі

У  Всесвітній день боротьби з раком молочної залози варто вкотре привернути увагу суспільства до проблеми цього захворювання. Адже цей вид раку посідає перше місце в структурі онкологічної захворюваності у жінок. І в зоні ризику − кожна представниця прекрасної статі репродуктивного віку.

2021-10-25 11:53