Чернігівські КВН-щики, які можуть розсмішити всю Україну

2021-02-12 11:02

Відому чернігівську команду КВН «7*я» знають по багатьох різних гумористичних конкурсах, іграх, фестивалях Асоціації КВН України. Зокрема, Максим Ворона грав у першому сезоні прем’єр-ліги КВН 2003 року. 

За 21 рік існування учасники підкорили не один майданчик гумору України та ближнього зарубіжжя. Брали участь у телевізійних шоу «Сміх без правил», «Розсміши коміка», а не так давно хлопці з Чернігова заявили про себе на шостому сезоні «Ліги Сміху», яка вважається своєрідним гумористичним «Олімпом». Вибагливу публіку запалювали своїми жартами Артем Широкий, Максим Ворона, Андрій Штанько та Сергій Миляєв. Тренером команди був Гарік Бірча.

Про гумор у звичайному житті, участь у «Лізі Сміху» та творчі плани команда «7*я» розповіла нам під час інтерв’ю при зустрічі в пресцентрі DPNEWS.COM.UA.

— Команда КВН «7*я» завжди була досить популярною, для багатьох улюбленою. І цей гумористичний запал триває вже більше 20 років. А з чого, власне, все почалося?

Юрій Заєць:

— Все почалося ще зі школи. Коли члени команди відвідували різні гуртки у Палаці дітей та юнацтва. Зокрема, декілька хлопців займалися в цирковій студії «Скоморохи». А я якраз працював у Палаці методистом, і мав певний досвід ігор КВН ще зі збірною педуніверситету. І так сталося, що в один день Роман Бабко, Максим Ворона прийшли до мене з ідеєю, створити власну команду КВН. Відтоді, власне, все й почалося. Спочатку ми називалися «Сьоме почуття», але потім назву команди змінили на «7*я». Але вона жодним чином не пов’язана з кількістю членів команди – просто пишеться класно, коротко і влучно.

— Нині ви всі працюєте в різних сферах. Розкажіть, хто з чим пов’язав своє життя. І чи не було таких моментів, коли хотілося залишити все і повністю реалізувати себе як акторів-гумористів?

Максим Ворона, керівник команди «7*я»:

— Я працю держслужбовцем у секторі ІТ. При цьому знаходжу час на нашу спільну улюблену справу — гумор, участь у різних гумористичних шоу. По закінченню школи мені дуже хотілося мати творчу професію. Вступити до театрального університету, стати актором. Але батьки переконали обрати іншу сферу діяльності, і я пішов на фізико-математичний факультет в наш педуніверситет. І тепер працюю в секторі ІТ. Якби зараз я бачив для себе якусь перспективу в гумористичній сфері, можливо, і змінив би рід діяльності. Але поки що не планую нічого змінювати. Кілька разів я знімався в кіно, але це було більше як хобі, а не робота.

Артем Широкий:

— Я зараз працюю заступником директора у Чернігівському міському центрі фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». І участь у гумористичних заходах для мене теж залишається однією з улюблених справ, моїм хобі. Але так щоб зануритися повністю в цю сферу… Справа в тому, що коли ти потрапляєш у «Лігу Сміху» в 20 років перед тобою розкривається безліч можливостей. Тебе ніщо не тримає. І, можливо, «Ліга Сміха» — це все, що у тебе є. У нас дещо інша історія. За цей час у кожного з’явилася сім’я, постійна робота. І, сказати по правді, страшно отак усе кинути й почати займатися в новому напрямку. Не видно чіткої перспективи, тому поки що залишаємо все, як є.

Андрій Штанько:

— Я працюю в Державній аудиторській службі України. Після закінчення школи мені дуже хотілося вступити до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Але навчання коштувало чималих коштів, тому я вступив до юридичного вишу. Одного разу до мене підійшов куратор та попросив виступити у гумористичному номері на одній презентації. Й одразу після виступу я потрапив у команду КВН і вже через тиждень ми разом їхали на гумористичний фестиваль до Одеси.

— Чи змінилося щось у житті після того, як ви взяли участь у «Лізі Сміху» і стали популярними на всю Україну?

Сергій Миляєв:

— Нічого не змінилося. Крім того, що на одну мандаринку більше дають на базарі. Хтось може впізнати тебе і пригостити, — жартує Сергій. — Ми просто давно хотіли пробити цю стіну (участь у телевізійній версії проєкту «Ліга Сміху». — Авт.). І ми це зробили. Це була наша стратегічна мета. А тепер перед нами постає питання: а що ж далі? Річ у тім, що коли ти йдеш до мети, то отримуєш від цього якесь задоволення, насолоду. А коли її досяг, то ці відчуття зникають і, як співав Володимир Висоцький, «І тільки трохи заздриш тим, у кого вершина ще попереду».

Артем Широкий:

— Так, ми отримували класні відчуття, коли варилися в цій кухні, занурювалися в неї з головою, пізнавали її зсередини, виходили на телебачення. Із задоволенням брали участь у всіх сезонах «Ліги Сміху», але телесезон у нас був лише один. Зараз емоції не такі сильні. І ми шукаємо для себе новий драйв.

— Як народжуються ваші жарти?

Юрій Заєць:

— Збираємося всі разом і пишемо. Найкращий спосіб стимулювати творче мислення — це мозковий штурм. Використовуючи цей метод, можна отримати безліч нових класних ідей.

— Кого найцікавіше пародіювати — політиків, зірок шоубізнесу чи звичайних людей у повсякденних життєвих ситуаціях? Над чим найбільше сміються українці?

Максим Ворона:

— Зараз ціниться актуальність гумору. Тому слідкуєш за подіями, новинами і потім пишеш на них жарти. Час від часу є мода на певний гумор. Коли якась тема в суспільстві стає дуже популярною, і людям заходять жарти на цю тему. Крім того, кожен із гумористів чи то команд КВН намагається зайняти свою нішу. Хтось жартує про політику, хтось на побутові або тінейджерські теми.

— А які теми для жартів для вас під табу?

Артем Широкий:

— Перш за все намагаємося обходити тему якоїсь людської недуги чи трагедії. На це рука не піднімається. У нас є свої моральні цінності, принципи. Було кілька жартів на тему чорного гумору, але ми від них відмовилися. Інша справа коли, наприклад, на тему інвалідності жартує гумористична команда «Пішло Поїхало», в якій бере участь юнак на інвалідному візку. Він тримається на позитиві. Жартує над своєю недугою так, як нікому іншому не дозволено жартувати. Та й редактура не пропустить подібні жарти від когось іншого по формату.

— А ви здавали свої жарти на редакцію проєкту «Ліга Сміху»?

Максим Ворона:

— Обов’язково. Приїжджали за 8-10 днів і здавали всі жарти на редакцію. Було, що вона вносила свої правки. Як правило, редактори намагаються відібрати жарти під формат програми. Але в жодному разі вони не шкодять гумористам своєю коректурою. Навпаки роблять так, щоб телепередача була цікавою.

Сергій Миляєв:

— Є цензура. Своїми жартами не можна ображати людей похилого віку, з обмеженими можливостями. Бажано не чіпати тему алкоголю.

— Вміння жартувати якось допомагає вам у житті?

Артем Широкий:

— Певною мірою так. Якось ми поїхали до Харкова виступати в один із нічних клубів. Показали свій 20-хвилинний виступ, де Сергій представив один зі своїх коронних номерів. І по закінченню один чоловік взяв номер телефону нашого Сергія і десь через рік запропонував йому знятися в кіно.

— Сергію, а ти ж і зараз час від часу знімаєшся в кіно? Не думав про те, щоб повністю реалізувати себе в кіноіндустрії?

— Якщо жити в Києві і щодня відвідувати по кілька кастингів, то, можливо, так і було б. Якби сьогоднішні можливості та свободу вибору я мав у свої 20-ть, у мене могло б зовсім інакше скластися життя. Я пам’ятаю, як у 90-их ми їздили зі студентським театром по селах і виступали в клубах за мішок моркви та картоплі. І подібна ситуація була у більшості людей. Зараз творча людина має набагато ширші можливості. Вона може реалізуватися через YouTube, Instagram, TikTok. Треба просто не боятися викладати те, що ти вмієш робити. А кількість підписників покаже тобі рівень твого таланту. І, можливо, зробить тебе мегапопулярним.

— Ви підтримуєте стосунки з іншими командами з «Ліги Сміху»?

Юрій Заєць:

— Звичайно. У нас є своя гумористична тусовка. Нашій команді 21 рік, тому багатьох гумористів ми знали ще раніше, до участі в шоу. Пересікалися на різних корпоративах, грали в КВН.

— Як багато людей зараз ходить на КВН та різні гумористичні шоу, фестивалі?

Юрій Заєць:

— У Києві та інших мегаполісах багато. Зараз набирають популярності відкриті мікрофони, розвивається Stand Up. Але в Чернігові з цим поки що не дуже. Важко зібрати аудиторію навіть на виступ відомих коміків. Та й узагалі, скільки в нашому місті відомих команд, які беруть участь у популярних фестивалях, гумористичних шоу? Дуже мало. КВН, капусники в навчальних закладах не розвиваються. Молоді набагато цікавіше подивитися гумор у соцмережах, на YouTube чи Instagram, Тік-Ток. В Україні поки що не дуже розвинені різні жанри гумористичних виступів. Хоча процес пішов, і деякі з них набирають обертів. Можливо, буде якийсь сплеск після карантинних обмежень. Адже виступати перед живою публікою набагато цікавіше.

Сергій Міляєв:

— Через ситуацію з ковідом в мене зірвались гастролі у 26 іноземних містах. Концертні зали заповнені на 50%, але коли люди сидять через одне місце, то зі сцени здається, що зал все ж таки заповнений і аншлаг (сміється,- Авт.)

— Чи є відчуваєте певний страх перед виходом на сцену?

Артем Широкий:

— Мандраж присутній завжди. Ви ж розумієте, що до виступу ми заздалегідь готуємося. В день концерту зранку на репетиції виступаємо без глядачів, а потім до основної гри є пауза, коли ми можемо відпочити.

— Бували моменти, коли хтось забував текст на сцені?

Артем Широкий:

— На «Зимовому кубку» в мене таке було три рази, це можна подивитися в запису виступу. Звісно, в кожного з нас бувають такі моменти.

— Як це – жити з гумористом? Як ставляться до вашого хобі ваші дружини?

Сергій Міляєв:

— Дружина — це по суті мій редактор. Вона завжди скаже, що їй подобається, а що ні.

Максим Ворона:

— У мене зовсім не так...

Його перебивають інші члени команди, сміються

— Так, вона, напевно, завжди каже: «Який ти молодець!», тому ходиш такий гордий!..

— Як підбирається музика для виступів на сцені?

Артем Широкий:

— У кінці кожної сценки грає мелодія чернігівського виконавця Андрія Mimansa (Андрій Ярошенко). Бо авторські треки коштують дорого. Спочатку грала мелодія одного німецького гурту, але потрібно було сплачувати за неї десь 1000 євро за ефір. А Андрій нам подарував свою мелодію, за що ми йому вдячні.

— Якщо б ви змогли обирати тренерів у «Лізі Сміху», кого б ви обрали?

Артем Широкий:

— Можливо, Наталку Могілевську, нам імпонує її почуття гумору.

— Чи є жарти, які завжди «відстрілюють»?

Артем Широкий:

— Головне — акторська гра. Будь-який жарт можна обіграти, також важливою є харизма актора.

— Чи змінилося сприйняття гумору в глядачів?

Максим Ворона:

—Певно, змінилося. Раніше сміялися більше з легких та ненав’язливих жартів.

Сергій Міляєв:

— Якщо брати виступи стендаперів, раніше ніхто не міг подумати, що дозволять лаятися на сцені та жартувати про жіночу або чоловічу фізіологію.

— Чи виступали ви на проєкті «Розсміши коміка»?

Максим Ворона:

— Так, але це не потрапило до ефіру, можливо через «чорний гумор», але залу було смішно.

— Сміх подовжує життя?

Юрій Заєць:

— Так, ось мені вже 146 років...

— Де найближчим часом вас можна бути побачити на екранах?

Артем Широкий:

— У березні ми братимемо участь у проєкті «Імпровізація».

— Чи можете ви уявити своє життя без КВН?

Максим Ворона:

— КВН нам дав все, що ми маємо.

Юрій Заєць:

— Найголовніше, він нам подарував незабутні емоції, друзів, сім’ї та безліч нових зустрічей.

— Яке життєве кредо вашої команди?

Андрий Штанько:

— Пенсію вчасно!

Сергій Міляєв:

— Головне, щоб молочко було без пінки!

Артем Широкий:

— Гумор – це сім’я!

Валентина НАУМЕНКО
Поліна МОГІНСЬКА

Інші новини:


«Бо мусить хтось стояти незворушно і не пустити ворога далі...»

Петро Кощей ніколи не боявся армії. І міг би взагалі не служити. Бо вдома в Данівці на Козелеччині залишалися немолоді батьки, в яких він був єдиною пізньою дитиною. Але 2013 року хлопець пішов до армії, був на строковій службі в Білій Церкві. 2014 року не стало батька... А Петро тоді вже був в АТО і служив там на контракті.

2021-10-13 09:03