Аби земля не стала схожою на шахову дошку, або Чи розуміємо достеменно, що хочемо отримати від ринку землі?

2021-02-11 11:09

Ці дві цитати, які можна назвати афористичними — з розмови з Валерієм Кулічем, відомим підприємцем-аграрієм, власником групи аграрних компаній «ТОВ «Інтер». Говорив Валерій Петрович саме про ринок землі, відкриття якого дуже швидко наближається — 1 липня земельний закон скасовує мораторій і має запровадити ринок землі в Україні. Хоча як воно станеться й чи не буде пролонгації мораторію — покаже час. 

А й справді — чи розуміють українці, навіщо їм земельний ринок, чи одностайні ми в бажанні зберегти свою землю — цей безцінний ресурс для майбутніх поколінь? І чи не розігруватиметься тут незрозуміла «шахова» партія, котра зробить нашу землю місцями справді прямо й образно схожою на «шахову дошку», що буде ні на користь виробника, ні так само – споживача аграрної продукції?

— Валерію Петровичу, якими ви бачите перспективи аграрного бізнесу цього року, з чим сільгоспвиробники розпочнуть весняні роботи?

— Перспективи аграрного виробництва і світових ринків нині є досить позитивними. Світові ціни цьогоріч суттєво зросли, погодні умови нинішньої зими сприятливі для врожаю, бо сніговий покрив досить добрий, тому, сподіваємося, озимина гарно перезимує. А весна матиме достатню кількість вологи. Тому є гарна перспектива на посівну кампанію.

— Багатьох аграріїв тривожить 1 липня. Адже ринок землі у нас не виглядає досконало, а навпаки, на думку багатьох фахівців та експертів, має чимало ризиків.

— Що стосується ринку землі, який запрацює з 1 липня, то це, безумовно, основний ризик та виклик для всієї аграрної спільноти, незважаючи на те, що спочатку відбуватиметься продаж лише 100 гектарів в одні руки. Але й це може в перспективі призвести до парадоксу глобального виробництва, адже є ризик потрапляння на цей ринок іноземного і спекулятивного капіталу. І тут ми абсолютно не забезпечені запобіжниками стосовно доступу чужого капіталу, який скуповуватиме землю шляхом видачі кредитів на фізичну особу під заставу цієї землі. Так триватиме до 2024 року, коли відкриються «шлюзи» і все переводитиметься на юридичну особу. Тоді ж юрособи матимуть можливість придбати до 10 тисяч гектарів. А сьогодні відповідно сформований ринок орендних відносин може змінитися при продажі тих же паїв. І земля стане схожа на шахову дошку з вилученими земельними наділами. А відтак обробіток ускладниться, буде здорожчення вартості аграрної продукції, адже люди, які купуватимуть землю, робитимуть це не для того, аби її обробляти, а навпаки — щоби згодом спекулятивно продавати. І відповідно, ті роки, поки вона пустуватиме, зменшуватимуться обсяги виробництва продукції, оскільки там нічого не сіятиметься, і погіршіться родючість землі. Це, напевно, основна загроза, яку несе ринок землі. 

— Сьогодні говориться вже про гібридні покупки, тіньову скупку землі та інші оборудки, вигідні для іноземного капіталу. І аж ніяк— не для нашої економіки.

— Наразі існує певна собівартість сільгосппродукції, й аграрій може конкурувати з аграрієм у її виробництві та подальшому продажі. А ті, хто буде вступати в спекулятивне партнерство, просто вкладатиме гроші, щоби через певний час ту землю вигідно продати. Повторюся, це основний ризик і запобіжники поки що не забезпечені. 

Купити лише 100 гектарів землі – це, на перший погляд, не дуже багато. Навіть якщо поодинокий фермер і накопичить для цього потрібну суму — 150 тисяч доларів, то навряд чи він зможе конкурувати з іноземцем, який запропонує комусь отримати кредит. А правом купівлі може скористатися будь-який українець. Візьме кредит, купить землю, а через певний час продасть, кому потрібно, й отримає свою комісію — ті ж 5 тисяч доларів. А де ж країна, де виробники, де робочі місця? Тільки спекуляція: купити — продати. А хто нарощуватиме обсяги продукції? Адже у нас аграрне виробництво – найбільший гарант надходження валютної виручки до країни. Майже половина її. 

— Валерію Петровичу, ви — великий виробник. І як чинитимете в цій ситуації?

— У нас майже вся земля в оренді. Тому ми теж даватимемо своїм працівникам кредити, щоби вони викупляли землю з подальшою заставою. Наше господарство має забезпечити людей роботою. А вони купуватимуть землю і здаватимуть в оренду господарству. Мені важко конкурувати з іноземним капіталом. Але я купуватиму землю, щоби виробляти аграну продукцію. А не зі спекулятивною метою, аби через 5 років перепродати. Я не можу конкурувати зі спекулятивним капіталом. Хоча готовий конкурувати із сусідами-аграріями. Бо ми однаково рахуємо собівартість аграрного виробництва і вартість вирощеної продукції, забезпечуємо економіку підприємства, ми виплачуємо кошти на паї, зарплату. Окрім землеробства в нашому господарстві 1400 голів лише дійного стада. І ніхто сьогодні не дає відповіді, за рахунок чого ми його утримуватимемо, де братимемо корми. Держава нічого не гаран-тує, тільки на словах говорить, що вона зацікавлена в розвитку тваринництва. То, відповідно, має бути першочергове право купівлі землі, щоби було чим годувати худобу. Ці питання сьогодні є дуже проблемними і не врегульо-ваними. 

Ринок землі — і всі кинулися. А чи розуміємо, що в кінцевому рахунку хочемо отримати від цього ринку? Всі бачать кошти, котрі можна «срубить на земле» — не хочу навіть такими словами паплюжити українську мову. А що далі – здається, мало кого цікавить.

— Нині точаться суперечки й про земельний банк, заставу землі.

— Яку мову можна вести про земельний банк, якщо ринок землі відкривається з 1 липня? І ведеться обговорення, чи треба, чи не треба це сьогодні. Земельного банку не існує. Бо де кошти для його фінансового наповнення? Це те саме, що говорити в цей момент про страхову медицину. Отож із 1 липня запускається ринок землі, а відповідей на багато запитань і досі немає. 

— Сьогодні вже з’явилася похідна фраза: купувати землю вигідніше, ніж квартири...

— І це кажуть фахівці, які вирощують зерно, худобу? Швидше, ті люди, котрі не працювали на землі й нічого про це не знають. Сьогодні земля – це робоче місце, а для держави — валовий виробіток продукції, за який вона отрмує валютну виручку. Якщо людина купить замість квартири шматок землі, вона навряд чи її оброблятиме. А коли щось і зробить, то їй треба мати інфраструктуру, аби довести все до відповідного завершення і продати продукцію. Тож це нонсенс. 

Теоретично, ці 100 га, що прописані в законі, має купувати фермер, котрий 5-7 років працює на землі, а не будь-хто. От спробуйте купити в Німеччині, Франції чи Італії землю чи виноградник. Та ви маєте прожити в цій країні певний час і пропрацювати на землі, щоби була підстава вам ту землю продати. Основне, що дає земля, — це робочі місця і виробіток валової продукції. Землю не можна продавати, як квартиру чи об’єкт нерухомості. Земля – це основна дохідна частина держави, завдяки їй повинен вироблятися валовий національний продукт, який має продаватися. 
Тому держава має заохочувати її обробляти. 

— Як і розвивати тваринництво…

— Але цим законом про ринок землі ми можемо вбити й тваринницьку галузь. Бо тим людям, які утримують поголів’я рогатої худоби, є виробниками продукції молока та м’яса, ніхто гарантії не дає, що у них залишаться гроші під кормову базу. І чим будуть тваринники годувати худобу? Іноземний капітал із великими ставками — наші фермери не зможуть із ним конкурувати. Хто і де дає відповідь не поставлені запитання? Немає обіцяних дотацій сільгоспвиробникам. Бо карантин, локдаун і малий бізнес потребує допомоги. Нема коштів у держави. Європа ж дотує 300-500 євро на гектар, є дотації і на корову. Тож тепер зрозуміло, чому в магазинах польське молоко може коштувати дешевше від українського? Бо воно дотується. А як нам із дотованим продуктом конкурувати? Як просуватися на євроринок із їхніми квотами, коли ми і вдома не конкуренти імпортерам. Бо наш ринок навстіж відкритий для іноземного виробника. А власного ми просто знищуємо. Хоча натомість треба підтримувати власний ринок і власного виробника. 

— Хотілося би від вас почути, що надія є... 

— Вона завжди є. Тому виживатимемо і в таких у мовах. Але це не допомагає розвитку аграрного сектору економіки. А ще є ризик — що викине знову наша держава. Бо аграрний сектор інерційний, щоби тварину ввести в дійне стадо, треба 2 роки. Ось останній приклад. Верховна Рада понад місяць тому прийняла закон, яким знижено ставку податку на додану вартість для аграріїв. А президент не підписує його і невідомо, чи підпише. І як планувати власну економіку?

Але — будемо працювати, поки є можливість. Є така напівжартівлива фраза про дві речі, що не можна відкладати на завтра. Це кохання і робота — бо ні того, ні іншого завтра може й не бути. Тому — будемо кохати й працювати.

Розмовляла Людмила ПАРХОМЕНКО

Інші новини:


«МарЛені» – прем’єра в облмуздрамтеатрі

3-го та 4 грудня Чернігівський облмуздрамтеатр ім. Т. Шевченка запрошує на прем’єру – «МарЛені» – кабаре-бенефіс для двох актрис в одну дію.

2021-12-03 06:37