Голоси...

2021-02-10 12:54

…нас оточують повсякденно й цілодобово. Не чужі – так свої. Минулої п’ятниці побачила на сцені Чернігівського молодіжного театру виставу за п’єсою одеситки Оксани Маслової «Голоси в голові» (режисер-постановник Володимир Сурай).

Дослідники кажуть, нібито щодоби в людській голові тусується не менше ніж шістдесят тисяч різних думок. Щоправда, незрозуміло, як і чим ті вчені рахували.

Якщо погуглити фразу «голоси в голові», слухняний інтернет видасть вам перелік діагнозів, клінік і фахівців, до яких вам конче треба звернутися. Щоби заткнути пельку тим бешкетникам-голосам. Пігулками.

А тут от – вистава. Думки – в матеріальних образах, людських. Кожна думка пхинькає про своє, тягне ковдру на себе, дратує кепськими спогадами, хоча вже час спати. А життя ж проср...е (твердить одна з думок), якщо сказати м’якше — згаяне, котре минуло марно). Бо мама таки мала складну долю й виживала, як могла, отже не чіпай мамину долю, ой, не чіпай! А вікно багатоповерхівки відчинене (чом би не ступнути за кілька секунд у вічність і дізнатись, що там, у потойбіччі?), а тут он – холодильник ыз морозивом спокушає, як ніколи раніше. Та й морозиво у виставі , загалом, непросте, саме ним заманив маніяк колись маленьку дівчинку (вона теж один із Голосів).

Маячня? Можливо. Але ж той, хто не має періодично маячні у своїй голові, то нехай кине в мене значком обурення. 
Маємо всі. Час від часу. І це нормально.

Однак головне мені що? Власними думками треба керувати. Інакше вони, відпущені на волю, почнуть керувати тобою.

* * * 
Позитив – у тому, що сучасна українська драматургія є. Вона живе. Її бачать. Її чують. І не лише в Україні.

P.S. П’єсу Оксани Маслової «Думки в голові» (cтворена 2017 року) відібрали для міжнародної програми Next Stage Europe в Отто Ханс Театр Літературного фестивалю в Потсдамі (Німеччина). На Next Stage Europe показали уривки п’єс сучасних драматургів із чотирьох країн Східної Європи: Вірменія, Грузія, Росія та Україна. Україну представляла одеситка Оксана Маслова.

Інесса ФТОМОВА

Поговори з собою...

З тими, що у своїй голові, ми час від часу спілкуємося. І навіть інколи разом п’ємо каву. Увечері, на кухні... А от із чужими... Тієї жінки у виставі, котру ми насправді не бачимо, але чуємо всі її поривання і печалі, вигадані й невигадані історії та провини, до яких домішано трохи радощів та дитячі й дорослі думки — довелося поговорити після прем’єрної постановки в Молодіжному. До речі, у цій виставі чернігівці стали першовідкривачами. П’єса ця вперше поставлена на сцені саме тут. Її читали на сцені в Німеччині. Була ще радіоп’єса. Отож для Чернігова — це власне ноу-хау. 

У мене запитали, чи може бути ця вистава для підлітків? Для 16-17-літніх? Чом би й ні? Діти та юнаки й дівчата сьогодні проходять різні стадії сприйняття й неприйняття себе. У них «думки тихі», як, наприклад, у героя практично однойменного непростого фільму, що вийшов з українського прокату. Тому варто, аби з голосами, що навіюють темні думки, сперечалися голоси світлі. І перемагали. 

У цій виставі дивні персонажі. Вони — голоси. Юлія Матросова — Малюк, Тетяна Салдецька — Філософ, Інна Атрошенко — Дорослий, Руслана Остапко — Критик, Катерина Широкорад — Травмована дівчинка, її донька Фаїна Широкорад — Маленька дівчинка. А Валерія Чокурашвілі — грає дихання. Різне. Тихе, знервоване, перелякане, трішки радісне... А ще Валерія і маленька Фаїнка — то світлі голоси мами й доньки... Така от сучасна і непроста психологічна вистава для нашого напруженого сьогодення... Про це — розмова з акторами. 

Валерія: 

— У кожного із нас в голові є різні думки. Лягаємо спати й починаємо аналізувати: це я зробила правильно, це ні. Відтак я в розпачі. Та ні, пробачу себе, все владнається. Краще з’їм морозива. Тобто ця вистава – те що часто відбувається в голові кожної людини. У нас — на прикладі жінки з особливою історією. Вона «за кадром». Голоси ж, міркую, існують для того, аби отримати баланс...

— І помиритися з собою...

Катерина: 

— Мій голос — Дитина травмована Всі болісні переживання – як рубці на нашому тілі. Те, що мучить, варто не відкладати в довгий ящик і в куточок серця та намагатися забути. Проблему треба прийняти й подивитися їй у вічі. Жінка з вистави хворіла, відчувала себе винною за батька, маму. А якось маленькою дівчинкою повелася на морозиво, яким її підманив дорослий дядечко-збоченець... 

Інна: 

— Я — дорослий голос. Чому мій мозок витягають із голови й кладуть назад? Бо дорослі то вмикають голову, то вимикають… Як у житті. Але мислять раціонально. Головою. А почуття у них відходять на другий план. У виставі всі жінки. Це сталося, може, й випадково. Але жінки емоційніше переживають життя.

Руслана: 

— У мене скрізь зубаті голови. Три — на голові. Ще — на руках, на грудях. Зуби – бо жінка бореться все життя. Мій голос — критика — злий. Бо хоче, щоби жінка змінилася. Стала щасливою. І мала гарне життя з дітьми й чоловіком. Тому я такий кусючий критик. Але забагато критики — погано. Бо можна навмисне випасти з життя. Як із вікна...

— Не важко грати цю виставу?

Руслана: 

— Тут постійно щось нове відкриваєш. Нові емоції. Сьогодні ми вперше одразу відчули співпереживання глядачів. Вони спорідненно включилися в спектакль. Фінал теж вражає. Всі мовчать. І думають…

Валерія: 

— Спектакль дає простір для думок та емоцій. Аби у глядача все склалося з виставою, треба побути сам-на-сам із собою, пропустити її через себе й переосмислити. 

* * *
Акторки спитали, чи є в мене свої голоси. Так, відповіла їм. Я теж іноді говорю сама з собою. Спочатку я критик. Потім у всьому винувата. Опісля себе жалію. Мені так прикро, що мене не розуміють. Далі витягую себе. Кажу: а що сталося? Все ж добре. Зараз треба спати. Але спочатку продумай завтрашній день. Що й за чим. Що головне. Ти ж на правильному шляху. Останнім має бути голос позитиву й любові до чогось чи когось.

У виставі остання сцена, коли проходять просвітлені постаті мами й доньки... 

І ще один позитивчик. Маленька акторка Фаїна Широкорад створила всі малюнки для афіші. І вони радісні.

Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото Марії ДОМАШЕНКО

Інші новини:


Чернігів увійшов до топ-5 рейтингу міст України

Чернігів посів четверте місце у рейтингу найкращих міст України за результатами щорічного Українського муніципального опитування Міжнародного республіканського інституту. Результати дослідження оприлюднило видання «Новое время».

2021-09-24 13:14