Ніна Лемеш у кожній життєвій ситуації вміє бачити позитив

2021-01-22 13:44

Ніну Лемеш знають не тільки на Чернігівщині чи в Україні. Вона відома у світі біатлоністка, котра завжди була цілеспрямованою і боролася за перемогу. Не розлучившись остаточно зі спортом, пані Ніна наразі долає нові обрії. Була заступницею міністра молоді та спорту України. А сьогодні — перша заступниця голови Чернігівської обласної ради. Місцеве самоврядування в новому форматі нині потребує серйозних зусиль та підтримки. А Ніна Лемеш звикла долати труднощі та нові рубежі.

Вона дивовижна жінка, дружина і мама, у неї сміливі та зважені погляди на життя. Отож давайте відкриємо для себе нову Ніну Лемеш.

— Пані Ніно, ви знову в Чернігові. Скільки за останній рік подій відбулося у вашому житті... Ви були керівником Департаменту сім’ї, молоді та спорту Чернігівської облдержадміністрації. І коли там склалася, на думку нашого видання, неприпустима ситуація, ви вийшли з неї з честю. А через невеликий проміжок часу стали заступницею міністра молоді та спорту України, що свідчить про вашу порядність і компетентність у зазначеній сфері. Але — ви повернулися на свою Чернігівщину. Нині — депутатка обласної ради від політичної сили „Рідний дім”, перша заступниця голови Чернігівської обласної ради. Розкажіть про цей важливий у вашому житті крок. І що ви наразі відчуваєте?

— Я, пані Людмило, зараз згадує інтерв’ю з вами, яке відбулося 2003 року. Ви прийшли до нас додому, аби розповісти про маму-біатлоністку, котра їздить на світові змагання, та її родину... І сьогодні у вашому запитанні я відчуваю той давній позитив. І розумію, що, запитуючи про всі минулорічні теми, ви на моєму боці.

— Так. Пам’ятаю те перше знайомство. І перше спілкування з вашою родиною. Ви з чоловіком так захоплено опікувалися вашою донечкою. А ще ви, пані Ніно, з такою гордістю говорили про біатлон та змагання... Відтоді, як і тисячі вболівальників, я слідкувала за вашою спортивною кар’єрою і «тримала кулачки» за вас на змаганнях. Опісля у нас були ще інтерв’ю. І з усього було видно, як ви волієте здолати чергову вершину, як уболіваєте за наш спорт, у тому числі й олімпійський, за нашу Чернігівщину, котра вже стала для вас рідною... Хоч нині активний спорт уже позаду, але у вас є інші старти.

— Для людини, яка обирає спорт, а ще досягає в ньому успіхів, це добре — що цей спортивний час закінчується. Так-так. Адже фізичні дані з віком змінюються, і вже важкувато конкурувати з молоддю. Однак повторюся, це — величезний плюс, коли треба закінчувати з великим спортом. Хоча спочатку здається, що то неймовірна втрата. Проте з часом розумієш: ти можеш спробувати щось нове й цікаве. І корисне для себе й інших. Адже в різні періоди життя — свої цінності і свій вибір. 

Звісно, це непросто. Адже маєш знання, досвід, навички у своїй сфері. А потім мусиш учитися новому і бачити поруч людей, котрі компетентніші за тебе... Для жінок тут є чудовий вихід — піти в декретну відпустку, народити дитину. (Усміхається. — Авт.). І з тобою буде твоє неймовірне маленьке щастя, якому ти віддаватимеш увесь свій час і любов. А далі — будуть нові перемоги на нових шляхах.

Але повернемося до року минулого. Кожна людина періодично підбиває підсумки свого життя і діяльності. Позаминулі роки, сидячи за новорічним столом із родиною, ми згадували, як разом подорожували, їздили в гості, як Анастасія закінчила черговий навчальний рік, які в Артема спортивні досягнення... А в останні хвилини минулого року я сказала чоловікові, що підсумовувати 2020 рік не хочу. Він був настільки суперечливим, настільки неоднозначним , стільки подій у ньому відбулося... Однак я не скажу, що глибоко видихнула, радіючи, бо непростий рік закінчився. Все-таки, я безмежно вдячна моєму 2020 року. 

— Приймете обласний бюджет — і видихнете...

— Так, зараз уже зовсім інші завдання. Але мене радує те, що є нові виклики й нові професійні завдання. І навіть сімейні. А це значить, що я рухаюся вперед. І є сходинки вгору. Хоча зі сходинки заступника міністра я нібито спустилася на сходинку місцевого самоврядування. І після обрання заступницею голови обласної ради я, активна користувачка соцмереж, свідомо не повідомляла про це на своїй сторінці в ФБ. А зробила це після того, як розпочала виконання своїх обов’язків. Сьогодні самоврядування — одна з найголовніших історій України. Тому і для країни, і для мене це новий досвід, цікавий. Перспективний, який дає величезні можливості й зобов’язання. Часу просто вчитися немає. Треба разом працювати не покладаючи рук і робити багато результативних кроків, які би відчули жителі Чернігівщини. 

Стосовно звільнення з Департаменту ОДА... Якби я там залишилася, то й досі б відповідально працювала. А відтак для мене відкрилися нові обрії. Тоді я не знала, якими вони будуть. Ішла нібито в нікуди. Тим більше, я не вмію для себе домовлятися про щось наперед, готувати підґрунтя... Але от сталося — як сталося. 

— Нині ради — й обласна, й районні отримують новий шлях у децентралізації. Як буде виглядати на цьому тлі облрада? Що залишиться в минулому, які нові повноваження з’являться в її роботі?

— Ці питання сьогодні, на жаль, залишаються відкритими. І так — ще з 2015 року. Хоча тоді перспективи звучали, як на мене, чіткіше. В обласній раді сьогодні з прав, повноважень, обов’язків жодних змін не відбулося. Але життя показує, що місцеві вибори завершили первинну ланку децентралізації. Всі ОТГ наразі створені. Як і нові райони. Ліквідуються старі райдержадміністрації і ради. І це мусить якнайшвидше завершитися. Адже люди, що живуть у громадах, мають розуміти, які послуги вони отримують, на якому рівні функціонал громад, районних та обласних рад і адміністрацій. Можливо, сьогодні й відносини обласної ради та ОДА тільки підкреслюють назріле перетворення облдержадміністрацій на префектури чи виконкоми. А, як наслідок, протистояння між депутатами гальмує виконання тих конкретних завдань, що їх ставлять перед нами наші виборці. Людям, загалом, не особливо цікаво, яка структура і навіть — хто нею керує. А головне, аби працювали ті установи, що мають забезпечити життєдіяльність громад, області, країни. Це основне.

— Сесія, котрій конче потрібно затвердити бюджет, може відбутися під час локдауну?

— Ми розмовляємо 15 січня. А Чернігівщина досі без обласних програм, дуже важливих для всіх. І не прийнято бюджет-2021. Так не може тривати довго. Бо ми не живемо повноцінно, а існуємо. В локдаун сесія не заборонена юридично. Хоча це й не дозволено. Такий парадокс. Тому скликання сесії в цей період викликало би, напевно, чергову бурю політичних заяв і гасел...

— Є якийсь поступ на зближення депутатів, облради й ОДА?

— У локдаун зближення навряд чи можливе, жартома кажучи. У мене сьогодні внутрішньої напруги немає. З багатьма депутатами я знайома. Ми обговорюємо різні питання. І деякі депутати, котрі не відвідують сесії, розуміють шкоду ситуації для області. Але вони підпорядковуються рішенням своїх політсил. Не знаю, що вони відповідають своїм виборцям, які запитують: коли ж їхній обранець почне працювати. До того ж є закон про депутатів місцевих рад, де чітко прописані зобов’язання перед виборцями, серед яких і таке: депутат зобов’язаний відвідувати засідання сесій, комісій, бо це його безпосередня робота. Особисто мені хотілося б, щоби на рівні, наприклад, обласних рад не було коаліцій, фракцій, а були політичні сили, налаштовані на співпрацю. Наша область не дуже потужна фінансово. Тому розподіл бюджету особливо важливий. А депутати отримали його надвечір, у день, коли мала відбутися сесія. Звісно, досконало розібратися не було змоги навіть в обранців «зі стажем». Тому депутати би просто «кнопкодавили» на сесії. Бо конче треба було прийняти бюджет. Тому в неприйнятті був свій позитив. Тепер у депутатів є можливість досконало всі документи вивчити. І розібрати все на комісіях. 

— Промайнуло в мережах, що коаліція трьох партій в облраді може піти на поступки, віддавши керівництво, наприклад, комісіями, іншим політичним силам, аби рада врешті запрацювала повноцінно...

— Комісія — це дорадчий орган. Вона має вивчити питання і надати рекомендації. А сесія приймає рішення. Наразі мова про предмет торгів. А чи є в тому сенс? Так само, наприклад, чи є предметом торгів обрання голови обласної ради? Людина, що трохи цікавиться політикою, скаже, що так. Але на сесійне засідання 3 грудня була зазначена лише одна кандидатура на посаду голови. Аби було хоча би дві, то з’являлася би боротьба політичних складових. І коли би голоси відтак розділилися, приміром, на 33 і 30. Тоді би, можливо, був момент торгів. Стосовно непрозорості обрання очільниці облради — так кандидатура ж була одна! Скажу ще, що нині ситуація, яка склалася, тільки об’єднує три політичні сили. Бо депутати коаліції прагнуть працювати, як того вимагають закон і виборці. Вони хочуть реалізовувати своє політичне право. Ми проводимо оперативні наради, є багато роботи — звернення громадян, питання з комунального майна, взаємодії з ОТГ, децентралізації... 

— Сьогодні ви і пан Загайний, заступник голови ОДА, зустрілися.

— Нині у нас не прийнято обласні програми. Над ними попрацювали комісії, які є діючими. Так само профільна комісія з питань бюджету й фінансів опрацювала бюджет. У депутатів є свої бачення й пропозиції. На ці комісії були запрошені керівники структурних підрозділів ОДА, але вони не з’явилися. Тому перший заступник голови ОДА завітав до мене з робочими питаннями. Ми не обговорювали координацію взаємодії керівників ОДА і облради. Ці повноваження нам не делегували. Ми говорили про обласні програми, які потребують фінансування. А отже, ми торкнулися й бюджету на 2021 рік. Також домовилися стосовно реалізації шести проєктів Міністерства розвитку громад та територій України. Вони стали переможцями. І їх реалізація має відбутися цьогоріч за рахунок і коштів держбюджету, отриманих від ЄС. Навряд чи хоч один депутат буде проти співфінансування. Також було й технічне питання стосовно приміщення, яке належить до комунального майна облради. Як бачимо, амбіції не грають на користь області, бо конкретна робота не чекає.

— Пані Ніно, спорт і політика схожі?

— Якщо я спорт розумію досконало глибоко, що й не кожний спортсмен так його розуміє, однак не можу сказати, що сьогодні так само глибоко розумію всю політику. Я сама собі ставлю багато питань і не на всі достеменно можу дати відповідь. Через три роки знатиму ідеально! Стріляти точно в яблучко в спорті я знала — як. А нині — довше цілитимуся, аби дуже тонко потрапити в десятку. В політиці свої форми, методи й принципи. Для мене сфера спорту й сьогодні найпоказовіша в діяльності людини. Є медаль — є результат. В інших сферах інакше й розмитіше. Я була керівником департаменту, який розробляв програми розвитку фізкультури й спорту. То було непросто, аби все врахувати й мати відповідні фінансові призначення. Тому я сьогодні наполягатиму, аби кожен розробник обласної програми ще раз переглянув результативні показники, які мають бути кількісними та якісними. Бо ми повинні розуміти, що через 5 років, виконавши цю програму, громада отримає конкретний якісний результат. 

— Робочий день у вас став коротшим чи довшим порівняно з міністерством?

— Однозначно, в мене стало вільного часу більше. Бо формувати державну політику — то одне завдання. А місцеве самоврядування творить свою регіональну політику. І на цьому рівні трішечки простіше. Є й важлива складова для мене — як для жінки. У Києві я жила сама, а сім’я залишалася в Чернігові. Тому робочий день я продовжувала й після роботи. А робочий час загалом я рахую кількістю результативних показників. Коли ми готували сесії, а вони не відбувалися, я вважала, що за цілий день, і не тільки, я нічого не зробила... 

— Ви працюєте у Чернігівському Відділенні НОКу?

— Це та, мабуть, моя третя дитинка. Якщо спортсмени виходять на високий рівень і живуть відрізок життя у великому спорті, вони його остаточно ніколи не залишать. Періоди ставлення до спорту будуть різними. І настане врешті період, коли буде й професійна цікавість, і розуміння, що це частина твого життя. Так само й НОК. Я дуже вдячна НОКу і його президентові Сергієві Бубці, який створив олімпійську сім’ю. Бо це не просто робота чи сфера діяльності, а набагато більше. І я є частинкою цієї сім’ї. Тут мої колеги. І можливість реалізуватися — підказати, допомогти. А в НОКу дві величезні складові. Перша — участь олімпійської команди України в Олімпійських іграх. Ця робота триває постійно. Після Олімпіади наступного дня починається підготовка до нової Олімпіади. Друга складова — розвиток олімпійського руху в країні й конкретному регіоні. У нас це предметно й показово. Я заступниця голови Комітету НОК України по роботі з регіональними відділеннями. А в області — заступниця голови Відділення НОК України в Чернігівській області Валерія Куліча. Наше ключове завдання — розвиток і пропаганда олімпійського руху в чернігівському регіоні. Це робота з дітьми, підлітками, ветеранами спорту. Таке спілкування дає багато позитивних емоцій, бо ти бачиш очі дітей, які просто горять. І цих юних спортсменів треба виховувати, вирощувати. Таким чином отримуєш зворотній зв’язок. До речі, наше Відділення є одним із кращих в Україні. 2016 року ми стали переможцем всеукраїнського рейтингу. 2019 року посіли 4 місце. І це при тому, що отримуємо мізерні кошти з бюджету порівняно з багатьма іншими регіонами. 

— Ваша сім’я спортивна? Ви, наприклад, разом їздите кататися на лижах у Буковель.

— На жаль, ми два роки вже не їздили... То моя робота в міністерстві, то локдаун... Але в березні все ж, думаю, спробуємо. Діти вже підросли. І в них часто свої інтереси. Анастасії 18 років. Нині вона навчається в Українській академії лідерства. Це не освітянський заклад, а освітянська програма, створена громадською організацією „Українська академія лідерства”. Тут дуже сучасна освіта. І Настя обрала її, хоча вступила в кілька вищих навчальних закладів. Ми довго міркували, але дослухалися до думки доньки. До речі, Настя займається спортом в академії, бігає напівмарафон. А в школі вона займалася й художньою гімнастикою, й плаванням, і легкою атлетикою. Але більше для себе.

Артем — вихованець обласної ДЮСШ, відділення боксу. Йому 13 років. У нього вже є свої перемоги й поразки. Я, звісно, би хотіла, аби він обрав біатлон, тут я би могла і допомогти, і щось би підказала й порадила. Але в сім’ї ми, повторюся, дослухаємося до бажань дітей. І Артем обрав свій спорт. Загалом же, наша сім’я завжди вела і веде здоровий спосіб життя. Є такі чудові змагання «Тато, мама, я — спортивна сім’я». У них беруть участь діти до 10-ти років і батьки. Ми з Анастасією були на всеукраїнських змаганнях і займали призові місця. З Артемом також були призерами. Тому й зараз у Ялівщині час від часу бігаємо — я, чоловік і Артем. У мене, як у спортсменки, взагалі є потреба у фізичному навантаженні. Це, власне, свідоме ставлення до свого здоров’я. Любимо лижі. А ще я катаюся на нашій ковзанці. Артем приходить із тренування і кличе мене на ковзани. Чоловік також приєднується, коли в нього є час. 

— Ви просто показова сім’я. Кажуть, дружина — берегиня домашнього вогнища. Але в силу спорту ви часто були далеко від родини. То ж як це вдалося? І як зробити, щоби в сім’ї було так дружно, так тепло?

— Кажуть, усі щасливі сім’ї щасливі однаково... Але коли тато, мама й дитина йдуть і усміхаються, це лише картинка. А що відбувається в сім’ї насправді — знають лише вони самі. Наша родина й типова, й особлива, бо це лише наші стосунки. І не можу сказати, що в нашій всі добрі відносини й традиції створила дружина, тобто я. Тут я повинна подякувати своєму чоловікові. Бо чим гостріші ситуації виникали і в родині, і в моєму професійному житті, тим більше Володимир мене підтримував. Наприклад, ми офіційно одружувалися, коли Настуні було півтора рочку. І я вже говорила, що досить реєстрації. Але саме Володимир наполіг на урочистостях. На білосніжній сукні, гостях і весіллі. І я відчула, наскільки для дівчини це важливо. І була дуже щасливою нареченою. 

— Що ви на Новий рік отримали під ялинку?

— Загалом, я людина практична. Багато речей просто захаращують наш простір. І Володимир це знає. Він довго питав мене, що би я хотіла в подарунок... Скажу, що мене мало цікавить матеріальне. І дуже хвилюють емоції. Проведений разом час. Наприклад, у новорічну ніч я 40 хвилин танцювала в компанії сина й чоловіка. Емоції у мене були, коли ми з Настею ходили до Національного академічного театру опери та балету України на «Лускунчика» та «Віденський вальс». Прекрасні емоції, коли дарую я сама... Тому обрала подорож. Байдуже, куди. Чи в області, чи до мами в Гребінку, чи в Карпати, чи за кордон. А ще отримала гарне червоне сухе вино й чудові, просто дивовижні цукерки. Син же вручив... 100 доларів. Сам назбирав. Він інколи раптом дає мені 50 гривень і каже: «Мамо, це тобі на каву...» Таке вражає. Тут йому тато за приклад. 

— Пані Ніно, ваша посада пов’язана з дрес-кодом. А який стиль вам імпонує? 

— Я, можливо, за період роботи в департаменті та міністерстві остаточно визначилася, що мені найбільше пасує діловий класичний стиль. Костюми звичайні і брючні. В них я почуваюся комфортно. Романтичні сукні є. Але вони з’являються за необхідності. Частину речей я віддаю сестрі, племінницям і мамі. Не люблю, коли в гардеробі одяг, який уже не ношу. До свята нового року якось придбала сріблясту сукню з паєтками. Настя мене не зрозуміла. Хоча я вважаю, що інколи треба бути інакшою. Туфлі на високих підборах люблю. Я у них на роботі почуваюся комфортно. Прикраси ношу нечасто. Годинник. Сережки. А на шиї хрестик. Так мені заповіла бабуся. Отож тут мінімалізм.

— А улюблені парфуми Ніни Лемеш?

— Сhanel No, Сhanel Chance, Elizabeth Arden 5th Avenue, Elizabeth Arden White Tеa… Залежно від пори року чи настрою…

— Ви водійка? Вмієте кермувати?

— Так. Трас я не боюся. Навіть засніжених. Але я просто користувач. Особливих почуттів до авто не маю. А в облраді у мене, за посадою, є службова автівка. І водій є. У Києві ж такого не було, але я любила після роботи в міністерстві повертатися додому пішки. Допізна працювала, але ходити вулицями не боялася. Це були гарні прогулянки. Я, рухаючись, обмірковую ситуації, будую плани...

— Кухня — це ваше? Що любите готувати ви й чим балує чоловік?

— Коли я поверталася на вихідні додому з міністерства, чоловік, мимоволі навчившися гарно готувати, часто зустрічав мене романтичною вечерею. Він уперше приготував неперевершений плов! Купував на базарі м’ясо, спеції. Вийшло просто досконало. Загалом же, дуже вдячна мамі свого чоловіка Валентині Іванівні. Вона опікувалася й Володею, й дітьми, коли я працювала в Києві. Готувала й наводила лад удома.

А я, наприклад, маю свій рецепт сирників, котрими смакує родина. Увесь секрет — додаю не борошно, а манну крупу, яка розбухає дві години. 

— Улюблені квіти?

— Польові. Величезний букет ромашок мені не гірший від оберемку троянд.

— Пані Ніно, наше традиційне запитання — про ваше життєве кредо.

— Жити з любов’ю. І в кожній життєвій ситуації знаходити й бачити позитив. Рухатися завжди й скрізь: тілом, розумом і душею.

Спілкувалася Людмила ПАРХОМЕНКО
Фото Мар’яни ХАРДІ та надані респонденткою

Інші новини:


Запобігти страшній недузі

У  Всесвітній день боротьби з раком молочної залози варто вкотре привернути увагу суспільства до проблеми цього захворювання. Адже цей вид раку посідає перше місце в структурі онкологічної захворюваності у жінок. І в зоні ризику − кожна представниця прекрасної статі репродуктивного віку.

2021-10-25 11:53