Історія Алтая. З вулиці — в сім’ю

2019-08-09 07:30

Як часто ми обираємо картинку замість змісту? Або, якщо говорити про тварин, то наскільки зовнішність і родовід важливіші для багатьох із нас за характер домашнього улюбленця? Звісно, немає нічого поганого в тому, щоби хотіти собі чотирилапого компаньйона певної породи. Однак є й ті, хто обирає за іншими критеріями, за покликом душі. 

Саме так з’явився пес Алтай у сім’ї Руслана і Людмили – режисерів знаного в Україні та у світі Театру тіней із Чернігова. Щоби дізнатися подробиці «всиновлення» собаки з притулку та про те, як такі тварини приживаються в сім’ях, ми зустрілися з Русланом за чашкою чаю. Був присутній і сам герой статті.

– Руслане, перш ніж перейти безпосередньо до бесіди про нового члена вашої сім’ї, розкажіть, над чим нині працює Театр тіней, які значні виступи мали останнім часом.

– Цієї весни ми їздили виступати на Американське шоу талантів, де нашим театром були дуже задоволені. Ефіри цих шоу вийшли на телебаченні у Штатах буквально пару тижнів тому. Ще цьогоріч ми відвідали з виступами нові для нас країни – Нігерію та Туркменістан. Сьогодні ввечері відлітаємо до Болгарії.

Більше року співпрацюємо з режисером із Києва, маємо три номери й хочемо зробити разом повне годинне шоу. Наразі, по суті, цим і займаємося. Також є думки, що наш жанр зрозумілий у будь-якій країні, адже мовний бар’єр відсутній. А також люди з обмеженими можливостями слуху нічого не втратять із сюжету, оскільки у нас відсутнє мовлення. Ми хочемо зробити новий номер і спробувати попрацювати з такими людьми. Спочатку з нашими чернігівськими організаціями. Отакі плани. 

– Дякую! Переходячи до головної теми нашої зустрічі, розкажіть, як узагалі з’явився у вашій сім’ї пес? Чому саме такий і чи не хотіли ви взяти породистого собаку? 

Ми з Мілою давно думали про собаку, час від часу говорили між собою. Спочатку хотіли лабрадора чи золотистого ретривера, оскільки ці собаки розумні та зазвичай мають легкий характер. Однак потім у соцмережі я натрапив на сторінку Чернігівського ветеринарно-стерилізаційного центру «Крок до тварин».  Там побачив відео, де був і Алтай, він стрибав та грався з волонтерами. І тоді ми вирішили: навіщо шукати собаку, якщо у нас вистачає безпритульних? Спочатку я сам побував у центрі, а потім уже поїхали вдвох і забрали Алтая.

– А чи не було сумнівів, адже він уже дорослий? Між іншим, скільки йому років?

– Приблизно трохи більше двох. Спочатку ми думали взяти цуценя й виростити. Міркували: оскільки Алтай – дорослий собака, то може не прижитися чи ще щось. У нього до нас було чотири сім’ї. Але Алтай «увімкнув» усю свою акторську майстерність і дивився на мене такими очима, що я одразу здався. А коли ми приїхали наступного разу вже вдвох, то я йому теж підігравав. Саме так він у нашій сім’ї і з’явився. Додатковим важелем за те, щоби взяти саме дорослого собаку, було те, що з цуценятами саме хазяї мають лишатися постійно протягом трьох місяців. З нашим графіком це неможливо – адже виступи театру регулярні й доводиться від’їздити на кілька днів. 

Узагалі, коли ми взяли Алтая, через місяць потому мали разом із Мілою їхати в іншу країну, однак не змогли лишити нового члена сім’ї на когось із родичів чи знайомих, бо ще мало часу минуло, як Алтай у нас з’явився. Тому я залишився з ним.

– Алтай одразу до вас звик чи були якісь моменти?

– Він дуже привітний пес, однак через тиждень, від того дня, як ми його забрали з центру перетримки, втік (усміхається).  Ми з ним тиждень гуляли одним маршрутом на Подусівці, і я думав, що пес уже звик, тому дозволив йому погуляти в лісі без повідка. Спочатку Алтай був біля мене, а потім щось помітив у траві й відбіг. І так потроху відходив від мене. Я йшов за Алтаєм, однак коли ми вибралися з лісу, загубив слід собаки. Шукав по району, а виявилося, що пес побіг до П’яти кутів – на місце, де раніше гуляв. Там його знайшли, а ми з’їздили забрали. Після цього випадку я півроку не відпускав Алтая з повідка.

– А який він удома, а також при зустрічі з іншими тваринами на вулиці? З іншими людьми? Адже пес виховувався вулицею. 

Алтай – дуже привітний пес. І на диво вихований. Удома практично немає зіпсованих ним речей. Що він може зробити – це спробувати знайти щось смачне та з’їсти. А ще, коли мене немає вдома, бере до себе на диван мої капці. Це спосіб привернути увагу. Ми спочатку йому виділили окрему кімнату, однак Алтай усе одно постійно біля нас – куди ми, туди й він. І згодом переїхав у коридор, а потім ми здалися і його килимок перекочував на диван (сміється).

Із собаками Алтай привітний, котів, яких знає по двору, також не зачіпає. А от коли бачить якусь незнайому тварину, то у нього вмикаються інстинкти мисливця й може погнатися. Наприклад, у лісі бігає між деревами за білками й може довго стояти під деревом, на якому ті знайшли притулок. Звісно, слідкуємо, щоби він не заподіяв шкоди.

Що цікаво, це й на нас вплинуло – раніше ми знали тільки сусідів, які в будинку живуть найближче до нас. А зараз, виходячи у двір, вітаємося з усіма. Алтая і діти всі знають, а ми познайомилися з іншими власниками тварин – у домі їх виявилося багато. 

– Руслане, а бувають якісь курйозні ситуації з собакою?

– Наприклад, на дачі робимо шашлики. Алтай вичікує, як справжній мисливець. Раптом у когось із компанії падає шматочок м’яса з тарілки. Алтай уже на місці, хапає, але не жує – дивиться на мене. Наче питає: чи можна? І як йому відмовиш? (Сміється).

Вдома ми його, звісно, годуємо кормом, на вулиці взагалі нічого не дозволяємо підбирати. Однак у Алтая звичка на «вуличну їжу» – даються взнаки півтора року, що він прожив «безхатьком». Коли виходимо кудись у ліс чи на озеро, там є відпочивальники з їжею. Алтай одразу туди летить , вуха притискає, дивиться жалісним поглядом та махає хвостом, прикидаючись голодним. Тому буває, що й у таких місцях з повідка не відпустиш. Проте його вже там знають і кажуть «Алтаю, тобі не можна» (усміхається). Загалом же пес – суцільний позитив.

Того дня ми ще довго розмовляли з Русланом про тварин. Та хочеться все це звести до однієї думки. Людина може брати собі в дім породисту тварину, з визнаним родоводом і конкретними зовнішніми характеристиками. Однак слід пам’ятати і про таких безхатніх друзів, які насправді можуть подарувати не менше, а часом і ще більше радості своїй новій сім’ї. І з досвіду таких людей, як Руслан та Людмила, ми бачимо, що й дорослі тварини охоче стають членами родини без зайвого клопоту. Головне – правильний підхід і відповідальність. 

Дмитро ПАВЛЕНКО
 

Інші новини:


Красивий бізнес, який не здався, першим відкрився після активної фази бойових дій, навчає своїх та надихає жінок Чернігова

П’ять років тому відкрився відомий чернігівський магазин жіночого одягу, взуття та аксесуарів "KriStal" (проспект Перемоги, 119А). За цей час його вподобало багато чернігівок (і не тільки!). І ось воно, свято першого ювілею. На ньому побували давні й нові друзі, прихильниці магазину, бізнес-пані й панянки, котрі постійно приходять сюди за стильними речами, привітним та професійним обслуговуванням, консультаціями й обов’язково – за гарним настроєм.

2022-08-16 08:55