Арсен Дідур: «Життєве кредо – бути оптимістом»

2020-12-30 15:08

Арсен Дідур – досвідчений політик і професійний управлінець, добре знає стан справ в економіці Чернігівщини. Донедавна перебував на посаді заступника голови Чернігівської обласної ради, об’їздив регіон уздовж і впоперек. Знає і розуміє всі його глобальні й локальні виклики. Саме з проблем Чернігівщини та шляхів їхнього вирішення й розпочалася наша розмова з Арсеном Володимировичем.

– Так історично склалося, що Чернігівщина – дотаційна область. Це залежить, у першу чергу, від низької щільності населення. У нас критична демографічна ситуація. За кількістю людей, які проживають у регіоні, Чернігівщина посідає 22 місце, й загалом в останні роки чисельність населення стрімко скорочується. Пов’язано це з багатьма факторами, але найголовніший – зниження рівня життя людей. На жаль, більшість сільського населення позбавлена якісних медичних послуг, у вкрай занедбаному стані перебуває інфраструктура, погані дороги, погіршується екологія, знижується рівень доходів населення – не вистачає робочих місць. Коли люди відчують зміни на краще, умови їхнього життя зміняться, тоді й почне виправлятися ситуація.

– На жаль, на Чернігівщині не дуже часто можна почути про появу якось нового підприємства. Частіше лунають новини про закриття, особливо під час епідемії ковіду. Страждають і бізнес, і підприємці, й аграрії. Чи є підприємства, які ще можна відродити?

– Чернігівщина – це, в першу чергу, аграрна промисловість, лісопереробка, поклади нафти та газу. Плюс інтелектуальний потенціал, який уже історично склався – це ще спадок Радянського Союзу. Сільське господарство у нас розвивається дуже інтенсивно, але вкрай однобоко, стаючи сировинним придатком інших країн. Якщо буде нормальна державна політика, а перший сигнал про це вже є – відроджене Міністерство АПК, потрібно робити все, щоби з’являлися підприємства, які б займалися переробкою. Це забезпечить створення робочих місць, а значить, і надходжень до бюджетів. Створювати нові чи відроджувати старі? Я прибічник нових підприємств, збудованих за сучасними технологіями. Але, повторюся, потрібна підтримка держави, сприятливий інвестиційний клімат, котрий давав би змогу залученню інвестицій. Без цього – не створити сучасне підприємство. 

Із лісопереробкою така ж проблема. Ми просто даємо можливість деяким підприємливим ділкам перетворити наш лісовий потенціал на свій заробіток. Ліс прямує ешелонами за кордон, замість того, щоб перероблюватися у нас. За незначним винятком, як, наприклад, на Корюківщині. 

На жаль, за довгі роки ніхто, маючи такий потенціал, не спромігся залучити до області потужних інвесторів, переробників деревини. Житомир виявився більш далекоглядним, там побудували велику фабрику ІКЕА, яка зорієнтована на власну сировину. Це – нові робочі місця і наповнення бюджету податками.

На Чернігівщині традиційно розміщувалися різні підприємства оборонної галузі. Сьогодні від них нічого не залишилося, окрім приміщень. Вважаю, що принаймні їх можна використовувати під створення технопарків чи бізнес-інкубаторів ІТ-напрямку. Можливо, це допомогло би повернути хоча б частину «мізків», які залишили країну. Головне, створити комфортні умови. Це має стати спільним завданням місцевого самоврядування і держави на рівні прийняття відповідних програм.

– З огляду на це: як вважаєте, чи достатніми є кроки уряду щодо підтримки підприємництва в Україні?

– 28 років державу розкрадали та використовували старий потенціал. Що збудовано за ці роки? В галузі металургії – модернізований завод в Алчевську. Машинобудування у нас вмирає. Сільгосппереробка, особливо молочна, практично в такому ж стані. Всі дірки держава латає за рахунок кредитів МВФ та інших донорських організацій. Тож вважаю, що серйозної і системної підтримки підприємництва немає.

На Чернігівщині, коли я ще працював заступником, було прийнято рішення щодо обнулення ставки орендної плати для підприємців, які орендують комунальне майно. Це ми могли зробити і – зробили.

В Європі, якщо підприємство не працює або працює частково, йому компенсують середню заробітну плату, котру воно мало виплачувати своїм працівникам, коли функціонувало. У нас локдаунами вихідного дня поставили бізнес на коліна. Навіть якщо підприємець не працює два дні, він має збитки і його потрібно підтримати. Поки держава не зрозуміє, що працюючий бізнес – це запорука стабільності нашої країни, наповнення її бюджету, нічого гарного очікувати не варто. Тож усі ці заходи на підтримку бізнесу з боку держави – це більше показушність, ніж справжня допомога. 

– Як можна залучити інвесторів на Чернігівщину?

– Бізнес іде туди, де він може конкурувати і перебуває в рівних умовах. Для цього в нашій області непотрібно повторювати помилки держави, яка йшла шляхом створення олігархічних фінансово-промислових груп, котрі все контролювали, за рахунок державного бюджету працювали і фінансували свій бізнес. При таких умовах про залучення інвестицій можна не говорити. Потрібно чітко відділяти владу від бізнесу, владу від судової системи, створювати умови, щоби було конкурентне середовище. Якщо протягом хоча би п’яти років ці умови будуть виконуватися, тільки тоді інвестор зможе повірити в серйозність намірів із ним працювати.

– Свого часу обласна рада взялася за порятунок найновішого в Україні Смолинського торфозаводу. Ви очолювали робочу групу. Розкажіть, наскільки вдалося допомогти підприємству? І як взагалі розвивається торф’яна галузь на Чернігівщині?

– На мій погляд, корисні копалини наша держава використовує неефективно, торф у тому числі. Для представників бізнесу, який контролює нафтогазові потоки, торф’яна галузь непотрібна – вона конкурент. Хоча з точки зору енергоефективної незалежності вона важлива. 

Нам тоді вдалося зберегти підприємство і трудовий колектив. Наразі ситуація плачевна – держава прийняла рішення про приватизацію і передала цей об’єкт на баланс управлінню державного майна. Але управляє підприємством Міненерго, яке нічим хорошим до цього себе не проявило. Коли відбудеться приватизація, буде зрозумілою подальша ситуація. Але хочу підкреслити, що головний «інтерес» приватизації – це не обладнання, люди, власне підприємство, а поклади торфу. Якщо держава забезпечить відкритий аукціон на право його видобутку і використання, то можуть знайтися люди, котрі модернізують обладнання і завод працюватиме. А місцева влада має бути зацікавлена в тому, щоб наш торфобрикет потрапив саме на місцеві підприємства. Тобто має бути синергія незалежної держаної політики й органів місцевого самоврядування.

– Децентралізація добігає кінця. Але залишилося чимало сіл, які ще не визначилися, до кого приєднуватися. Як вважаєте, за якими об’єднаннями майбутнє – за великими, що утворилися з цілих районів чи принаймні третьої частини, або за маленькими, з двох-трьох населених пунктів?

– Децентралізація має кілька етапів: об’єднання громад, адміністративно-територіальний устрій і передача повноважень із центру на місця. Місцеві органи самоврядування отримали повноваження на рівні 52%, все інше поки залишається у центральної влади. Європейський досвід показує, що співвідношення має бути 80 до 20. Тому рухатися ще є куди, головне, аби була політична воля.

Об’єднання територіальних громад – довгий процес, у прибалтів він триває понад 20 років. Головні умови – добровільність і відповідальність. Перспективи є і в маленьких, і у великих громад. Свою роль відіграють різні фактори – розташування, вміння домовитися з інвестором, хто їх очолить і з якою відповідальністю буде ставитися до роботи. 

Щодо адміністративно-територіального устрою. Самоврядування – це відповідальність і функції місцевих органів влади задля того, щоби людина жила комфортно. Але є і державна відповідальність – підтримка медицини, освіти, культури, безпеки громадян. Із утворенням 5 районів на Чернігівщині з її великими територіями, поганими дорогами тощо – це буде виконати важкувато. Так, зміни потрібні, але до всього потрібно підходити виважено.

– Цього року було прийнято закон про ринок землі. Як вважаєте, чи врятує він українську економіку?

– Будь-яка реформа має визначати найближчі завдання і перспективні. Я поки що не спостерігаю вільного ринку землі, який забезпечив би конкуренцію для інвестора, а також не бачу, в чому ринок орендних відносин кращий від ринку купівлі-продажу. З точки зору нацбезпеки багато держав прагнуть наростити земельний банк і контролювати його, щоб, маючи такий ресурс, використовувати його найбільш ефективно. Тож на даному етапі я ставлюся до цього закону дещо скептично. Схоже, він створений, щоб не розвивати економіку й при цьому закривати касові розриви в бюджеті. Нам треба запозичити близько 200 млрд як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. На внутрішньому ринку народ жебракує, доводиться залучати ззовні – але там даються гроші за певних умов. Ось такою умовою є створення ринку землі, який мав би залучити закордонних фермерів. Однак черги з них я не спостерігаю. Навпаки, активізувалися місцеві агромагнати, які до закону землю орендували, а тепер думають, як її привласнити. 

Тому цю реформу держава і відновлене Міністерство АПК має тримати на контролі. 

– Ви балотувалися до Чернігівської обласної ради від політичної партії «За майбутнє». Чому саме ця партія?

– Я пішов правовим шляхом – за погодженням і рекомендацією центрального органу Аграрної партії вирішив балотуватися від партії «За майбутнє». Були об’єднані структури цих двох партій у Чернігівській області, сформували загальний список. 
Чому ця партія? Тому що «За майбутнє» пропагує економічну підтримку села та його розвиток. Вважаю, нам вдасться реалізувати наш потенціал у реальне успішне майбутнє. 

– А яким ви бачите майбутнє Чернігівщини?

– Я б хотів його бачити гарним, і для цього є підстави. Наприклад, доволі успішна реформа децентралізації на Чернігівщині. Але потрібно пильнувати, щоб вона не перетворилася на реформу феодалізації. Якщо самоврядування буде реальним, якщо воно зможе залучити бізнес, при цьому розшаровуючи його інтереси та інтереси громад, тоді майбутнє у нас буде гарним. Моїм наставником був Віталій Андрійович Масол. Він мені в 2011 році, жартуючи, сказав: «Арсене, Україні потрібно ще 20 років, щоби вона стала успішною. А знаєш чому? Є успішна держава Ізраїль. Успішна тому, що Мойсей свій народ 40 років водив по пустелі». З 1991 року, коли проголошена незалежність України, минуло вже 29 років. Тож залишилося потерпіти якихось 11 років. Головне, щоб у нас був свій Мойсей, який виведе Україну на правильний шлях, адже наша країна має надзвичайний потенціал. Покоління, котре було до нас, вже не нічого не вдіє, ми ж маємо створити всі передумови для того, щоб у країні з’явилися справжні молоді лідери, які розуміли б, що Україна має свої інтереси, в держави є гідність і вона має всі можливості бути успішною.

– Розкажіть про свою сім’ю, про себе: ваше хобі, чим займаєтеся у вільний час, що читаєте, які фільми дивитеся…

– Маю дорослого сина Анатолія, якого виховав собі компаньйоном. Я навчив його грати в футбол, більярд, зараз опановуємо великий теніс. Учора вирішили зіграти один сет, який тривав цілу годину. Ніхто не хотів піддаватися. Виграв син, до речі. 

 

Але найбільше моє хобі й радість у житті – це моя трирічна внучка Анєчка. Вона почала навчатися танцям і якимось танцювальним па намагається навчити діда – мене тобто. Тож розучували нещодавно «ча-ча-ча». 

Читати люблю, «підсів» на книги психолога Михайла Лабковського. З віком тягне на філософську літературу. 

По телевізору люблю дивитися гарну якісну кінокласику та сучасні фільми. Подивився нещодавно «Та ще парочка» із Шарліз Терон і Фредом Фларскі у головних ролях. Дуже сподобалася ця кінострічка.

Люблю тварин. Колись у нас довго жив пес, тож вважаю себе собачником – у душі. Але діти зараз завели кицьку, яка періодично гостює у нас. Тож ми з дружиною стали кошатниками. До речі, кошеня купили за п’ять гривень, але воно виявилося дуже красивим, виросла пухнаста красуня і ми навіть з’ясували, що вона дуже схожа на сибірського колор-пойнта. 

– Ваше життєве кредо.

– Бути оптимістом.

– Ваші побажання на прийдешній рік.

– Думки матеріальні. Бажаю чернігівцям позитивних думок і нічого не боятися.

Розмовляла Алла ПРИМА 
Фото надане респондентом

Інші новини:


Що віщує Кассандра Молодіжному театрові?

Молодіжний театр розпочав свій 37-й театральний сезон. І ось прем’єра. «Кассандра» за твором Лесі Українки. До речі, авторці цього року 150 літ із дня народження.

2021-09-21 08:27