УЧИТЕЛЬ УЧИТЕЛІВ

2020-12-08 11:41

Олександр Андрійович Хоменко з когорти особистостей, у біографії яких першою рисою були не слова, а «активна життєва позиція». Ним по праву пишається не тільки велика освітянська родина нашого краю, а й широка спільнота його вихованців, які свято бережуть пам’ять про свого вчителя  відмінника освіти України, лауреата медалей Макаренка і Ушинського. Вчителя вчителів, як називали його на Чернігівщині, а ще — носівським Макаренком. 

Цьогорічного листопада йому виповнилося б 100 років. Та вже дванадцять, як він відлетів услід за своїми ровесниками з гіркопам’ятних років Вітчизняної й Світової — бойовий комвзводу мотострілецької берегової охорони на Далекосхідному фронті в 1940-­1945 роках. 

Першим кроком у професію відразу по демобілізації в 1946 році була в нього посада фізрука в Адамівській семирічці, затим, вже викладаючи історію й географію, одночасно поповнював знання з цих дисциплін у Ніжинському учительському інституті. Учителював у Носівській школі № 1, здобувши диплом історика з вищою освітою в Полтавському педінституті.

З січня 1963 року Олександр Андрійович очолив Носівську середню школу №3, будівля якої складалась з кількох аварійних навчальних приміщень, давно затісних для міської десятирічки. Бракувало наочності, посібників, бібліотеки, парти нестандартні. І він, колишній комвзводу, учитель, який учив дітей історії, учив іти життям на повний зріст, обіруч взявся за переоблаштування школи майбутнього, як у Сухомлинського, але власним почерком.

Із перших днів на посаді Олександру Андрійовичу він об’єднав у єдиній меті вчителів, школярів, батьків, жителів міської околиці. Власноруч заготовляли лісоматеріали, були підсобниками в будівельників. А ще Олександр Андрійович умів шукати і знаходив таких майстрів, яким міг поставити по­вчительськи заслужену п’ятірку. В усьому попереду був сам особисто. Днював на будівництві, вночі готувався до уроків, збирав і комплектував стенди для шкільного краєзнавчого музею. А ще знаходив час для цікавих екскурсій зі своїми вихованцями.

Приймали учнів нові й нові приміщення: гуртожиток для школярів із сусідніх сіл і висілочків, типові майстерня і спортзал, теплиця, будинок для вчителів з чотирьох квартир, приміщення спортшколи, стадіон, артезіанська свердловина із водогоном до їдальні і корпусів, пожежна водойма, санвузол, басейн з душовими й роздягальнями. Добудовано бібліотеку і споруджено цілий ряд господарських об’єктів. Зокрема, гараж на три автомобілі, стайня, кролеферма, два льохи, склади для матеріальних цінностей, тир для стрільби і плац, караульне містечко. До речі, все будівництво велося господарським способом. 

Він знав по імені всіх своїх учнів із першого класу й до випускного, звертався до них на «ви». До розуму кожного знаходив той золотий ключик, який відмикав найнедоступніші серця малечі. Не секрет, у третій міській училися нерідко діти, яким «не вистачало» місця в інших школах міста. Тут їм знаходилися справи по душі.

Одна з перших лісовохутірська школа не лише в Носівці, а й у області перейшла в 1971 році на кабінетну систему навчання, стала центром творчості вчителів та учнів шкільна бібліотека. Відомим в Україні став і досвід педагогів­освітян із трудового й естетичного виховання, суспільно­корисної праці й відпочинку. І, як підсумок, у числі перших школа відбулася переможцем у предметних олімпіадіх.

Приваблювала школа вихованців і своїм цікавим і змістовним дозвіллям — пришкільний табір праці й відпочинку, місцевий філіал музичної школи, вокальні й танцювальні колективи, ляльковий театр. 

Закоханий у музику, Олександр Андрійович зібрав у колективі плеяду талановитих педагогів і подбав про обладнання кабінетів усім необхідним для поглибленого вивчення цього виду мистецтва. Тільки музичних інструментів налічувалося більше 200 видів. Придбано та пошито на замовлення для колективів аматорів різноманітні костюми. За наказом Міністерства освіти школа з аграрної глиби-нки стала не лише закладом із поглибленим вивченням музики, а й республіканським носієм передового досвіду із семінарами для вчителів. Численні вихованці продовжують професійну справу своїх наставників, працюють в культосвітніх установах, стали відомими в мистецькому житті. Згадаймо бодай одного випускника школи: український кобзар Василь Нечепа, лауреат Шевченківської премії — з цієї плеяди митців, які принесли школі Олександра Хоменка і колективу визнання і славу.

Із повним правом пишається нинішній колектив школи своїми заслугами і гідно примножує їх у новому часі. То чи не варто бодай навздогін за пам’яттю, безсмертником з нагоди 100­річного ювілею Учителя прийняти рішення про вшанування імені талановитого педагога облаштуванням меморіальної дошки на шкільному фасаді, назвою однієї з вулиць міста чи навіть присвоєнням його імені навчальному закладу.

Ювілейне 100­річчя непересічної людини і наставника юних, учителя учителів, почесного голови районної ветеранської організації, який до останніх своїх днів ніс відповідально цю нелегку громадянську ношу… Згадаймо в добрих справах, яким він був.

Олексій НЕСТЕРЕНКО
Фото надане автором

Інші новини:


Про добрий слід в історії – прадавній і сучасний

У центрі Вороньків мешканців та гостей села зустрічає храм УПЦ. Отець Мирослав (Партатус), настоятель Покровської церкви у Вороньках, тут із 2004 року.

2021-08-02 10:36