Історія довжиною не в одне життя

2020-12-03 11:55

Щороку в останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору. Уже пройшло 87 років із моменту страшних подій, які пізніше назвали геноцидом проти українського народу. Своїми діями радянська влада вбила понад 360 тисяч невинних людей Чернігівщини.

27 листопада біля П’ятницької церкви відбувся меморіальний захід — були запалені лампадки та відбулось вшанування пам’яті жертв голодоморів хвилиною мовчання. Проте мовчати про це неможна.

Дослідниця Голодомору Тамара Демченко присвятила не один рік свого життя, щоб розказати світу про події, які від багатодітних сімей залишали лише пусту хату. Завдяки їй була видана серія книг «Пам’ять народу неубієнна», де містяться документи та спогади очевидців.

Багатьох, хто пережив 1932-33 роки вже немає в живих, але вони розказали про страшні злочини тогочасної влади.

Гутник Михайло Федосович:

— Я малий тоді зовсім був, нічого не пам’ятаю, та матка часто про це згадувала. Жили ми у Максимі (Козелецький район). Матка часто, розказувала, як доводилось виживать. Весною і літом простіше було, а взимку доводилось затягувать пояси. Ходили на поле, збирали гнилу картоплю, а потім терли її на крохмаль, і тоді вже пекли якісь млинці. Майже щодня на поле виходили, мо, качан кукурудзи якоїсь лишився, хоч і страшно було, бо могли піймать. Та страх перед голодною смертю був більший. 

Коваленко Марія Іванівна:

— Важкий час був. Їсти нічого, все забирали. Пам’ятаю, хтось у колгоспі жменю колосся украв, жінка якась, так її посадили у скриню і спустили з гори. Залякували. Страх, як не любили куркулів — тут люди від голоду пухнуть, а у них їжі вдосталь, ще й своїх же закладають, аби їх не чіпали.

Різні чутки ходили. Чула, як казали, що десь у сусідньому селі батько руку відрізав собі, щоб дітей нагодувати. Ще казали, що якась родина дітей своїх з’їла. Тоді це здавалась чимось і страшним, і буденним одночасно.

У нас в селі у когось кінь був, не пам’ятаю, чи той вмер, чи зарізали, так таке свято було — не пожаліли для сусідів. 

Тавлуй Ганна Юхимівна:

— Добре пам’ятаю Голодомор, до пожарки злазили голодні люди вмирать. Моя матка Тавлуй Оксана Савівна та тітка Тавлуй Олена Левновна хоронили померлих без труни у ряднах. Люде помираючи розпухали так, що нельзя було узнать.

Ми їли жито, а в ньому були рожки (чорні як палець), я наїлася того хліба з Скубейдою Григорієм Романовичем, дак він схибився (поїхав толком), а у мене почорніла нога до коліна, хотіли одрізати, так матка не дала. Одрізали тільки пальці.

Мій брат Тавлуй Григорій Юхимович, 1906 р.н. був доставщиком і торгував у магазині. Привозив муку, щоб пекли хліб, а матка пекла такий, щоб не вдавався, комісія бракувала і хліб оставався дітям.

Голодомор... За цим словом криються мільйони людей всього світу, що стали жертвами злочинних дій влади. Це слово таїть у собі небувалу жорстокість, але водночас тоді проявлялась людяність. Сьогодні наш обов’язок не забувати тих, хто помер голодною смертю, та не допустити повторення історії.

Підготувала Світлана ГРИЩЕНКО
 

Інші новини:


«МарЛені» – прем’єра в облмуздрамтеатрі

3-го та 4 грудня Чернігівський облмуздрамтеатр ім. Т. Шевченка запрошує на прем’єру – «МарЛені» – кабаре-бенефіс для двох актрис в одну дію.

2021-12-03 06:37