Півсторіччя на чернігівській сцені

2020-11-16 08:43

Любов Колесникова – заслужена артистка України, лауреат премії імені Марії Заньковецької, актриса Чернігівського академічного театру імені Т.Г.Шевченка. Коли вперше бачиш Любов Степанівну не на сцені, а в житті, можна подумати, що це директриса школи чи тренер гандбольної команди, чи бізнес-вумен дев’яностих років: сильна, впевнена, активна, незалежна...

Тобто, з  таких жінок, із якими знайомитись треба обережно.

Потім, коли вже справа доходить до інтерв’ю, дивуєшся – настільки затишно й душевно протікає розмова з актрисою. Здається, на сцені  Любов Степанівна має грати виключно бойових жінок, осіб королівської крові і традиційних українських бабів із обов’язковим домішком відьомської натури. Вона такі ролі грає справді розкішно, взяти хоча би Секлиту Лимериху із «За двома зайцями» чи  Бабу Палажку із «Кайдашевої сім’ї», чи Отаманшу із «Снігової королеви».

Але ще вона грає ролі, що здаються для неї неймовірними – скажімо, наївно-простодушну Бабу Соньку «Вій. Докудрама» Наталії Ворожбит, зворушливу до сліз Євгенію з «Танго» Славомира Мрожека.

За п’ятдесят років на сцені  актриса зіграла понад сто різнопланових ролей. Від драматичних та ліричних до комедійних і характерних. У 2018 році за роль Баби Соньки у виставі «Вій. Докудрама» в постановці Андрія Бакірова  одержала президентську стипендію та звання заслуженої артистки України. Знімається в кіно. Одна з останніх робіт – роль Палажки у серіалі «Спіймати Кайдаша».

Щира, відкрита, вразлива та весела водночас Мама, Дружина, Бабуся, Актриса, Жінка з великої літери та добрим серцем розповідає про себе та своє життя…

– Доволі рано усвідомила, що  хочу бути  актрисою і озвучила це мамі.

У тринадцять  років, коли грала  першу роль – Анни  у  виставі «Сині роси» за п’єсою М. Зарудного. У народному театрі в місті Овручі,  що на Житомирщині, куди бігала малою після школи. Сама я родом з села Острові, тож дорога до театру була неблизькою, доводилось долати  чотири кілометри, пішки, у спеку і в мороз. Бувало, як занесе все снігом, що ні проїхати ні пройти… А я йшла, бо знаходила там щось своє, небуденне, що стало   справжньою віддушиною, захопленням на все життя.

Мама хотіла, щоб я стала лікарем.

За тяжкою роботою в колгоспі, бідністю, клопотами з малими дітьми їй на мене  не завжди вистачало часу , і я жила своїми мріями, тож і поїхала так рано з дому. Тепер, на жаль, не часто  вдається приїхати, погостювати в родичів у селі. Планувала на весну, так завадив  карантин, усе ніяк не виберусь.

Мій перший театр – Ніжинський.

У 1971  році до нас у Овруч   приїхав на гастролі театр імені М. Коцюбинського з Ніжина. Мені на той час щойно виповнилось 19 років, і я вирішила, що доля дає мені шанс, попросилась до трупи акторкою, і мені не відмовили.  Так почалось моє творче життя. Там я пропрацювала сім років, вчилася у хороших акторів та режисерів, зіграла багато гарних ролей: Варку у «Безталанній» І. Карпенка-Карого, Оленку в «Голубих оленях» О. Коломійця, Вальку в «Іркутській історії» О. Арбузова.

До Чернігова приїхала у 1978 році.

Мене побачив В. Рудницький – головний режисер чернігівського театру – в Ніжині  у ролі Маші у виставі «Найщасливіша», і запросив  до  Чернігова. Пам’ятаю, спочатку театр поїхав на довгі гастролі, а я лишилась на базі працювати в кравецькому  цеху, шила костюми акторам, та по повернені  мене взяли в трупу, і все закрутилось… Дебютувала в ролі Уляни у  виставі «Іваном звуть його».

За п’ятдесят років у театрі я зіграла понад сто різних ролей.

Відбулась як героїня і як характерна, комедійна актриса.

Достойними роботами  вважаю роль Вальки в «Іркутській історії» О. Арбузова, Анни у виставі «101-й кілометр» О. Галіна, Юнони в «Енеїді» І. Котляревського.

З останніх робіт – це роль Мамулі у виставі «Каліка з острова Інішмаан» Мартіна Макдонаха та  Баба Сонька у  виставі «Вій. Докудрама» Наталії Ворожбит. 

Я вірю, що кожна роль приходить актору в потрібний час, із якоюсь метою, щоб він щось усвідомив, зрозумів.

У мене так було з Євгенією у  виставі «Танго». Саме вона допомогла знайти відповідь на питання, яке  цікавило мене в той час. Я збагнула, що все в житті має приходити і відходити вчасно, звільнивши місце наступному, прийдешньому… Як пори року змінюють одна одну: весна – зиму, літо – весну,  осінь – літо,  а зима – осінь, і знову приходить  весна… Все циклічно в нашому світі,  і не варто боятись  чогось  невідворотного,   адже це просто наступна стадія  буття.

Моя Баба Сонька з вистави «Вій. Докудрама» - це моя мама…

Працьовита, добра, проста, ніжна… Ніколи не сказала  поганого  слова, не образила нікого. Любила все живе: людей, природу, тварин, дітей жаліла…

Доля не надто жалує мене і ,може, завдяки цьому з мене вийшла добра актриса…

Так склалось, що онука  виховую сама. Дитина потребує великої уваги та любові, й часу на себе залишається небагато, а вже ж  вік такий, що хочеться відпочити. Багато хто у мене запитує, як я все встигаю: про сім’ю дбати і ролі грати, а я відповідаю: напружуюсь і йду… Доглядати чоловіка, виховувати онука, облаштовувати побут, так , як і всі жінки. У нас немає іншого вибору.

Любов – це те, з чого створений наш світ і що його тримає.

Хоча, любов буває різною. Любиш батька, матір, Батьківщину… А кохаєш милого. Чесно кажучи, мені останнім часом хочеться просто елементарної поваги.

Ніхто не залишиться довіку молодим чи вагітним, чи ще щось...

Тож до часу в мене ставлення філософське: вважаю, що свій вік  потрібно любити і поважати. Все минає, і лишається досвід, мудрість. Хтозна, якби я була такою мудрою в двадцять, можливо б, не зробила тих помилок, і життя склалося б інакше. А може, й добре, що була «дурною», і все склалось так, як є.

Ангеліна ВЕЛИКА
Фото надане авторкою

Інші новини:


Хліб може коштувати понад 100 грн у разі запуску ринку землі

Сьогодні в Україні активно зростають ціни на продукти та з’являються імпортні овочі. Проте після запуску ринку землі ситуація може ускладнитись і хліб в Україні коштуватиме 130-150 грн. Про це сказав голова асоціації фермерів Волині Руслан Хомич, інформує Kurkul.com.

2020-12-02 11:38