Дитяче обличчя війни на Донбасі

2020-10-13 06:56

Моторошне дитинство  в українських дітей у зоні бойових дій на Донбасі. Російська агресія та гібридна війна не залишають жодних шансів на щасливі дитячі роки у безпеці та спокої. Тут із початку війни загинуло 240 дітей. А ще зона бойових дій на сході України є однією з найбільш завантажених за кількістю мін та вибухових предметів у світі. Це створює загрозу для 220 тисяч дітей, які живуть, граються і ходять до школи в районах, де залишається багато мін, боєприпасів та інших смертельних вибухонебезпечних залишків війни.

Крім того, за період військових дій правозахисними організаціями зафіксовано не менше, ніж півтора десятка випадків, коли військові об’єкти і об’єкти збройних груп розміщувалися в межах 500 метрів від дитячих садків та шкіл, або просто на їх території.

Сьогодні, на жаль,  проблема «дітей війни» не у фокусі влади, яка зосереджується на політичному аспекті війни. Якими будуть наслідки для дітей, що живуть на лінії розмежування війни або у самому її епіцентрі? Як впливають на дітей травматичні події та що має робити держава,  Promote Ukraine запитав у експертів.

Дмитро Ревун, заступник начальника відділу ювенальної превенції в Одесі:

– У перші дні служби в АТО моя увага мимоволі була прикута до дітей. Жоден текст не передасть, як глибоко діти на лінії розмежування травмовані війною. Адже спочатку твій організм, твоя психіка не реагують «як потрібно», не спрацьовують необхідні рефлекси. А от у місцевих дітей інстинкти виживання прекрасно розвинені: через страх бути вбитими, вони реагують на кожен голосний звук.

Уявіть: літо, спекотний день, на вулиці граються двоє пацанів по 7-8 років. Чути рев – це низько летить винищувач. Я піднімаю голову і бачу літак. Тим часом, діти щодуху кинулися до будинку. Один із хлопчаків, перестрибуючи через саморобний, наварений з арматури паркан, розпоров ногу до крові – він навіть не пискнув, не заплакав, не закричав.

Мене шокувало, що у військовій зоні діти вже привчені кидати свої ігри і бігти в укриття, бо емоції, хвилини можуть коштувати життя – і діти це розуміють.
 
Ольга Тимошенко, психологиня Центру психічного здоров’я та травматерапії «Форпост HELP»:

–  Діти та дорослі, які живуть у зоні бойових дій, зазнають чисельних психологічних травм, адже можуть стати свідками артилерійських обстрілів, руйнування будинків, бачити масову загибель людей, вбивства та катування. У ситуації, коли діти живуть у небезпеці,  найбільш руйнівним фактором є тривалість та повторюваність глибокої психічної травматизації. Такий досвід призводить до крайнього виснаження внутрішніх  ресурсів і спричиняє виникнення дратівливості, неконтрольованих спалахів агресії, полохливості, депресивності, тривожності, порушення сну, нічних жахіть, нав’язливих чи неконтрольованих спогадів травматичних подій.

З одного боку, постійна мобілізація та готовність тікати, щоби знайти безпечне місце, призводить до неможливості розслабитись, навіть, коли ситуація стає безпечною. А з іншого – втрачається інстинкт самозбереження та відчуття загрози. Наприклад, діти чують, що почався обстріл, але залишаються на вулиці, аргументуючи, що «це не страшно», «ми звикли», «скоро закінчиться». Поступово втрачається така природна для дитини здатність радіти, почуватися розслаблено, вільно гратися та проявляти спонтанність.

Як можна захистити таких дітей? Яка має бути допомога?

Щоб допомогти таким дітям, перш за все, треба створити безпечне середовище, де відсутня загроза життю. Психологічне реабілітація неможлива, доки дитина лишається у небезпечній ситуації. Далі справа рук професіоналів – психологів та психотерапевтів. Важливо пам’ятати: якщо травматизація тривала довгий час, наприклад, дитина перебувала 5 років у зоні бойових дій, то ми не можемо очікувати на повне відновлення за кілька місяців. Залежно від історії, масштабу та глибини травматизації, реабілітація може тривати до кількох років.

Якщо дитина продовжує перебувати в зоні бойових дій, батькам та вчителям важливо!

Бути освіченими щодо базових принципів психологічних реакцій та поведінкових проявів дитини; не лаяти за «ненормальну» чи «погану поведінку», розуміти, як проявляється психічна травма.

Враховувати, що за умов тривалого стресу страждають когнітивні функції: пам’ять увага, мислення, уява. Інколи може бути сповільнення, зупинка чи навіть регрес у розвитку дитини, тому не варто вимагати високих результатів у навчанні.
Вчитись самим та вчити дітей психологічним технікам саморегуляції, які допоможуть знизити рівень стресу. Це не відновить повністю психічне здоров’я, але буде підтримувати, полегшувати симптоми та зменшувати негативний вплив.
Мінімізувати повсякденний стрес там, де це можливо: не сваритись через дрібниці, формувати філософське ставлення до подій.

Дбати про психогігієну: дозовано користуватись гаджетами.

Чуткість, емоційна відкритість та підтримка з боку дорослих знизять психічну напругу. Також важливо говорити з дітьми про війну: пояснювати доступною мовою, але без моторошних подробиць. Не варто обманювати дітей: «Не бійся, це просто грім», адже дитина відчуває батьківську тривогу і має велику потребу розділяти з дорослими  власні переживання. Найкраще сказати дитині: мені теж страшно, давай будемо сподіватися на краще.
 
Віктор Філатов, аналітик ГО «Правозахисна Група «СІЧ»:

– Україна на рівні законодавства закріпила низку обов’язків щодо захисту прав дитини в умовах збройного конфлікту. Це гарантування безпеки та здоров’я, право на освіту, недопущення правопорушень проти дитини, соціальна допомога та реабілітація (у тому числі, психологічна). Але для виконання цих обов’язків необхідно прийняти низку законодавчих і підзаконних актів. Чому ж держава не поспішає цього робити?

Тут існує кілька причин. По-перше, питання, пов’язані з конфліктом на Донбасі, політизовані, і парламент часто голосує за ініціативи, які принесуть політичні дивіденди. Інакше кажучи, права дитини не у фокусі влади, яка зосереджується на політичному аспекті конфлікту. По-друге, беручи на себе додаткові обов’язки, держава приймає й фінансові витрати на їхню реалізацію, що в умовах дефіциту бюджету є складним. По-третє, порушення прав дітей в умовах збройного конфлікту не знайшли необхідного суспільного розголосу. Здебільшого, обговорюються проблеми ВПО та учасників бойових дій. І набагато рідше – цивільне населення на лінії розмежування та діти. Тому ця проблема стала латентною і владі легко її не помічати.
Виходом може стати використання міжнародного досвіду, який вказує на необхідність посилення відповідальності за військові злочини проти дітей. Також варто надати дитині, яка постраждала від збройного конфлікту, не лише спеціального статусу, а й додаткові соціальні гарантії, створити державну систему психологічної реабілітації дітей, проаналізувати та мінімізувати негативні чинники, які впливають на дитину в умовах збройного конфлікту. Про це говорять і Конвенція про права дитини (Факультативний протокол щодо участі дітей у збройних конфліктах), і Римській статут, і Резолюція Ради безпеки ООН та інші міжнародні документи, які частково ратифіковані Україною. Однак на практиці вони реалізуються вкрай неефективно або не виконуються взагалі, хоча їхні норми чітко окреслюють захист прав дітей в умовах збройного конфлікту.
 
Володимир Сокол, вчитель ХНВК №106 м. Харків, учасник АТО:

– Діти як найчутливіший сегмент суспільства, як носії майбутнього, перенесуть проблему своєї незахищеності у доросле життя. І спектр реакції на такий стан речей може бути від повної інфантилізації і аутизації до мстивості й соціальної гіпертрофованої девіантності.

Людство проводило безліч воєн, Україна була задіяна в десятках військових конфліктів, але в переважній більшості чітко проглядався ворог і була відсутня проблематика гібридності. Саме вона – зміщення центру «свій-чужий» – сильніше проявиться в дітях, ніж  їхня механічна реакція на гучний звук вибухів або відбиток руїн рідного дому.

При зростаючому соціальному сирітстві відсутність державних механізмів реновації (не адаптації) дитячого формату життя потребує розумної трансформації/пластики «дитячої особи війни».

Наталя ТОЛУБ
Фото надані авторкою

 

Інші новини:


Хліб може коштувати понад 100 грн у разі запуску ринку землі

Сьогодні в Україні активно зростають ціни на продукти та з’являються імпортні овочі. Проте після запуску ринку землі ситуація може ускладнитись і хліб в Україні коштуватиме 130-150 грн. Про це сказав голова асоціації фермерів Волині Руслан Хомич, інформує Kurkul.com.

2020-12-02 11:38