Зигзаги долі

2020-10-06 07:28

Очевидно, що багато українців близько до серця сприймають події в сусідній Білорусі й щиро за них переживають. Тим більше, що мають там і родичів, і друзів, і партнерів по бізнесу, і просто знайомих. І всім нам трохи лячно за тих, хто бере участь в акціях протесту — силовики розганяють їх доволі жорстоко. Крім того, багатьох із них затримують, оформлюють адміністративні протоколи тощо. Зауважу, що в Білорусі два протоколи (кожен на 15 діб) за участь в акціях протесту є стовідсотковим приводом для відкриття кримінального провадження за статтею «підрив основ державного ладу». А найжахливіше, що перебувати пізніше у в’язниці (після оголошення остаточного рішення суду) — можна до безкінечності! 

Тому нині дуже багато білоруських опозиціонерів, які вже мають по два такі протоколи, аби врятуватись від політичних переслідувань, — намагаються перейти кордон. 26 серпня це вдалося зробити і Якову Яковцеву — знаному білоруському письменнику, публіцисту і дисиденту. 

За дорученням редакції газети зустрівся з цією дуже цікавою людиною, поспілкувався й дізнався дуже багато про непересічне життя й несподівані повороти долі Якова Яковцева, які нині й привели його до, практично й фактично, політичної еміграції. 
Саме про це й хочу вам, шановні читачі, переповісти.

Яков Яковцев родом з СРСР. Народився він у 1971 році в невеличкому селі Могильовської області, пізніше родина переїхала на Гомельщину — в місто Рогачів. ТамсЯків закінчив школу з гарними оцінками та вступив до лав студентів педагогічного інституту на фізмат, який закінчив дуже успішно — з «червоним» дипломом. Самі знаєте, що далеко не завжди в юності ми точно розуміємо, чим насправді хочемо займатися в майбутньому. І до якого фаху маємо більшу іскру божу (талант). А от люди більш зрілого віку з відповідним досвідом відзначили активність та розумові здібності юнака й запропонували йому роботу в радянській міліції — слідчим по лінії відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності (рос. ОБХСС). За п’ять років Яків з колегами розкрив дуже багато економічних злочинів — а злочинці отримали справедливе покарання.

Після руйнації СРСР Білорусь ставала реально демократичною країною, й білоруси мріяли про щасливе майбутнє під керівництвом гарного господарника. Таким у 1994 році вони уявили Олександра Лукашенка й на виборах саме його обрали своїм президентом. На жаль, далеко не завжди наше уявлення про людину збігається з дійсністю — насправді Бацька був (і є) доволі жорстокою та мстивою особистістю. 

За його особистим дорученням була створена спеціальна бригада Слідчого комітету з найкращих фахівців міліції всієї країни, до якої забрали і Якова Яковцева — розслідувати справу Старовойтова. Керівника знаменитого колгоспу Орловського
(який тоді мав назву «Світанок»). У економічно складні 90-ті роки двічі Герой Соціалістичної праці Старовойтов продовжував успішно керувати цим господарством, перетвореним на закрите акціонерне товариство. Але виступав із критикою президента Олександра Лукашенка та не підтримав його кандидатуру на виборах 1994 року. 

Спеціальна бригада успішно провела розслідування — пан Старовойтов був відсторонений від роботи й арештований. Був звинувачений у перевищенні посадових повноважень, економічних злочинах, хабарах, організації вбивства керівника Могильовського комітету держконтролю. Процес над Василем Старовойтовим отримав широкий громадський резонанс в білоруській, російській і зарубіжній пресі. А колгосп «Світанок» перетворився в «закат»! До речі, про це Яков Яковцев написав у своєму кримінальному романі «Серп і меч».

Більшість із нас і не відає, що 1996 року в Білорусі стався конституційний переворот — Бацька отримав право відміняти чи призупиняти будь-які закони країни, а регулювати все своїми Декретами. При цьому санкції за невиконання були набагато жахливіші кримінальних. 

А тим часом Якова Яковцева Указом Президента було призначено суддею, й пропрацював він ним майже три роки. Але чим більше він працював на цій посаді, тим більше розумів, що дуже багато своїх рішень (не зовсім справедливих) він виносив через «телефонне право». І хоча не так вже сильно виступав проти цього явища — з посади судді його звільнили. Й нібито підвищили — призначали на посаду в управління боротьби з організованою злочинністю. 

Не минуло надто багато часу, як його по-звірячому побили нібито хулігани, і вже в 30 років він став пенсіонером МВС із дуже гарною пенсією. Але  життя ж продовжувалося — він вирішив стати вчителем, і все у нього вийшло. Крім того – прийняв рішення спробувати себе на літературній стезі — і тут вдало. Його детективи користувалися популярністю, постійно друкувалися, й за це видавці платили суттєві гонорари). 

Тим більше, що Яковцев уже перебрався жити з міста до села (де не тільки гарно працюється вчителем, але й гарно пишеться). 

Але, саме проживаючи в селі, Яків Яковцев поступово почав «прозрівати» й пізнавати реалії життя в країні, де насправді править диктатор. І хоча, отримавши від письменництва непоганий «стартовий» капітал, відкрив власний приватний і доволі успішний бізнес — швидко зіткнувся з такими речами, які просто змушували розумну та вільну людину (тим більше – письменника та сільського вчителя, на якого хотіла бути схожими більшість його учнів) замість детективів писати зовсім інші книги. Про справжнє життя при тоталітарному режимі.

Зрозуміло, що друкувати такі книги легально йому б ніколи не дозволили, але ж, як і в радянські часи, у світі існує ще й «самвидав». Якраз у журналі з такою назвою 2010 року було надруковано книгу «Еволюція Люцифера», яка ну дуже не сподобалася білоруському диктатору. Крім того, починаючи з 2008 року Яків разом зі своїми учнями створив свій власний «живий журнал» зі стрічкою вільних новин і можливістю розповсюджувати заборонені книжки. 

З Мінська прийшов відповідний наказ — і почалося! Співробітники КДБ швидко вийшли на їх слід та розгромили все! І вільний Інтернет, і живий журнал, і приватний бізнес тощо. Дружина письменника та публіциста не витримала такого цькування й вимушена була розлучитися з ним. Постійно чинився тиск силовиків не тільки на нього особисто, але й на його прихильників. Були й арешти, й штрафи й громадські роботи! Але зламати письменника так і не вдалося! Він продовжував боротися проти диктаторського режиму! І таких людей в Білорусі з часом ставало все більше й більше!

І наостанок. Що нині коїться у наших сусідів — знаєте самі. І хоча Яків Яковцев спокійно встиг перетнути кордон — в Україні йому не зовсім пощастило. Поганці мешкають всюди, і хтось поцупив його сумку, де був і його паспорт громадянина Білорусі. Зрозуміло, що іноземцю без такого документу в будь-якій країні непереливки. Тим більше, що у нас існує багато прогалин у чинному законодавстві стосовно отримання політичного притулку та статусу політичного біженця.

Бажаю йому швидкого вирішення проблем і прошу активну чернігівську громадськість підключитися до цього процесу. Нехай Бог нам у цьому допомагає!

Олександр ШИЛО
Фото Мар’яни Харді

ДОВІДКОВО

Яків Валерійович Яковцев, пенсіонер МВС. Раніше — слідчий з особливо важливих справ, займався розслідуванням кримінальних справ з організованої  злочинності та  корупції. Автор 12 книг: 4-х художніх кримінальних романів серії «Кров і сльози», які отримали позитивні відгуки як критиків, так і читачів, а також 8-ми заборонених в Білорусі книжок — своєрідних історичних екскурсів, присвячених проблемам тоталітаризму.
 

Інші новини:


Щаслива старість…

Погодьтеся зі мною, що підтримання чистоти є важливою частиною життя. Звісно, потреби тварин в гігієні відрізняються від потреб людини. Це, насамперед, підтримання чистоти вольєрів, мисок та усього житлового середовища.

2021-06-09 12:00