Знаменита біатлоністка Ніна Лемеш завжди націлена на перемогу

2020-09-12 18:27

Чемпіонка зі світовою славою, заслужена майстер спорту України, чернігівка Ніна Лемеш і спорт – єдине ціле, бо то сенс її життя, незалежно від посад і календарних дат.  А останні півроку – сфера діяльності  як заступника міністра молоді і спорту України. Нові виклики, нові задуми, плани й проєкти та нові можливості для їх реалізації.

Професійне свято – добра нагода поринути у спогади, переглянути світлини, проаналізувати досягнення, якщо, звісно,  зайдеться хвилинка, вільна від участі в заходах.

«СРІБНОЮ ЗІРКОЮ ЗІЙШЛА»

Уперше 15-літня Ніна Лемеш (як для спортсмена-початківця – «людина поважного віку»),  учениця Прилуцького педагогічного училища імені Франка, взяла до рук гвинтівку на республіканських змаганнях з біатлону у Ворохті, що на Івано-Франківщині,  1989 року. Взяла – і… впала, бо зброя вагою 4,5 кілограма для тендітної дівчини заважка. Особливо, коли тримаєш вперше.  Однак не розгубилася – підвелася на ноги і «стала торувати свій шлях у спорт», здобула тоді  золоту медаль.

Народилася майбутня чемпіонка в селі Носелівці Борзнянського району, в багатодітній родині.Про спорт не мріяла, а в місцевій восьмирічці про біатлон ніхто й не говорив. Не було ні спортивних гуртків, ні секцій, а лижі Ніна терпіти не могла.
 Щоправда, коли вчитель фізкультури Олександр Омельченко просив матір   відпускати Ніну перед уроками на додаткові заняття з легкої атлетики, Наталія Лукічна (попри домашні доньчині обов’язки) дозволяла.  

Школярка за порадою дядька Володимира Матющенка брала участь у районних змаганнях. Перемагала, боячись  «не опозорити дядь   Володю», який щиро вірив, що племінницю чекає великий спорт, «що буде для нас золота». Й таки не помилився: Ніна здобула на чемпіонатах Європи й кубках світу 11 медалей – три  золоті. Кожен рекорд, звідколи у Франції в 1995 році  двічі «засяяла сріблом» (перемогла в індивідуальній гонці та здобули друге місце командою),  він оспіває у віршах. 
Дванадцять років Ніна Петрівна Лемеш виступала за збірну команду України з біатлону. Прославила Чернігів і Україну.

Нещодавно знана спортсменка отримала листа з Німеччини, від шанувальника біатлону, який писав, що вболівальники досі пам’ятають блискучу перемогу української команди, якій вдалося перемогти сильних німецьких біатлоністок. Рупольдинг -  славетна сторінка в спортивній кар’єрі Олени Зубрилової, Ніни Лемеш, Тетяни Водоп’янової і Олени Петрової.

Золота медаль (уже після народження донечки)  у спринті на чемпіонаті Європи в німецькому   містечку Ландгдорф-Арберсі – не подвиг, а результат наполегливості, неймовірного працелюбства, сили духу й волі, вміння боротися і перемагати.  

 «ДУША МОЯ У ЧЕРНІГОВІ»

Звідусіль Ніна поверталася до Чернігова. Цьогоріч «Деснянська правда» опублікувала «Абетку Чернігова», за якою годилося би вивчати історію стародавнього міста. Літера «Н» –  Ніна Лемеш. Видатна українська біатлоністка, заслужена майстер спорту України, учасниця трьох Олімпійських ігор, багаторазова призерка чемпіонатів світу та Європи з біатлону. Після завершення спортивної кар’єри Ніна Петрівна Лемеш брала участь у діяльності Національного олімпійського комітету України. Працювала коментатором біатлонних змагань на каналі Спорт – 1. Активна учасниця Чернігівського клубу прихильників біатлону імені Андрія Дериземлі. Призерка всеукраїнської премії «Золота десятка українського біатлону» на честь 45-річчя Федерації біатлону України. Кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня.

Чемпіонка  свого часу мала можливість переїхати до Тернополя, де були кращі умови для тренування і «світила» квартира. Але вона залишилася в Чернігові, бо закохалась у прадавнє місто з першого побачення.

– П’ять днів провела школяркою на обласних змаганнях і полюбила Чернігів назавжди. Досі пам’ятаю ті сонячні днини й відчуття свята, – згадувала Ніна Петрівна в розмові. – Побувала згодом у  понад  сотні міст у різних кінцях планети, але душа моя завжди була в Чернігові. Тут я зустріла свою долю, тут народилися мої діти. 

ЧЕМПІОНКА В УСЬОМУ

Де б не працювала Ніна, покинувши в 2007 році великий спорт, не обмежувалась поточними службовими обов’язками. У період роботи в Чернігівському міськвідділі УМВС (до слова, кілька років виступала за команду Міністерства внутрішніх справ),  і в Національному олімпійському комітеті України, й на посаді директора департаменту сім’ї, молоді та спорту Чернігівської ОДА, і як заступниця міністра (опікується олімпійськими видами спорту) – надає перевагу значимим напрямкам роботи. 

Організація комунальних закладів (такого статусу набули й дитячі юнацько-спортивні школи) із належним фінансуванням, стипендіями спортсменам і гарантованою фінансовою підтримкою, незалежно від віку й досягнень, створення штатної збірної команди Чернігівської області – заслуга, передусім, Ніни Лемеш.

Непорозуміння, приниження, шантаж, залякування, що передували її звільненню з посади директора департаменту,  були, мов  непроглядний туман на етапі Кубку світу в Осло, коли біатлоністці-олімпійці довелося стріляти всліпу і навмання. Штрафні чотири  кола  завадили перемозі, але навчили сприймати поразку як старт до нових перемог. Ніна завжди вміла «мозок, тіло і майстерність» націлити на досягнення.  

– Той норвезький туман чомусь спливав у пам’яті, коли сипались несправедливі звинувачення. Я вже не кажу про кайданки, які ілюстрували інформацію, розміщену  на офіційному сайті Чернігівської ОДА,  про «ознаки корупційних діянь», – із гіркотою скаже при зустрічі.  

По-моєму, розтоптали вмить і перекреслили спортивні рекорди й досягнення національного біатлону загалом. Могли би  просто сказати, що є на цю посаду своя людина. Загартована біатлоном, цим нелегким видом спорту, Ніна з честю витримала. А чиновникам жити зі своєю ганьбою. 

– Всі безпідставні звинувачення розвіялись.  Де слідство? Де кримінальні справи? Де ознаки корупції? – справедливо обурюється співрозмовниця. – Відповідальна посада відтіснила негативні емоції – я відразу поринула в роботу. – Півроку спливли непомітно в клопотах державної ваги.

НАЙБІЛЬШЕ ДОСЯГНЕННЯ – РОДИНА

Кожну свою медаль Ніна Лемеш привозила до батьків. Наталія Лукічна приміряла мовчки, з гордістю. А в очах зблискувала сльоза: звичайна сільська жінка розуміла, якою  великою працею здобуті ці нагороди, скільки сил знадобилося  її тендітній доньці, скільки «поту пролила і соків з неї вижали».  Відтак, коли народилась і трішки підросла внучка Анастасія, мати  з готовністю їздила з Ніною на збори.

– Довго не говорили. Мати тільки запитувала: «Коли мені бути в  Києві?», – згадує Ніна Петрівна. – Дуже вдячна братам, Петрові й Миколі, які купили мені перші лижі. Свекрусі, котра няньчила обох онуків.   А особливо чоловікові. Без Володі не було би перемог на чемпіонатах. 

Тричі він робив Ніні пропозицію руки й серця. Вона тричі погоджувалась і…  їхала на збори чи змагання, не встигаючи вийти заміж. 

Володимир Козел підтримував дружину, бо знав, що вона особлива, «державна людина», гордість України і, без сумніву, національне надбання.   

Та, незважаючи на всесвітнє визнання, на значимі перемоги й високі нагороди, найбільшим досягненням Ніна Лемеш вважає свою сім’ю. Настя із золотою медаллю закінчила школу. Артем захоплюється спортом.

– Раніше я відповідала на запитання журналістів інакше: спорт – понад усе. Тепер упевнена: мої перемоги – спільні, родинні.  Перемагала в ім’я України. Коли звучав гімн, ледве стримувала сльози. А, бувало, що й не стримувала сліз радості й гордості – за нашу команду, за Україну, за біатлон і за Чернігів, у якому хочемо жити і я, і моя родина.

Ольга  ЧЕРНЯКОВА 
Фото з родинного архіву Ніни Лемеш

Інші новини:


У Чорнобилі вперше за 100 років з’явився ведмідь

Дослідники Чорнобильської зони достеменно ще не знають, звідки він прийшов та й скільки їх.

2020-09-24 11:22